Ухвала суду № 42966854, 14.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/8313/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Федорова М.О.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року

у справі № 2а-13234/09/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС»

до Державної податкової інспекції у місті Житомирі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (далі – відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 00003322/0 від 24 липня 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року позовні вимоги було задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі № 00003322/0 від 24 липня 2009 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року було залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Страхова група «ТАС», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Житомирі провела виїзну планову перевірку Житомирської регіональної дирекції ЗАТ «Страхова група «ТАС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 15 липня 2009 року № 4312/22/25838715.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток від страхової діяльності на загальну суму 7356,00 грн., у тому числі: за 1 півріччя 2008 року – 3198,00 грн., за 3 квартали 2008 року – 7356,00 грн., за 2008 рік – 7356,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, на загальну суму 8703,00 грн., у тому числі: за 3 квартали 2006 року – 1230,00 грн., за 2006 рік – 1350,00 грн., за 1 квартал 2007 року – 223,00 грн., за 1 півріччя 2007 року – 1323,00 грн., за 3 квартали 2007 року – 2789,00 грн., за 2007 рік – 4163,00 грн., за 1 квартал 2008 року – 1185,00 грн., за 1 півріччя 2008 року – 1906,00 грн., за 3 квартали 2008 року – 2354,00 грн., за 2008 рік – 3142,00 грн., за 1 квартал 2009 року – 48,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: Житомирська регіональна дирекція ЗАТ «Страхова група «ТАС» безпідставно відобразила по рядку 02 «Сума валових внесків, сплачена платником за договорами перестрахування з резидентами» декларацій з податку на доходи (прибуток) страховика суму страхових платежів у розмірі 245190,00 грн., які фактично не сплачені (нараховані) за договорами перестрахування, оскільки Житомирська регіональна дирекція ЗАТ «Страхова група «ТАС» не укладала договори перестрахування та не сплачувала кошти перестраховикам; Житомирська регіональна дирекція ЗАТ «Страхова група «ТАС» неправомірно не включила до складу доходу від інших джерел суми нормативних витрат на ведення справи у розмірі 34811,00 грн. за договорами, які були достроково розірвані за ініціативою страхувальників, оскільки сума коштів, яка утримується страховиком у розі дострокового припинення договору страхування, є компенсацією витрат на ведення справи, а не страховим платежем.

24 липня 2009 року ДПІ у м. Житомирі на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00003322/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ЗАТ «Страхова група «ТАС» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 24089,00 грн., у тому числі: за основним платежем – 16059,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 8030,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки регіональна дирекція здійснює свою діяльність від імені юридичної особи та в межах повноважень, якими вона наділена головним офісом, вона має право здійснювати перестрахування як структурний підрозділ і у зв’язку з цим має право зменшувати свій валовий дохід. Також, суд виходив з того, що нормативні витрати страховика на ведення страхової справи є, по суті, складовою страхового тарифу, у зв’язку з чим податковим органом було помилково кваліфіковано утримані регіональною дирекцією відрахування таких нормативних витрат за наслідками дострокового розірвання договору страхування як доходи, одержані з інших джерел.

Однак, погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 7, 8 статті 2 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Як вбачається з підпункту 3.1.1.2 акту перевірки, в обґрунтування правомірності донарахування позивачу податкових зобов’язань у сумі 7356,00 грн. та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у відповідній сумі податковий орган вказував на те, що договори на перестрахування укладались Головним офісом як юридичною особою, кошти також перераховувались на рівні Головного офісу, після проведення операцій перестрахування на рівні Головного офісу на підставі розпоряджень Головного офісу проводились внутрішні розрахунки по перестрахуванню та зменшенню об’єкта оподаткування за ставкою 3% згідно договорів. Як на докази, які підтверджують вказані обставини, податковий орган посилався на пояснення директора Житомирської регіональної дирекції ЗАТ «Страхова група «ТАС».

При цьому, матеріали справи вказаних пояснень не містять.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходив з того, що протягом періоду, який перевірявся, юридична особа страховик укладав договори перестрахування, за якими було перераховано частину ризиків за договорами страхування, укладеними ЗАТ «Страхова група «ТАС» в особі регіональної дирекції, в свою чергу, регіональна дирекція згідно розпоряджень Головного офісу перераховувала на рахунок Головного офісу суми страхових премій, перерахованих ЗАТ «Страхова група «ТАС» як перестраховику за договорами, укладеними ЗАТ «Страхова група «ТАС» в особі регіональної дирекції.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували вказані обставини, як-то: договори перестрахування, розпорядження Головного офісу, фінансові документи щодо здійснених розрахунків тощо матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування усіх обставин у справі.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 10 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

В силу положень частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Таким чином, страховий платіж з огляду на його правову функцію та мету є внеском, що сплачується саме за захист інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), обумовлених договором. Сплата страхового платежу є обов’язком страхувальника та складовою змісту правовідносин зі страхування.

Нормативні ж витрати на ведення справи є, по суті, фактичною компенсацією понесених страховиком витрат за час дії договору страхування та жодним чином не передбачають захист прав страхувальника як обов’язкової ознаки цивільно-правових відносин страхування.

Страховий платіж є платою, що вноситься страхувальником, а витрати ж на ведення справи є сукупністю матеріальних, трудових та інших ресурсів страховика.

Таким чином, нормативні витрати на ведення справи не можна вважати складовою страхового платежу, що виключає можливість їх віднесення до доходу від страхової діяльності у розумінні абзацу 4 підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами абзацу 1 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія судідв вказує, що контролюючий орган правомірно донарахував ЗАТ «Страхова група «ТАС» податкове зобов’язання у сумі 8703,00 грн. та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у відповідній сумі за платежем: податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова.

З огляду на те, що матеріали справи не містять розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, здійсненого за кожним епізодом окремо, а також зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання у сумі 7356,00 грн. без зроблені без повного та всебічного з'ясування усіх обставин у справі, що виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвалених у даній справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.В. Карась

______ М.О Федоров