Ухвала суду № 42963835, 25.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №482/1798/14-ц 25.02.2015 25.02.2015 25.02.2015

Провадження №22-ц/784/604/15 Суддя суду 1-ї інстанції - Гажа О.П.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Свіщуком О.В.,

за участі відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2015 року, ухвалене за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк" або Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

11 жовтня 2014 року Банк пред'явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.

24 березня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 48% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався повертати кредитні кошти щомісячно у сумі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн.

Однак, своїх зобов'язань він не дотримався, у зв'язку з чим у нього станом на 30 червня 2014 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 7 125 грн.86 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 908 грн.50 коп., заборгованості за відсотками у сумі 5 401 грн.84 коп., та штрафів в сумі 500 грн.(фіксована частина) та 315 грн.52 коп. (процентна складова).

На підставі викладеного, Банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судовий збір.

Протягом розгляду справи Банк зменшив позовні вимоги, і з урахуванням строку позовної давності просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками в сумі 3 383 грн.40 коп. (за період з 11 жовтня 2009 р. по 30 червня 2014 р.) та штрафи в сумі 250 грн. (фіксована частина) та 169 грн.17 коп. (процентна складова).

Відповідач заперечував у задоволенні позову, посилаючись на пропуск Банком строків позовної давності.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2015 року позов Банку задоволений частково. З ОСОБА_3 на користь Банку стягнуто заборгованість за відсотками сумі 3 383 грн.40 коп., а також судовий збір у сумі 243 грн.60 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, місцевий суд виходив із того, що вимоги про стягнення з відповідача процентів є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1048 даного Кодексу передбачає, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Ст.ст.526, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), однак вона може бути збільшена за домовленістю сторін (ст.259 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 48% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - до 30 листопада 2007 року.

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався повертати кредитні кошти щомісячно у сумі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн.

Сторони домовилися, що строк позовної давності буде становити 5 років (а.с.44-48).

Банк свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу гроші, зазначені в кредитному договорі.

Натомість ОСОБА_3 свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 16 грудня 2007 року рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04.03.2008 року з нього стягнута заборгованість за зазначеним кредитним договором у сумі 1746 грн.23 коп., яка складалася з заборгованості за кредитом у сумі 908 грн.50 коп. та заборгованості за відсотками у сумі 837 грн.73 коп.

Після ухвалення зазначеного рішення відповідач дану заборгованість не погасив, внаслідок чого станом на 30 червня 2014 року за розрахунком Банку утворилася заборгованість за відсотками у сумі 3 383 грн.40 коп.

Проаналізувавши викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за кредитним договором від 24.03.2006 р. є правильним.

Цивільне законодавство говорить, що проценти за кредитним договором виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки відповідач станом на 30 червня 2014 року тіла кредиту Банку не повернув, то Банк правомірно нарахував йому відсотки за кредитним договором у межах 5 річного строку позовної давності. Банк звернувся до суду 11 жовтня 2014 року. Початок розрахунку за відсотками ним здійснено з 11 жовтня 2009 року, тобто в межах строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення районного суду є законним та обґрунтованим, а тому зміні або скасуванню не підлягає.

Посилання відповідача на те, що письмового договору між ним та банком не укладалося, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

24 березня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 договір про надання банківських послуг (а.с.9, 37-48).

Що ж стосується тверджень відповідача про застосування до даних правовідносин строку позовної давності у три роки, то вони є хибними, оскільки він добровільно погодився, що правила користування платіжною карткою є невід'ємною частиною договору. Зазначені правила передбачають строк позовної давності за вимогами про стягнення процентів за користування кредитом тривалістю саме 5 років (а.с.48).

Рішення суду в частині відмови Банку у стягненні з відповідача штрафів колегією суддів не переглядається, оскільки в цій частині не оскаржувалося.

Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: