Ухвала суду № 4296104, 16.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2009 року                                                                               № К-6651/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                       Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

                                                                       Голубєвої Г.К.

                                                                       Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Сенченко Т.Б.   

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області

на ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року

та постановугосподарського суду Львівської області від 25.04.2007 року

у справі№ 5/3359-28/390А

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс-Галичина»

до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Львівської області від 25.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року, задоволено позовні вимоги ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області № 000316/3 від 15.11.2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. 

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що ДПІ у Дрогобицькому районі було проведено виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року.

За результатами перевірки складено акт № 87/23-1/00152388 від               12.05.2006 року, яким встановлено порушення статті 65 Закону України № 2285-ІVвід 23.12.2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 року № 50 «Про затвердження Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році», чим занижено суму частини прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 рік до загального фонду державного бюджету в сумі 1028980,6 грн.

На підставі висновків даного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000316/23-1 від 26.05.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: частина прибутку з чистого доходу - 30 % у розмірі 1028980 грн. - основного платежу та 389548 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, всього 1418528 грн.

За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення           № 000316/3 від 15.11.2006 року, яким позивачу визначено аналогічну суму податкового зобов’язання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, статтею 65 Закону України № 2285-ІVвід 23.12.2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» передбачено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об’єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 року № 50, відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у січні - лютому 2005 року здійснюється у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році, починаючи з березня, здійснюється у розмірі 30 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 4 Порядку складання розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, затвердженого наказом ДПА України від 22.08.2005 року № 354 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України  07.09.2005 року за №1003/11283, сума чистого прибутку (доходу), що зазначається у рядках 01 та 03 - 06 розрахунку, розраховується відповідно до значення рядка 220 Звіту про фінансові результати (форма № 2), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87.

Чистий прибуток підприємства визначається відповідно до пункту 37 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 року (далі - П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати»), як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку та відображається в стр. 220 форми № 2 «Звіту про фінансові результати».

Перевіркою встановлено, що ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» в листопаді 2005 року віднесено на зменшення фінансового результату ліквідацію АЗС в сумі 1469645,55 грн.

Як встановлено в процесі розгляду справи, вказана АЗС рахувалася на балансі підприємства позивача на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2002 року у справі № 1/416-18/207, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2002 року, яким передбачено «Дочірньому торгово-комерційному підприємству «Євронафта» повернути у власність ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» цілісний майновий комплекс автозаправочної станції, що знаходиться у м. Львові по вул. Липинського, 54 «а», вартістю 1899100 грн.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО № 2 «Баланс», актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

П(С)БО № 7 «Основні засоби» передбачено, що об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Оскільки позивач використовував АЗС у власній господарській діяльності та міг одержувати від її експлуатації економічну вигоду, він правомірно відобразив АЗС у складі активів-основних засобів в бухгалтерському обліку та у фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 10 П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати», витрати слід негайно відображати у звіті про фінансові результати, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати такому стану, за якого вони визнаються активами підприємства.

Відповідно до пункту 33 П(С)БО № 7 «Основні засоби», об’єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

Згідно з пунктом 4 П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати», витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Судами встановлено, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2002 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2002 року, на підставі яких АЗС рахувалася на балансі підприємства позивача, скасовані постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2003 року.

Протоколом засідання правління ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» від 22.11.2005 року, у зв’язку із скасуванням вказаних судових рішень, бухгалтерській службі доручено здійснити списання з балансу позивача АЗС. Тобто, було фактично припинено використання позивачем зазначеної АЗС у своїй господарській діяльності, а відтак позивач правомірно списав на витрати залишкову вартість АЗС, оскільки АЗС втратила ознаки активу.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем в II кварталі 2005 року безпідставно занижено фінансовий результат (чистий прибуток) при збільшенні дебету рахунка 79 на суму акцизного збору на 12250095,99 грн.

Дана сума акцизного збору була донарахована позивачу згідно акта перевірки за січень 2002 року (рішення ДПІ № 178/23-1/00152388 від 29.03.2002 року).

Дане рішення оскаржувалось позивачем в судовому порядку.

Постановою Вищого господарського суду від 21.12.2004 року у справі № 5/427-23/64 (5/838-25/145) рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2004 року (якими визнано недійсним рішення ДПІ № 178/23-1/00152388 від 29.03.2002 року) скасовано,  в позові відмовлено.

В зв’язку з цим, сума податкового зобов’язання по акцизному збору стала узгодженим податковим зобов’язанням.

Таким чином, при сплаті акцизного збору, донарахованого згідно рішення ДПІ, яке було предметом спору у справі № 5/427-23/64 (5/838-25/145), ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» правомірно відобразило у складі витрат акцизний збір в сумі 12250095,99 грн., донарахований податковим органом, саме у фінансовій звітності за 2005 рік із дотриманням вимог пунктів 8, 10 П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати» В спірному випадку зменшенням активів позивача є сплата акцизного збору в сумі  12250095,99 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що ВАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» правомірно відобразило у фінансовій звітності за 2005 рік витрати, що виникли у 2005 році внаслідок вибуття АЗС залишковою вартістю 1469645,55 грн. та внаслідок сплати акцизного збору в сумі 12250095,99 грн., а відтак донарахування податковим органом частини прибутку за 2005 рік в сумі               1028980 грн. проведено відповідачем неправомірно.

Окрім того, встановивши для суб’єктів господарювання, визначених в статті 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», обов’язок щодо сплати частини чистого прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку, до загального фонду Державного бюджету України, Закон України «Про державний бюджет України на 2005 рік» разом з тим не визначив за цим платежем статус платежу, що сплачується в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», уповноваживши Кабінет Міністрів України встановити лише норматив і порядок відрахування частини такого прибутку відповідними суб’єктами господарювання.

Згідно преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» цей закон є спеціальним з питань оподаткування, який установлює, зокрема, порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

За визначенням пункту 1.2 статті 1 цього Закону податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Виходячи із системного аналізу наведених правових норм, податкове зобов’язання стосується платежу з податків і зборів (обов’язкових платежів), встановлених статтями 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування», перелік яких є вичерпним до внесення відповідних змін до цього Закону.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» обов’язок щодо сплати частини чистого прибутку суб’єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов’язанням, а відтак встановлена підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідальність платників податків, зборів (обов’язкових платежів) у вигляді штрафу за заниження суми податкового зобов’язання не поширюється на сплату зазначеного платежу.

Таким чином, висновок судів про визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення суми щодо сплати частини чистого прибутку суб’єктами господарювання в розмірі 1028980 грн. сумою податкового зобов’язання позивача та застосування штрафних санкцій в сумі 389548 грн. на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року та постанову господарського суду Львівської області від 25.04.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2008 року та постанову господарського суду Львівської області від 25.04.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                                      Рибченко А.О.

Судді                                                                                    Брайко А.І.

                                   Голубєва Г.К.

                                   Карась О.В.

                                   Федоров М.О.