Рішення № 42983082, 23.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р.Справа № 922/26/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Завод ім. Малишева" (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України" (м. Харків) про стягнення 396606,00 грн. та розірвання договору за участю представників сторін:

позивача - Степанишеної А.В. (довіреність №018/16 від 08.01.2015 р.);

відповідача - Зуєва В.П. (наказ №12-к від 04.03.2009 р.), Яблонської Н.Г. (довіреність від 04.02.2015 р.).

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Завод ім. Малишева", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Килими України" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 396606,00 грн. Також позивач просить суд розірвати договір про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 р., що укладений між Державним підприємством "Завод ім. Малишева" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України". Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, передбачені договором про встановлення сервітуту №892дп від 22.11.2007 р. щодо своєчасної оплати за користування майном. Судові витрати в розмірі 9150,12 грн. просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 12 січня 2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 січня 2015 р. о 10:00 год.

В судовому засіданні 26 січня 2015 р. було оголошено перерву до 04 лютого 2015 р. о 12:30 год.

04 лютого 2015 р. за вх. №4312 до канцелярії суду від представника позивача надійшов лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази часткового виконання відповідачем зобов'язань за договором №892 дп від 22.11.2007 р., а саме відомості приходу грошових коштів за 2007 р., 2008р. та відомість аналітичного обліку за 2008 р.

04 лютого 2015 р. за вх. №4326 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

04 лютого 2015 р. за вх. №4327 до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про застосування позовної давності.

Крім того, 04 лютого 2015 р. за вх. №4328 до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 січня 2015 р. було відкладено розгляд справи на 23 лютого 2015 року.

23 лютого 2015 року представник позивача надав письмові пояснення, в яких зазначив, що заперечує проти клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки рахунок на оплату відповідачу на суму 396606 грн. був направлений позивачем листом № 3596/16 від 10.12.2014 р., тому порушення прав позивача почалось лише з моменту його отримання. Щодо клопотання про залишення позову без розгляду, позивач зазначив, що ним надані всі документи, необхідні для вирішення справи, тому перешкод для вирішення спору та підстав для залишення позову без розгляду не має. Стосовно посилання відповідача на судові рішення у справі № 922/5386/13, то позивач вважає, що дані судові рішення жодним чином не стосуються предмету спору у даній справі, та ніяких фактів, які б мали преюдиціальне значення для вирішення справи ними не встановлено.

Представник позивача в судовому засіданні 23 лютого 2015 р. підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача в судовому засіданні 23 лютого 2015 р. заперечили проти позовних вимог та просили задовольнити їх клопотання.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач вказує на те, що 22 листопада 2007 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України" (відповідач) був укладений договір про встановлення сервітуту № 892-дп, у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу право на користування майном(сервітут), що знаходиться на балансі позивача в обсязі та на умовах, що викладені в даному договорі.

Позивачем надано в обґрунтування позовних вимог ксерокопію договору про встановлення сервітуту № 892 дп від 22.11.2007 р.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату не в повному обсязі, та його заборгованість на момент подання позову складає 396606 грн., що і стало йому підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем надана належним чином не засвідчена ксерокопія договору, яка не може бути належним та допустимим доказом у справі. Також відповідач зазначив, що не користується сервітутом з 01.12.2008 р., тобто більше 6 років, що також підтверджується тим, що позивач передав частину зазначеного в спірному договорі майна іншій особі, а також додатково надано лист Відокремленого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" ДП "Південна залізниця" станція Харків- Балашовський від 29.01.2008 р. про те, що відповідач з 29.01.2008 року по теперішній час майном, зазначеним у спірному договорі не користується.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд вважає в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до п. 7.3 спірного договору, у разі нездійснення оплати за договором, позивач має право надіслати відповідачу письмову вимогу про розірвання договору. При ненаданні відповіді у 10-ти денний строк з дня отримання вказаної вимоги, договір вважається розірваним, а відповідач втрачає право на користування майном.

Проте суд вважає посилання відповідача на те, що спірний договір було розірвано листом позивача № 159/15 від 10.10.2008 р., необгрунтованим, оскільки як вбачається зі змісту вказаного листа, позивач просив відповідача погасити заборгованість, та лише попередив, що у разі несплати - договір буде розірвано, проте в матеріалах справи відсутня вимога про розірвання договору.

Проте відповідно до п. 5 ч. 1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

Так, в матеріалах справи відсутні докази користування сервітутом з 2009 року, а саме позивачем не надано до суду первинних документів обліку- актів про фактичне щомісячне користування майном. Відповідачем, в свою чергу, до матеріалів справи надано акти виконаних робіт за період березень-червень 2008 року, акти з 2009 року відсутні.

Також судом з"ясовано, що судовими рішеннями у справі № 922/5386/13 встановлено, що майно, зазначене в спірному договорі, а саме майданчик складування обладнання інв. № 0001342 та залізничні колії інв. № 000128 знаходились в користуванні іншої особи - ПП "Юнісофт". Так, залізничні колії були передані ПП "Юнісофт" згідно з договором про обмежене користування майном № 587 від 29.07.2009 р., а майданчик складування обладнання збудований належним ПП "Юнісофт" майном - нежитловою будівлею літ. "АИ-1" загальною площею 2321,9 кв.м., що було самовільно збудоване на місці зруйнованої площадки складування обладнання у 2010 році і на яке було визнано право власності за забудовником згідно рішення Комінтернівського суду м. Харкова у справі № 641/450/-ц.

Вище викладене підтверджує факт користування частиною зазначеного в спірному договорі майна іншою особою з 2009 року.

В матеріалах справи наявний лист Відокремленого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" ДП "Південна залізниця" станція Харків- Балашовський від 29.01.2008 р. про те, що відповідач з 29.01.2008 року по теперішній час майном, зазначеним у спірному договорі, не користується.

Таким чином, доказів користування відповідача сервітутом з 2009 року в матеріалах справи відсутні, більш того, відповідачем до матеріалів справи надані судові рішення по справі № 922/5386/13, які встановлюють факт знаходження частини спірного майна в користуванні іншої особи -ПП "Юнісофт".

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Враховуючи викладене, суд вважає спірний договір сервітуту припиненим з 02 грудня 2011 року.

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до п. 4.2 спірного договору, порядок розрахунків - 100% передплата, не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку відповідного місяця на підставі відповідного рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.12.2008 року рахунки відповідачеві не виставлялись, та перший рахунок за цей період № ДП-0002157 від 10.12.2014 р. на суму 396606 грн. був направлений відповідачу листом № 3596/16 10 грудня 2014 р., що передує поданню позову.

Сторони уклали акт звірки взаєморозрахунків (арк. справи 26), в якому погодили, що станом на 01.11.2009 р. сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 29581,80 грн., яка складається з несплачених платежів з січня 2008 року по листопад 2008 року (заборгованість за 2009 рік відсутня), у зв"язку з чим була укладена угода про припинення зобов"язань заліком зустрічних однорідних вимог від 30.11.2009 року.

Як на підставу своїх вимог про стягнення з відповідача 396606 грн. заборгованості, позивач посилається на договір про встановлення сервітуту № 892дп від 22.11.2007 р., який просить суд розірвати, проте до матеріалів справи, ним надана лише незасвідчена ніяким чином ксерокопія договору (арк. справи 19-21).

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Отже, позивачем не доведено суду в обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення з відповідача 396606 грн. боргу, не надано доказів щодо підтвердження факту користування відповідача сервітутом з 2009 року (первинних документів обліку), та більш того, матеріали справи свідчать про користування спірним майном іншою особою.

Враховуючи викладене, те, що позивачем не надано належних доказів в обгрунтування своїх позовних вимог та не доведений факт порушення його права, суд дійшов висновку в позові відмовити повністю.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлена скорочена позовна давність до вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вже було раніше зазначено, судом відмовлено позивачу в задоволенні позову з підстав не доведеності позивачем факту, що його право було порушено при зверненні з позовом до суду.

Враховуючи викладені обставини, те, що право позивача не було порушено при зверненні з позовом до суду, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності застосовується лише у випадку порушення права. Тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Вирішення питання про залишення позову без розгляду є виключною прерогативою господарського суду та господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як залишення позову без розгляду за клопотанням сторін.

Враховуючи вищенаведене та те, що залишення позову без розгляду є рішенням суду, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовити.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв"язку з відмовою в позові суд залишає судові витрати за позивачем.

На підставі статей 124, 129 Конституції України, статтями 256, 257, ч. 1 ст. 261 401, 402, 403, п. 5 ч. 1 ст. 406, 651, ч. 2 ст. 653, ч. 1 ст. 654, Цивільного кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова