Ухвала суду № 4295568, 10.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                К/С  № К-13835/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

10.06.2009 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

   Костенка М.І.

   Сергейчука О.А.

                                Степашка О.І.

при секретарі         Кризі В.О.

за участю представників

позивача Бояринцева О.А.

відповідача Денисенко Н.О., Дзюби М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2008 р.

у справі № 8/76

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київхімволокно»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

                                            ВСТАНОВИВ:

        Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2007р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2008 р., адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м. Києва № 0000012400/0 від 15.03.2007 р. (рішення №0000012400/1 від 19.04.2007 р., рішення № 0000012400/2 від 03.07.2007 р., рішення № 0000012400/3 від 06.09.2007 р.) Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь ВАТ «Київхімволокно» за рахунок Державного бюджету України.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п. 5 ч. 6 ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII (із змінами та доповненнями), п. 8.1. ст. 8, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.6.1 п. 8.6, п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

11.01.2007 р. до ДПІ у Деснянському районі м. Києва надійшов припис прокуратури Деснянського району м. Києва з вимогами про накладення на ВАТ «Київхімволокно» штрафних санкцій у сумі 4673655,33 грн. за порушення вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

05.03.2007 р. начальник ДПІ у Деснянському районі м. Києва видав Наказ №175 про проведення позапланової виїзної перевірки ВАТ «Київхімволокно».

06.03.2007 р. ДПІ у Деснянському районі м. Києва видано направлення №110/24 на проведення позапланової виїзної документальної перевірки ВАТ «Київхімволокно».

Актом виїзної позапланової перевірки від 12.03.2007 р. № 1450/24-05763429 зафіксовано порушення ВАТ «Київхімволокно» вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, яке полягало у відчуженні активів у вигляді операцій дарування та міни цінних паперів на загальну суму 4673655,33 грн., які перебували у податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу.

На підставі акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012400/0 від 15.03.2007 р. про застосування у відповідності до вимог п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4673655,33 коп.

Визнаючи повністю протиправним та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

обов’язковою умовою проведення позапланової виїзної перевірки є наявність рішення суду та наказу керівника податкового органу;

податкова застава позивача виникла на підставі податкової вимоги №2/1166 від 07.07.2004 р., яка була виставлена у зв’язку з наявністю податкового боргу із плати за землю у сумі 165117,15 грн., який погашений 13.12.2005 р. і станом на 01.01.2006 р. податкова заборгованість позивача перед бюджетом відсутня; податковий борг з податку на додану вартість на суму 321461,52 грн. існував станом на 30.08.2005 р. і був погашений 23.08.2006 р., але докази виставлення податкових вимог на суму вказаного податкового боргу відсутні;

на час підписання договорів міни та дарування 31.07.2006 р. всі активи ВАТ «Київхімволокно» перебували у податковій заставі. На момент списання акцій з рахунку у цінних паперах позивач мав податковий борг у сумі 631215,50грн., однак, у зв’язку з відсутністю акту опису активів, що перебувають у податковій заставі, податкова застава була накладена на все майно, сукупна вартість якого у багато разів перевищувала розмір податкового боргу. Таким чином, податкова інспекція порушила процедуру застосування податкової застави, не врахувала рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. у справі № 1-9/2005, що призвело до незаконного застосування штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні допустили порушення норм матеріального права та ухвалили рішення без повного та всебічного з’ясування обставин, які б були підтверджені доказами. 

        Пункт 1.17 ст. 1 Закону України  «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»  під «податковою заставою» визначає спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону.

За приписами п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ право податкової застави виникає згідно із законом, тобто з підстав, визначених п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону, зокрема у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації чи визначеної контролюючим органом у податковому повідомленні.

Відповідно до п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. № 2 рп/2005) положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України (є неконституційними), в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, положення п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» втратили чинність з 24.03.2005 р., з чого випливає, що рішення Конституційного Суду України стосовно розповсюдження права податкової застави на активи боржників з урахуванням їх сум податкового боргу стосуються тих платників податків, активи яких передаються у податкову заставу, починаючи з 24.03.2005 р. У разі, якщо активи платника податків потрапили у податкову заставу до 24.03.2005 р. - право податкової застави поширювалося на будь-які види активів платника податків.

Таким чином, для з’ясування питання щодо обсягу перебування активів платника податку у податковій заставі суди мали достеменно встановити дату виникнення права податкової застави; який податковий борг став підставою для виникнення права податкової застави активів у відповідному розмірі та чи діяла така податкова застава на час здійснення позивачем операцій з відчуження акцій та у якому розмірі.

Натомість, суд, без повного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору, обмежився встановленням факту перебування на час підписання договорів міни та дарування (31.07.2006 р.) всіх активів ВАТ «Київхімволокно» у податковій заставі та встановленням факту існування на момент списання акцій з рахунку у цінних паперах податкового боргу у сумі 631215,50грн.

З матеріалів справи та з касаційної скарги вбачається, що податковий орган наголошує на тому, що податкова застава на активи платника податків виникла ще у травні 2004 року, у зв’язку з чим виставлялася перша податкова вимога №1/904, і податкова застава фактично не припинялася у зв’язку з існуванням у позивача податкового боргу з різних видів податків, проте, дана обставина судами досліджена не була.

Встановивши факт виникнення податкової застави у зв’язку з існуванням боргу із плати за землю у сумі 165117,15 грн., з метою доведення існування якого позивачу надсилалася друга податкова вимога № 2/1116 від 07.07.2004 р., суд не перевірив, чи відбулося звільнення активів платника податків з даної податкової застави за підстав, визначених у п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій стосовно того, що позапланова перевірка може бути здійснена лише на підставі рішення суду та наявності наказу керівника податкового органу.

Законом України від 12.01.2005 р. N 2322-IV Закон «Про державну податкову службу в Україні» доповнено статтею 111.

        Відповідно до ч. 7 ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

        Утім, Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV частину 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» викладено у редакції, за якою позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Отже, для вирішення цього спору судами попередніх інстанцій необхідно було визначитись, яка з цих норм законів є пріоритетною та підлягала застосуванню до даних правовідносин.

        Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

        Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

        Водночас, Конституцій Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

        За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України.

        Отже, за наявності декількох норм закону, які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахування дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Як зазначалося раніше, частина 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачає здійснення позапланової виїзної перевірки за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті.

Отже, за встановлення наявності будь-якої з обставин, визначених у частині 6 ст.111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в тому числі і обставини, передбаченої п. 5 ч. 6 ст. 111 цього Закону Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка визначена Наказом від 05.03.2007 р. №175 начальника ДПІ у Деснянському районі м. Києва про проведення позапланової виїзної перевірки, відсутні підстави для висновку про неправомірність проведення такої перевірки за рішенням керівника податкового органу.

 Щодо висновку судів попередніх інстанцій стосовно наявності такої обов’язкової умови для проведення позапланової виїзної, як відповідне рішення суду та наказ керівника податкового органу, суд касаційної інстанції зазначає, що законодавством не передбачена норма, яка б встановлювала підставою для проведення такої перевірки сукупну наявність рішення суду та наказу для проведення перевірки.   

Суди не дали правової оцінки дотримання відповідачем положень законів щодо форми акта ненормативного характеру, яким накладені штрафні санкції (штраф) за відчуження активів, що перебували у податковій заставі.

Податкове повідомлення-рішення є письмовим повідомлення контролюючих та податкових органів про обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання та погасити суму податкового боргу. Ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов’язків зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених у статтях 14 та 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІ «Про систему оподаткування» у випадках, передбачених підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, вичерпний перелік яких не може бути розширено за ініціативи податкового органу, хоча їх сплата (стягнення), пунктом 17.3 статті 17 згаданого Закону, прирівняна до сплати податків.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

        Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі   м.Києва задовольнити частково.

        Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2008 р. скасувати, а справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

        Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

        Судді                                                   Л.В. Ланченко

                                                                             М.І. Костенко

                                                                             О.А. Сергейчук

                                                                             О.І. Степашко