Постанова № 42952379, 02.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа №908/3517/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ, Донецька область (вх.№558(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 року по справі №908/3517/14,

за позовом Приватного підприємства «Електрофарфор 2000», м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ, Донецька область,

про стягнення 228705,90 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Приватне підприємство «Електрофарфор 2000» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» в якій просило суд стягнути з останнього 177846,72 грн. боргу, 13089,76 грн. пені, 14222,87 грн. 3% річних, 23546,55 грн. втрат від інфляції. Позов заявлено на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 549, 550, 625, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193, 231 Господарського кодексу України та умов договору поставки №357-530 від 23.09.2011 року і обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 року по справі №908/3517/14 (суддя Немченко О.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на користь Приватного підприємства «Електрофарфор 2000» 177846,72 основного боргу, 14222,87 грн. 3% річних, 23546,55 грн. втрат від інфляції, 4312,32 грн. судового збору та 3500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того апелянт просить суд судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач не виконав свої зобов'язання згідно п. 6.1 договору поставки №357-530 від 23.09.2011 року і специфікацій до нього в частині надання відповідачу документів на товар, рахунку та ін. Скаржник вказує, що оскільки позивачем не надано суду доказів надання документів відповідачу, у суду не було підстав вважати, що настав факт поставки продукції, а отже в силу припису ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України у відповідача не настало обов'язку по сплаті за договором

На думку апелянта, матеріали справи свідчать про те, що господарський суд першої інстанції мав достатні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, проте всупереч норм права прийняв необґрунтоване рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 02.03.2015 року була направлена сторонам у справі рекомендованими листами 28.01.2015 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 02.02.2015 року та 04.02.2015 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 28.01.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

23.09.2011 року між Приватним підприємством «Електрофарфор 2000» (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №357-530.

За цим договором постачальник зобов'язався передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався у відповідності з умовами даного договору прийняти продукцію (товар) та оплатити її (пункт 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якість та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови поставки зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна продукції вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 5.1 договору строки та умови поставки товару вказуються у специфікаціях.

Відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару вважається дата його вручення покупцю з додаванням пакету документів, обумовлених у п. 6.1 договору.

Так, у пункті 6.1 договору поставки сторони погодили, що постачальник зобов'язується надати покупцю одночасно з продукцією (товаром) наступні документи: рахунок; сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності); накладну (у накладній обов'язкове посилання на отримувача продукції); видаткову накладну.

Відповідно до п. 9.1 договору поставки оплата провадиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті України. Умови оплати зазначені у специфікації (п. 9.3 договору поставки).

Згідно з п. 13.2 договору поставки, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 року.

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

До договору сторонами була складена та підписана специфікація №1 від 23.09.2011 року, в якій визначено найменування продукції (ізолятори), ГОСТ, кількість, одиниця виміру та вартість. Загальна вартість продукції згідно специфікації складає 352087,20 грн. Умови поставки: протягом 55 календарних днів після передплати. Умови оплати: 20% передоплата; 80% - по факту поставки протягом 10 календарних днів.

У специфікації №2 від 06.10.2011 року до договору поставки, визначено найменування продукції (ізолятори), ГОСТ, кількість, одиниця виміру та вартість. Загальна вартість продукції згідно специфікації складає 222308,40 грн. Умови поставки: протягом 55 календарних днів після передплати. Умови оплати: 20% передоплата; 80% - по факту поставки протягом 10 календарних днів.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, на оплату продукції на суму 352087,20 грн. позивачем виписано рахунок на оплату №311 від 14.11.2011 року та рахунок на оплату №344 від 18.11.2011 року на суму 222308,40 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на виконання умов договору (з урахуванням специфікацій) була здійснена передоплата за продукцію 25.10.2011 року в розмірі 70417,44 грн. та 18.11.2011 року в розмірі 44461,68 грн.

Позивачем на виконання умов договору (із урахуванням специфікації №1), відповідачу були поставлені відповідні ізолятори на загальну суму 352087,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №257 від 14.11.2011 року. Ізолятори отримані з боку відповідача уповноваженою за довіреністю №2815 від 11.11.2011 року особою. Також, на виконання умов договору (із урахуванням специфікації №2), позивачем відповідачу були поставлені відповідні ізолятори на загальну суму 222308,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №293 від 19.12.2011 року. Ізолятори отримані з боку відповідача уповноваженою за довіреністю №3169 від 16.12.2011 року особою.

В подальшому, 06.12.2011 року відповідачем сплачено позивачу 237208,08 грн. та 23.07.2012 року - 44461,68 грн.

Залишок несплаченої відповідачем на користь позивача суми за поставний товар становить 177846,72 грн.

Враховуючи несплату відповідачем коштів у повному розмірі, 14.04.2014 року позивач звернувся до відповідача із листом, до якого було додано лист про погашення простроченої заборгованості в сумі 177846,72 грн. до 25.04.2014 року і акт звірки, з проханням його підписати та повернути один екземпляр позивачу. Лист отримано відповідачем 16.04.2014 року.

Листом від 05.05.2014 року позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості, додатки до претензії (договір, специфікації, видаткові накладні), який останнім отримано 12.05.2014 року.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до договору поставки №357-530 від 23.09.2011 року (з урахуванням специфікацій до нього) виконав, а саме, поставив відповідачу товар (ізолятори) на загальну суму 574395,60 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи. Видаткові накладні підписані з боку обох сторін та скріплені печатками. Будь-яких зауважень чи заперечень з боку відповідача у видаткових накладних не зазначено. Поставлений позивачем на вищевказану суму отриманий уповноваженою довіреностями на отримання цінностей за цим договором особою відповідача і будь-яких зауважень щодо поставки товару відповідачем заявлено не було. При цьому, факт отримання товару відповідач не заперечує.

Відповідач виконав своє зобов'язання частково, а саме, сплатив суму попередньої оплати та частину залишку оплати за поставлений позивачем товар. Так, відповідачем було сплачено позивачу передоплату в розмірі 20%: 25.10.2011 року в розмірі 70417,44 грн. та 18.11.2011 року в розмірі 44461,68 грн. і 06.12.2011 року кошти за поставлений товар у розмірі 237208,08 грн. та 23.07.2012 року в розмірі 44461,68 грн. Залишок суми боргу в розмірі 177846,72 грн. відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою по даній справі.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором поставки на суму 177846,72 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №357-530 від 23.09.2011 року (з урахуванням специфікацій до нього). Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 177846,72 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо не надання позивачем документів, зазначених в п. 6.1 договору, що свідчить про не настання факту поставки продукції, а отже і відповідно до ч.2 ст. 613 Цивільного кодексу України настання зобов'язання відповідача по оплаті даної продукції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6.1 договору, постачальник зобов'язується надати покупцю одночасно з продукцією наступні документи: рахунок; сертифікати якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності), накладну, податкову накладну.

Якщо на момент передачі продукції будь-які з документів відсутні, вони повинні бути надані протягом двох календарних днів після передачі продукції (п 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що в разі не надання документів протягом строку, зазначеного у п. 6.2, постачальник сплачує покупцю за кожен день прострочки пеню в розмірі 0,1% від вартості товару, поставленого без зазначених документів.

Отже, згідно умов договору, відповідні документи надаються постачальником покупцю одночасно з продукцією, чи протягом двох календарних днів після передачі продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні підписані відповідачем без будь-яких зауважень щодо ненадання одночасно із продукцією відповідних документів. Доказів звернення відповідача до позивача із вимогою надати відповідні документи чи сплатити пеню, відповідно до умов п. 6.3 договору, відповідачем також не надано. До того позивачем було надано докази, а саме, листи про направлення відповідачу накладних, довідку про отримання представником відповідача Кравченко Я.І. рахунків та акти приймання-передачі документів (паспортів на партію ізоляторів), які підписані з боку відповідача у справі економістом Кравченко Я.І., на ім'я якого були виписані довіреності на отримання цінностей по договору поставки, надані і податкові накладні в підтвердження поставок за договором.

Крім того, за приписами ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем не обґрунтовано та не доведено, що ним заявлялися до позивача будь-які претензії щодо не передання документів на отриманий товар і, що він здійснював повернення товару, що унеможливлює можливість застосування приписів ст. 666 Цивільного кодексу України.

Згідно із розділом 8 договору поставки, сторони дали згоду на застосування в процесі приймання продукції по фактичній кількості та якості Інструкцію про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 року №П-6 та Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 року № П-7.

Доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, передбачених вищезазначеними Інструкціями, чи звернення до позивача із вимогою про надання відсутніх документів відповідачем не надано. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач звертався до відповідача із листом та претензією про погашення заборгованості за поставлений товар. Натомість, відповідачем не доведено та не надано доказів щодо відповіді на листи та претензію і звернення з його сторони до позивача з вимогою про виконання умов п. 6.1 договору щодо надання відповідних документів.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 10.5 договору поставки зазначено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 13089,76 грн. пені.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється нормами Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач заявляв про сплив строку позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення суми пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України встановлено, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості застосування строків позовної давності у відношенні стягнення пені у зв'язку з чим вважає правомірною відмову у задоволенні відповідної позовної вимоги про стягненні пені в розмірі 13089,76 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 23546,55 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 14222,87 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення 23546,55 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 14222,87 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки №357-530 від 23.09.2011 року (з рахуванням специфікацій до нього) щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Приватне підприємство «Електрофарфор 2000» у своїй позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на свою користь 7500,00 грн. витрат на надання правових послуг згідно договору про надання юридичних послуг №ЛУ-20/14 від 02.09.2014 року.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частина 3 ст. 48 Господарського кодексу України встановлює, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться у ст.1 вказаного Закону, за якою адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом

Витрати, пов'язані з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року) .

Позивачем надано до матеріалів справи докази в підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, зокрема, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, довіреність, договір про надання правової допомоги із додатком, квитанцію про сплату за договором 7500,00 грн. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, адвокат Шишкіна О.М. представляла інтереси позивача у цій справі, брала участь у судових засіданнях, надавала пояснення та документи на виконання вимог суду щодо розгляду цієї справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, правомірно, приймаючи оскаржуване судове рішення в частині стягнення сум оплати послуг адвоката встановив, що сплачені витати порівняно з ціною позову та складністю справи, є неспіврозмірними та завищеними у зв'язку з чим обмежив заявлену до стягнення суму до 3500,00 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 року по справі №908/3517/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.2014 року по справі №908/3517/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 04 березня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.