Рішення № 42973288, 26.02.2015, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/9549/14-ц

Провадження № 2/234/158/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Пікалової Н.М..

при секретарі Чаплик Ю.Ю.

за участю представника позивачки ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, розподіл сумісно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно -,

ВСТАНОВИВ:

До Краматорського міського суду надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, розподіл сумісно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно. В позовній заяві зазначено, що з вересня 1997 року позивачка разом з відповідачем мешкали у квартирі, яку знімали. Вони сумісно проживали та вели спільне господарство . У позивачки на той час була донька ОСОБА_5, 1993 року народження, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_6.

У 2001 році ними було придбано майно, а саме квартира АДРЕСА_1, загальною площею 66,1 кв.м. для сумісного проживання їх родини. Договір купівлі- продажу було зареєстровано 29.01.2001 року на Товарній Біржі «Євгенія Сервіс». 03 жовтня 2003 році між ними було зареєстровано шлюб . З серпня 2012 року родинні стосунки між ними було припинено і спільно вони не проживали. 13 червня 2013 року шлюб було розірвано. Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України- майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Згідно до ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Згідно до ч.1 ст.69 СК України - дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. На даний момент у квартирі зареєстровані позивачка та дитина, відповідач перешкоджає їхньому проживанню у квартирі. Просить встановити та визнати факт сумісного проживання однією родиною без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з вересня 1997 року до 03 жовтня 2003 року. Визнати сумісною власністю майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 визнати за позивачкою право власності на ? частку зазначеного майна. Стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представник позивачки пдітримала позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просила суд задовольнити їх у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, що він заперечує проти задоволення позовних вимог, бо вони не основані на Законі. Позивачка посилається в позовні заяві на норми Сімейного Кодексу 2004 року, та на Цивільний Кодекс, який набирає чинності з 1 січня 2004 року, а правовідносини були у 2001 році і на цей період діяли вимоги КоБС та Закон "Про власність" і встановлення факту сумісного проживання однією родиною на період 2001 року не породжує право на розділ майна.

Суд заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи вважає , що на момент купівлі продажу спірного майна у 2001 році діяв Кодекс про шлюб та сім»ю .

Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29.01.2001 року Товарною біржею «Євгенія Сервіс» по р № 1258 та зареєстрованого в Реєстрі права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 37284020 номер запису :514-П в книзі:4.

Шлюб між сторонами укладено 3 жовтня 2003 року у відділі реєстрації актів громадського стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 906.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_6, батьком якої є відповідач у справі, а матір'ю позивачка.

13 червня 2013 року шлю між сторонами по справі було розірвано на підставі рішення Свердловського міського суду Луганської області від 13.06.2013 року.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли до набрання чинності СК України - до 1 січня 2004 року, позивачем не надано належних і допустимих доказів про участь у набутті спірного майна, оскільки самі по собі факти придбання спірного майна в січні 2001 року та спільного проживання без реєстрації шлюбу в цей період без визначення ступеня участі працею й коштами в придбанні спірної квартири не можуть бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

До відносин, які виникли до1 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю, і підстав для задоволення позовних вимог та встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу в період з вересня1997 року до жовтня 2003 року відсутні.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

В судовому засіданні позивачка надала суду довідку Краматорського міського центру зайнятості, з якої вбачається, що її доходи з січня 1998 року по січень 1999 рік становлять 779 грн, надала довідку про отримання аліментів в 1998 році в сумі 552 грн.70 коп., в 199 році 492 грн.80 коп., і в 2000 році в сумі 432 грн.71 коп.

Представником відповідача надано інформацію з ДПІ у м. Краматорську з якої вбачається, що доходи ОСОБА_3 за період з 30.11.1999 року по 31.12.2001 року відсутні.

Позивачкою в судовому засіданні не доведено, що майно, а саме квартира була придбана внаслідок спільної праці сторін.

Суд вважає, що за таких підстав в позові необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, Законом України «Про власність», суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, розподіл сумісно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Запорізької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті у єдиному примірнику.

Суддя