Рішення № 42954837, 25.02.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 546/1204/13-ц Номер провадження 22-ц/786/313/15Головуючий у 1-й інстанції Горулько О. М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Винниченка Ю.М., Дряниці Ю.В.

При секретарі: Коротун І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2014 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна,

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Решетилівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування об'єкта нерухомості недійсним

та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на ? частку цього нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому прохав поділити майно, що є їхньою спільною власністю, посилаючись на те, що з жовтня 1996 року до червня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За цей час ними було придбане майно, що є спільною сумісною власністю, яке відповідачка в добровільному порядку поділити не бажає (а. с. 2-4 т. 1).

Вказував, що до спільного майна належить:

- нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1», який вони придбали в 2008 році за 100 000 гр., зробили ряд покращень та в даний час магазин коштує 154700 грн.

- нежитлове приміщення торгівельний кіоск в с. Каленики решетилівського району який з врахуванням покращень коштує 19 700 грн.

- автомобіль ВАЗ 21061 який коштує 19 400 грн.

- автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д.н.з. НОМЕР_6 вартістю 121 800 грн.

- кольоровий телевізор «Самсунг» вартістю 1500 грн., газова плита «Бош» вартістю 1700 грн. бойлер вартістю 300 грн., пральна машина «Бош» вартістю 1700 грн.

Також зазначав що в 2011 році навкруги його особистого будинку в АДРЕСА_2 побудували паркан вартістю 2500 грн.

Всього в період шлюбу придбали майна на загальну суму 773300 грн. Прохав його розділити.

(т.1 а. с. 1-4)

В жовтні 2013 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій прохав розділити майно, що є їхньою з відповідачкою спільною сумісною власністю, та виділити йому в натурі магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» вартістю 154 700 грн., автомобіль ВАЗ-21061 ЗНГ, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 19 700 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 1500 грн., газову плиту «Бош» вартістю 1700 грн., бойлер вартістю 300 грн., пральну машину «Бош» вартістю 1700 грн. та паркан біля належного йому будинку, вартістю 2500 грн. Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частку вартості товару, що знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», вартістю 225 000 грн.

Відповідачці позивач просить виділити автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д.н.з. НОМЕР_6, вартістю 121 800 грн., торгівельний кіоск, розташований в с. Каленики Решетилівського району Полтавської області, вартістю 19 700 грн., та визнати за відповідачкою право власності на 1/2 частку вартості товару, що знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1». З урахуванням того, що вартість його частки перевищує вартість частки відповідачки на 40 600 грн., просить визнати за відповідачкою право власності на майно з його частки вартістю 20 300 грн.

(а.с. 112 т. 1).

В лютому 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6, в якому з посиланням на положення статей 203, 215, 235 ЦК України просить визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, укладений 06 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що фактично була здійснена купівля-продаж цього приміщення (а. с. 2-4 справа № 546/257/14-ц).

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов посилаючись на те, що відповідачем у 1983 році було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2. За час їхнього спільного проживання з відповідачем у зареєстрованому шлюбі внаслідок спільних грошових та трудових затрат в цьому домоволодінні було здійснено добудову до житлового будинку, внаслідок чого його площа збільшилася, в самому будинку було зроблено капітальний ремонт, вставлені нові вікна, а також було збудовано літню кухню, гараж, три сараї, погріб обкладено цеглою. За рахунок цього вартість домоволодіння істотно збільшилася. Прохала визнати вищезазначене домоволодіння об'єктом спільної сумісної власності її та відповідача ОСОБА_2, як подружжя, та визнати за нею право власності на 1/2 частку цього домоволодіння (а. с. 125-126 т. 1).

Всі позови місцевим судом було об'єднано в одне провадження.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 грудня року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Виділено ОСОБА_2 в натурі частку у спільній сумісній власності подружжя - автомобіль ВАЗ-21061 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_3, телевізор «Самсунг», газову плиту «Бош», бойлер та пральну машину «Бош».

Автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_4, та торгівельний кіоск, розташований в с. Каленики Решетилівського району Полтавської області, залишити у власності відповідачки ОСОБА_3

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволений.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю її та позивача ОСОБА_2, як подружжя, та визнано за нею право власності на 1/2 частку цього житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами.

Арешт з автомобілів ВАЗ-21061 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_5 та VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_4, накладений ухвалою Решетилівського районного суду від 18 жовтня 2013 року знято.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 200 (двісті) грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 прохав рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, вказував на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та в повному обсязі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 місцевий суд встановив факт, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 1996 року до 2013.

В період шлюбу сторони придбали: автомобіль ВАЗ-21061 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_5, автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_4 , торгівельний кіоск , розташований в с. Каленики Решетилівського району, телевізор «Самсунг», газову плиту «Бош» , бойлер, пральну машину «Бош».

Сторони в суді першої інстанції не заперечували, що дане майно сторонами придбано в період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти та спільними зусиллями, а тому це майно є об'єктом спільної сумісної власності.

Враховуючи приписи частини 2 статті 11 ЦПК України, зміст позовних вимог позивача ОСОБА_2 та межі визнання відповідачкою ОСОБА_3 позову, місцевий суд прийшов до вірних висновків про задоволення позову в частині виділення позивачеві в натурі автомобіля ВАЗ-21061 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_5 вартістю 19 367 грн. (а.с. 33 т. 1), телевізора «Самсунг» вартістю 1500 грн., газової плити «Бош» вартістю 1700 грн., бойлера вартістю 300 грн., пральна машина «Бош» вартістю 1700 грн.,Ю а всього майна на суму 24 567 грн.

Відповідачці ОСОБА_3 виділено майно: автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, реєстраційний номер НОМЕР_4 вартістю 121 838 грн. (а.с. 37 т. 1), торгівельний кіоск вартістю 19700 грн., а всього майна на суму 141 538 грн.

Доводи апелянта про те, що він бажає щоб автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER було виділено у власність йому до уваги братися не може, оскільки в місцевому суді такі вимоги не заявлялися.

Але доводи апеляційної скарги в частині того, що даний розподіл є нерівнозначним є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

За правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено способи та порядок поділу такого майна, зокрема те, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Враховуючи вартість майна, що підлягає передачі у власність сторін, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спільного майна в сумі 116 971 грн.

При цьому рівність прав та інтересів кожного з подружжя не порушується. Також стягнення грошової компенсації на користь іншого з подружжя не є виходом як за межі позовних вимог так і за межі доводів апеляційної скарги, оскільки рухомі речі є неподільними, а спірний кіоск позивач прохав виділити відповідачу ( наявна згода сторін на такий розподіл).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування сорока дев'яти сотих частки нежитлової будівлі номер АДРЕСА_1 від 06.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ст.60 п.4 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 06. 08 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування сорока дев'яти сотих частки нежитлової будівлі номер АДРЕСА_1 (а. с. 129-130 т. 1 ).

В ході судового розгляду справи позивач не надав суду жодних доказів вчинення відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 щодо спірного об'єкта нерухомості якогось іншого правочину, ніж договір дарування.

Спірний договір був укладений відповідно до норм чинного законодавства. Місцевий суд, вірно прийшов до висновків про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині.

Вірними є і висновки місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання за ним право власності на ? частини вартості товару, що знаходиться в обігу у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за безпідставністю, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів ні на підтвердження факту придбання товарів, які знаходяться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» в період проживання в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 за спільні кошти чи спільними зусиллями, ні на підтвердження асортименту, кількості та вартості товару.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо виконання сторонами за спільні кошти та спільну працю суттєвих поліпшень в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що складає 102 235 грн. також підтвердження в ході апеляційного розгляду справи не знайшли.

Як з'ясовано в ході судового розгляду справи та не заперечується сторонами, обидва подружжя були суб'єктами підприємницької діяльності , та здійснювали господарську діяльність в приміщенні магазину. На час пред'явлення позову та розгляду справи суб'єктом підприємницької діяльності є лише відповідач ОСОБА_3

Апелянтом не було доведено факт, що поліпшення приміщення магазину було зроблено за спільні кошти подружжя, а не кошти, які отримували сторони в ході здійснення господарської діяльності. Крім того жодного документального підтвердження акту здійснення будь яких робіт в приміщенні магазину та саме хто проводив ремонтні роботи суду не надано. В зв'язку з чим висновки місцевого суду в частині відмови в задоволенні цієї вимоги є правильними.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_7 в суді першої інстанції заявлялись вимоги щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя: його та ОСОБА_3, а саме магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» вартістю 154 700 грн., який він просив виділити йому.

В суді першої інстанції позивачем не заявлялись вимога щодо компенсації витрат на здійснення поліпшень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», а тому ця вимога не може бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_2, як подружжя, та визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку цього житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, місцевий суд, врахувавши показання свідків, прийшов до висновків, що поліпшення в спірному домоволодіння здійснено в період спільного проживання відповідачки ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. При цьому місцевий суд врахував висновки експерта, що вартість цих поліпшень більш ніж у два рази перевищує початкову вартість житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, і в наслідок цих поліпшень загальна ринкова вартість домоволодіння збільшилася майже в чотири рази.

Однак колегія суддів з такими висновками місцевого суду не погоджується.

Відповідно до ст. 24 ,25 Кодексу України Про шлюб і сімю ( який діяв на час укладення шлюбу 1996 рік) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також

одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час

шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічні норми містяться в ст.ст.57, 62 СК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 19 т. 1). Дане домоволодіння було придбано позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.1983 року, укладеному з ОСОБА_8 (а. с. 33 т. 2)

Таким чином, даний будинок був придбаний позивачем до укладення шлюбу з ОСОБА_3 ( шлюб укладено 1996 року).

Сторонами також не заперечується, що з моменту придбання позивачем ОСОБА_2 спірного домоволодіння, в ньому були проведенні переобладнання.

З матеріалів справи, а саме висновку судової будівельно-технічної експертизи № 82-14 від 16.10.2014 року вбачається, що ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_2 на час проведення досліджень, тобто на 16.10.2014 року, складає 53 894 грн.

До поліпшень здійснених за період з 13.09.83 року по теперішній час ( 16.10.2014 року) відносяться будівлі та споруди, загальна вартість яких складає 32 762 грн., що складає 3/5 частини (а.с. 60 т. 2).

Визнаючи дане домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, місцевий суд послався тільки на свідчення свідків, та вказав, що ОСОБА_2 не надано жодного доказу на підтвердження того, що здійсненні поліпшення в будинку були зроблені до укладення шлюбу.

Однак, це спростовується матеріалами справи, зокрема копією технічного паспорта на спірне домоволодіння, з якого вбачається, що всі вищезазначені ОСОБА_3 поліпшення, були проведені в період з 1983 року по 1988 рік (шлюб укладено в 1996 році) (а. с. 18 т. 1)

Даний технічний паспорт є дійсним, його відомості позивачкою за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 не оспорювались. Доводи ОСОБА_3 про те, що дані в технічному паспорті не відповідають дійсності , судом , як належні та допустимі докази прийняті бути не можуть, оскільки вони не містять фактичних даних.

Окрім того, як на підставу для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 місцевий суд послався на висновок судової будівельно-технічної експертизи № 82-14 від 16.10.2014 року.

Однак вищезазначений висновок свідчить про те, що в період з 13.09.83 року по 16.10.2014 рік було здійснено поліпшення спірного домоволодіння шляхом додаткових будівель та споруд та не дає відповіді на питання, коли, в який період були здійсненні поліпшення в домоволодіння 6 по вул. Червоноармійська в с. Сухорабівка Решетилівського району, Полтавської області.

Позивачкою ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що ці поліпшення були здійсненні в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2, тобто саме з 1996 року та в ході судового розгляду справи не доведено факт її трудової участі у здійсненні перепланування та добудов у будинку, що призвело до істотного збільшення його вартості.

Як вже зазначалось вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

За таких обставин рішення місцевого суду в частині задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільним майном подружжя та його розподіл необхідно скасувати та в цій частині постановити нове рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 307, п.3,4, ч.1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2014 року в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_2, як подружжя, та визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку цього житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільним майном подружжя та його розподіл відмовити за недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості спільного майна в сумі 116 971 грн.

В іншій частині рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти діб до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : (підписи)

З оригіналом згідно: