Постанова № 42983094, 03.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа№ 910/15633/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Мілютін А.Є.

від відповідача - Гричина В. В., Петренко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Агроспецпроект» на рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2014 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг України»

до Приватного підприємства «Агроспецпроект»

про стягнення 1 504 288,50 грн.,

за зустрічним позовом Приватного підприємства «Агроспецпроект»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг України»

про стягнення 181 750,69 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг України» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ПП «Агроспецпроект» про стягнення збитків та штрафу. Відповідач, в свою чергу, звернувся до суду із зістрічним позовом до позивача про стягнення коштів і розмірі 181 750,69 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 первісні позовні вимоги були задоволені повністю. В задоволені зустрічного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити, стягнути з ТОВ «Альтера Ацтека Мілінг України» кошти в розмірі 181 750,69 грн.

Відповідно до автоматичного розподілу справ апеляційну скаргу ПП «Агроспецпроект» передано для розгляду головуючому судді Суліму В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду, у зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В у відпустці, по справі призначений повторний автоматичний розподіл.

Згідно із довідкою про повторний автоматичний розподіл справ між суддями, справу призначено судді-доповідачу Шапрану В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2015 справу № 910/15633/14 прийнято до провадження та призначено розгляду апеляційної скарги у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача за первісним позовом зазначає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та правомірним, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

06.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг Україна» та Приватним підприємством «Агроспецпроект» був укладений договір поставки № 51.

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач зобов'язується продати позивачу, а позивач зобов'язується купити зерно кукурудзи українського походження, врожаю 2013 року.

Згідно із п. 1.3. договору загальна кількість продукції, яка буде придбана позивачем на момент укладання цього Договору сторонами визначена в кількості 4400 тон +/- 5%. При цьому, в процесі виконання цього договору, сторонами, за їх згодою, може бути збільшено кількість продукції, яка буде придбана позивачем, про що буде укладена відповідна додаткова угода до цього Договору.

Згідно з п. 2.1. договору на момент укладення даного договору, ціна продукції визначається сторонами попередньо та встановлюється в розмірі 1 750 грн. за 1 тону з урахуванням ПДВ. В ціну продукції входить її вирощування, збирання, зберігання, знераження та навантаження на транспортний засіб покупця.

Відповідно до п. 2.2. договору загальна сума договору на момент його укладення складає 700000 грн. з урахуванням ПДВ. Остаточна сума договору буде визначена після отримання продукції позивачем, виходячи з його фактичної кількості.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов`язань за договором, чим фактично відмовився від договору як такого, в результаті чого позивач поніс збитки, оскільки був вимушений укладати угоду з іншим господарським товариством та закупати зерно кукурудзи за більш високими цінами, ніж ті, що були визначені між ним та відповідачем за договором поставки № 51.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивач порушив умови договору поставки №51 від 06.03.2014, оскільки не перерахував у вказані договором строки, до 15.05.2014 кошти у сумі 2700000 грн., чим фактично позбавив можливості відповідача, виконати зобов'язання за договором та поставити продукцію, а отже і відповідальність за неналежне виконання умов договору повинен нести саме позивач.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що покупцем здійснюється оплата вартості продукції згідно попередньої ціни одиниці продукції, шляхом перерахування на банківський рахунок продавця рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014.

Позивачем, на виконання умов договору, було перераховано відповідачу 5000000 грн., тобто оплачено продукцію у кількості 2857,14 тон.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідачем, на виконання передбачених договором умов, було відвантажено продукцію у повному обсязі на суму отриманих коштів, що підтверджується видатковою накладною № ЧФ-0000012 від 08.05.2014 - 50 420.000 кг на 88 235,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000013 від 11.05.2014 - 311 620.000 кг на 545 335,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000015 від 16.05.2014 - 423 020.000кг на 740 285,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000016 від 17.05.2014 - 494 980.000 кг на 866 215,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000017 від 18.05.2014 - 352 540.000 кг на 616 945,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000018 від 18.05.2014 - 70 490.000 кг на 123 357,50 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000022 від 19.05.2014 - 43 660.000 кг на 76 405,00 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000023 від 19.05.2014 - 435 350.000 кг на 761 862,50 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000027 від 20.05.2014 - 438 590.000 кг на 767 532,50 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000030 від 21.05.2014 - 84 130.000 кг на 147 227,50 грн.; видатковою накладною № ЧФ-0000031 від 21.05.2014 - 152 340.000 кг на 266 600,00 грн., копії яких містяться в матеріалах спрви.

Відповідно до п. 5.2. договору сторони визначили, що поставка зерна здійснюється наступним чином: починаючи з 1 квітня по жовтень 2014 р. Щоденне відвантаження орієнтовано 450 тон продукції, до відвантаження погодженої сторонами загальної кількості продукції по цьому договору. Строки відвантаження можуть бути змінені по домовленістю сторін.

Сторонами не заперечується, що зерно кукурудзи було поставлене відповідачем та беззаперечно прийняте позивачем вже після отримання останнім листа від 11.04.2014 № 79/14.

11.04.2014 відповідач надіслав позивачу лист № 79/14, в якому зазначив про неможливість виконання договору у зв'язку з форс - мажорними обставинами та повідомив, що по проведеній оплаті 03.04.2014 на загальну суму 5000000 грн. по ціні 1 750 грн. за 1 тону з урахуванням ПДВ буде відвантажено 2 857,140 кг зерна кукурудзи, врожаю 2013. Також відповідач в даному листі просив позивача по договору більше коштів не перераховувати, бо ці кошти будуть повернуті.

Відповідно до умов п. 7.2 договору обставини непереборної сили (форс-мажор) - дії нездоланної сили, що не залежать від волі сторін, а саме: стихійні лиха (повінь, буря, землетрус, що підтверджуються комісією, складеною з представників обох сторін та представником Торгово-промислової палати, а також інші обставини надзвичайного характеру, надзвичайні та невідворотні за даних умов події, які сторони не могли передбачити, - дію, якою неможливо упередити застосуванням високопрофесійної практики персоналу і яка є обставиною, що звільняє від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Як передбачено пунктом 7.3 договору сторона, яка зазнала впливу обставин непереборної сили зобов'язана протягом 1 (одного) календарного дня повідомити іншу сторону (з одночасним або наступним поданням у випадку неможливості негайного отримання або складання (підтверджуючих документів) про настання, характер і можливий строк дії обставин непереборної дії. У випадку невиконання зазначеної вимоги, сторона, яка зазнала впливу обставин непереборної сили, позбавляється права посилатися на такі обставини, за винятком випадків, коли самі обставини перешкоджали відправці повідомлення.

Згідно Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» від 02.12.1997 однією з функцій торгово - промислових палат є саме засвідчення обставин форс - мажору, зокрема, згідно умов зовнішньоекономічних угод і міжнародних договорів.

З огляду на викладене факт настання у відповідача форс-мажорних обставин повинен був бути підтверджений комісією у складі представників відповідача та позивача, а також представника Торгово-промислової палати.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач не повідомляв позивача про скликання комісія, так само як і не надав відомостей про виклик представників Торгово-промислової палати для засвідчення форс- мажору, а тому суд правомірно дійшов висновку, що відповідачем не були виконані передбачені положеннями договору вимоги щодо повідомлення та засвідчення факту настання форс- мажорних обставин.

Господарський суд міста Києва, постановляючи оскаржуване рішення, мотивував його тим, що лист відповідача від 11.04.2014 містить інформацію про відмову від договору поставки в односторонньому порядку, що призвело до необхідності позивача укласти новий договір поставки з іншим суб`єктом господарювання, щодо поставки зерна за більшими цінами, ніж передбачено умовами даного договору, чим позивачу були завдані значні збитки.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією суду першої інстанції, вважає що дане рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин. Що мають значення для справи, враховуючи наступне.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Умовами договору, а сам: п. 9.8 сторони визначили, що термін дії договору починається з дня підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором або його припинення в порядку, чинним законодавством України.

Отже, ані законодавством, яке регулює правовідносини в сфері поставки, ані умовами договору не передбачено право сторони односторонньо відмовитися від договору, зокрема, шляхом надсилання листа на адресу контрагента.

Як зазначалося вище, відповідачем 11.04.2014 був направлений лист на адресу позивача, в якому зазначалося про неможливість у зв`язку з форс-мажорними обставинами виконати умови договору поставки № 51.

Таким чином, припущення покупця про односторонню відмову продавця від виконання зобов'язання в даному випадку є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на приписах законодавства чи умовах договору.

Крім того, як також було зазначено у вказаному листі, та в подальшому підтверджено самими діями відповідача, по проведеній оплаті 03.04.2014 на загальну суму 5000000 грн. по ціні 1750 грн. за тону, зурно кукурудзи було відвантажено у кількості 2857,140 кг врожаю 2013.

Натомість, лист від 11.04.2014 № 79/14 можна розцінювати як пропозицію сторони змінити умови договору або розірвати його.

В такому випадку, враховуючи приписи ст. 188 ГК України, необхідною умовою є обов'язкове повідомлення іншої сторони про результати розгляду такої пропозиції.

Проте, позивач жодної відповіді на лист № 789/14 не надав, продовжуючи приймати товар, який поставлявся продавцем у межах оплаченої суми.

З огляду на наведене, правомірними є доводи відповідача в частині того, що договір продовжував свою дію, а відтак повинен був виконуватися сторонами, оскільки жодних підстав вважати договір розірваним, припиненим або зміненим у суду не має.

Стосовно обґрунтування позивача про завдання йому відповідачем збитків та необхідність їх відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини (умислу або необережності).

Відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін), або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Пунктом 2.3 укладеного договору №50 від 06.03.2014 сторони передбачили, що покупцем здійснюється оплата вартості продукції згідно попередньої ціни одиниці продукції, шляхом перерахування на банківський рахунок продавця рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів в підтвердження факту здійснення позивачем оплати іншої (наступної) частини продукції в строк до 15.05.2014.

Таким чином, відповідач правомірно зупинив виконання свого обов'язку з поставки продукції у зв'язку з невиконанням позивачем свого зобов'язання з оплати продукції, що не суперечить вимогам ст.ст. 538, 693 ЦК України.

Крім того, пунктом 5.2 укладеного договору № 50 передбачено, що поставка продукції буде здійснюватись наступним чином - починаючи з 1 квітня по жовтень 2014.

Враховуючи той факт, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі в липні 2014, тобто до закінчення строку поставки продукції, передбаченого п. 5.2 договору, суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність посилань позивача на наявність понесених ним збитків, як таких, що знаходяться в причинному зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного договору поставки, що виключає відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.11.2014 у справі № 925/1239/14 та 18.02.2015 у справі № 925/1234/14

Укладання позивача іншого договору поставки з іншим суб`єктом господарювання за вищими цінами ніж передбачено умовами договору поставки № 51 в період дії такого договору та до закінчення строку поставки, визначеного відповідними положення договору є правом позивача і його власними витратами, проте жодним чином не вимушеними діями з вини відповідача.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, позивачем по справі не доведений факт спричинення йому збитків саме з вини відповідача, а отже вимога про стягнення 1234288 грн. не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 270000,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до умов договору, у разі порушення своїх зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність передбачену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених даним договором та змістом зобов'язання. У разі прострочення строків поставки продукції (п. 5.2.), відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 1% від вартості непоставленої вчасно продукції за кожен день прострочення, та компенсує завдані збитки, в тому числі і вартість простою автомобіля. При цьому, в разі затримки відвантаження будь-якої партії продукції більш ніж на 10 днів, позивач має право відмовитись від подальшого отримання продукції та вимагати повернення сплаченої оплати за нього та відшкодування збитків.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність з боку відповідача порушення своїх зобов`язань за договором поставки № 51, а навпаки встановлено таке порушення договору зі сторони позивача, шляхом не перерахування коштів за поставку зерна кукурудзи врожаю 2013 в строки, обумовлені умовами договору, підстави для задоволення вимоги останнього про стягнення штрафу також є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно заявленого зустрічного позову, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції в цій частині, зважаючи на таке.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача 181750, 69 грн, вмотивовані тим, що відповідачем в порушення умов договору не було здійснено попередню оплату по договору поставки №51 від 06.03.2014.

Як зазначалося вище, на виконання умов, укладеного між сторонами договору поставки № 51 від 06.03.2014, позивач здійснив попередню оплату продукції, що підтверджується платіжним дорученням № 1297 від 03.04.2014. на суму 5000000 грн.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що у разі порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством України.

Згідно п. 6.3. договору у разі порушення покупцем терміну оплати продукції, визначеного п. 2.5. договору, він зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Як вбачається з розрахунку відповідача, наданого до зустрічного позову, останнім розмір відповідних санкцій розраховувався з 16.05.2014 (тобто з наступного дня, після якого покупець повинен був здійснити оплату вартості продукції згідно п. 2.3. договору), а в якості простроченої заборгованості, на яку ним нараховувалися пеня, інфляційні втрати та 3% річних відповідачем була взята сума у розмірі 2700000 грн. (тобто загальна сума договору - 7700000 грн. з вирахуванням вже оплачених покупцем 5000000 грн.).

Згідно п. 2.8., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання» пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Враховуючи наведені приписи, суд апеляційної інстанції зазначає, що для обчислення як розміру пені, так і розміру інфляційних втрат необхідними складовими, зокрема, є: конкретна (обґрунтована) сума боргу у відповідний період та точний (встановлений договором) строк здійснення кожного окремого платежу.

Разом з цим, договір не містить чітко унормованих строків, як оплати товару, так і поставки продукції.

Крім того, положення п. 2.3. та п. 2.4. фактично суперечать один одному, а пункту 2.5. (про відповідальність за порушення якого йдеться у п. 6.3) взагалі не існує в договорі.

Так, п. 2.3 договору передбачає, що кошти мають перераховуватись рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014 - однак, ні розміру частин, ні точних періодів (дат) оплати договір не містить.

Зі змісту вказаного пункту вбачається, що вся сума договору у розмірі 7700000 грн. повинна бути перерахована покупцем до 15.05.2014 (однак не єдиним платежем, а відповідними частинами, обсяг яких зі змісту договору встановити неможливо).

Разом з цим, вказаний пункт суперечить наступному п. 2.4, відповідно до якого кінцевий розрахунок покупець здійснює у дводенний термін з дня отримання покупцем всієї кількості продукції, визначеної даним договором.

Як було вищезазначено, кінцевим строком поставки продукції є жовтень 2014 року (п. 5.2. договору). Однак зі змісту договору знов таки не вбачається, яку саме частину оплати з загальної суми договору покупець повинен здійснити після поставки останньої партії продукції у жовтні 2014.

Крім того, є неузгодженим сторонами порядок та обсяг останньої поставки (партії) продукції.

Окрім суперечностей умов договору в частині порядку розрахунків, колегія суддів також зазначає, що умови розділу 5 договору (яким передбачений порядок поставки продукції) не мають логічного зв'язку з положеннями розділу 2 договору.

Так, п. 5.2. договору, зокрема, зазначає, що поставка продукції буде здійснюватися шляхом щоденного відвантаження орієнтовно по 450 тон продукції, до відвантаження погодженої сторонами кількості продукції (при цьому як в даному пункті, так і у розділі 5 договору взагалі не вбачається взаємозв'язок між оплатою продукції покупцем та поставкою зерна продавцем).

Всі вищезазначені обставини дають підстави стверджувати, що умови договору належним чином не виконувалися обома сторонами, зокрема, через суперечливість один одному пунктів договору, а також у зв'язку з відсутністю чіткого та зрозумілого визначення строків, обсягів поставки, частин та періодів оплати продукції.

В свою чергу, пункт 6.3. договору (яким встановлено нарахування пені) передбачає відповідальність покупця за порушення строків оплати, визначених пунктом 2.5., якого, як вже зазначалося вище, не існує в договорі.

Вказані суперечності унеможливлюють правомірне обчислення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки будь-яке стягнення заявлених відповідачем штрафних санкцій (повне або часткове) буде порушувати права однієї із сторін.

Аналогічної позиції дотримується колегія суддів Вищого господарського суду України у справі № 925/1234/14 від 18.02.2015.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Агроспецпроект» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 910/15633/14 підлягає зміні.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агроспецпроект» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 по справі № 910/15633/14 - змінити.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг України» до Приватного підприємства «Агроспецпроект» про стягнення 1504288,50 грн. - відмовити повністю.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера Ацтека Мілінг України» (18018, Черкаська обл., м. Черкаси, пров. Комунальний, 29, код ЄДРПОУ 31333288) на користь Приватного підприємства «Агроспецпроект» (03022, м. Київ, пров. Жуковського, 17/25, код ЄДРПОУ 31352489) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 15042,88 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/15633/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов