Постанова № 42951760, 03.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2015 року письмове провадження № 826/17451/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маркетингова група «Ексмаркет» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркетингова група «Ексмаркет» (надалі - позивач або ТОВ «Маркетингова група «Ексмаркет») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2014 року № 0002942201 та № 0002952201.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «Маркетингова група «Ексмаркет» не порушувало вимог ст.134, пп.138.1.1. п.138.1., п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 та п.185.1. ст.185, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані відповідачу під час перевірки та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та формування валових витрат підприємства по взаємовідносинам з контрагентом.

Відповідач явку уповноваженого представника в жодне судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи суду не надходило. Письмових пояснень чи заперечень по суті спору суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене, керуючись ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Дек Україна» (п.н. 33693461), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 30.05.2014 року № 4322/26-51-22-01-32376480, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

ст.134, пп.138.1.1. п.138.1., п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період 2013 р. у розмірі 31 772,00 грн.;

п.185.1. ст.185, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 33 451,00 грн., в т.ч. за червень 2013 року на суму 33 451,00 грн.

Так, відповідно до АІС «Податковий блок», «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» наявна розбіжність між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «Дек Україна» у червні 2013 року у сумі 33 450,84 грн.

Крім того, перевіркою встановлено завищення витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування за 2013 рік в сумі 167 224,24 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Дек Україна», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 35 797,00 грн.

Такі висновки, з боку відповідача, обґрунтовані наступним.

В ході перевірки позивача, відповідачем отримано акт ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.11.2013 року № 487/26-51-22-01/33693461 «Про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дек Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року», яким зафіксовано, що зустрічну звірку провести неможливо у зв'язку з тим, що керівнику товариства не вручено запит податкового органу та відсутністю посадових осіб підприємства за адресою місцезнаходження. Згідно з базою даних «Інформаційно-пошукова система» у ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві станом на ладу складання акту, стан платника ТОВ «Дек Україна» - 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. При проведені аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження співробітниками ОУ ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві службовою запискою від 25.11.2013 року № 3338/7/26-51-07-03 надано висновок про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міндоходів України, яким встановлено ознаки фіктивності ТОВ «Дек Україна». Також, в ході проведення перевірки, не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) ТОВ «Дек Україна» до контрагентів-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару (робіт, послуг), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Крім того, перевіркою встановлена відсутність у ТОВ «Дек Україна» об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів, робіт (послуг) у підприємств-постачальників за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року та по операціях з продажу цих товарів, робіт (послуг) підприємствам-покупцям у розумінні ст.22,185 Податкового кодексу України. Виходячи з вищенаведеного, правочини між ТОВ «Дек Україна» та контрагентами-покупцями за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року здійсненні без мети настання реальних наслідків, отже такі правочини відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.5 ст.203 Цивільного кодексу України, є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, вищенаведене свідчить про відсутність у ТОВ «Дек Україна» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Отже, задекларований податковий кредит контрагентів-покупців ТОВ «Дек Україна» за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року сформований неправомірно та підлягає зменшенню до « 0».

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про відсутність фактичного (реального) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дек Україна», отже виписані ТОВ «Дек Україна» первинні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Крім того, у позивач не було підстав для податкового обліку вказаних господарських операцій.

В той же час, суд вважає, що взагалі без дослідження та надання оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Дек Україна» в основу висновків акту перевірки від 30.05.2014 року № 4322/26-51-22-01-32376480, відповідачем покладена інформація, виключно зафіксована в акті ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.11.2013 року № 487/26-51-22-01/33693461 «Про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дек Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року».

Крім того, суд звертає увагу, що у супереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими актом перевірки від 30.05.2014 року № 4322/26-51-22-01-32376480, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.06.2014 року:

№ 0002942201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 31 772,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 943,00 грн.;

№ 0002952201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 33 451,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 8 362,75 грн.

За результатом адміністративного оскарження зазначені рішення відповідача були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.06.2014 року № 0002942201 та № 0002952201, позивач звернувся з відповідним позовом до адміністративного суду.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначено у ст.198 Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші первинні документи є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту підприємства та віднесення ним до складу витрат підприємства витрат, понесених в результаті придбання товарів (робіт, послуг).

В той же час, згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 року за № 742/11/13-11, «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена нормами Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в оглядовому листі від 06.07.2009 року за № 982/13/13-09, в якому зазначено, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року також зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, поставка товарів, виконання робіт та надання послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, на підтвердження реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Дек Україна», позивачем подані суду наступні первинні документи:

рахунки-фактури від 31.05.2013 року № ДСН-000832 на суму 4340,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 723,40 грн.) на запальнички у кількості 1000 шт., від 31.05.2013 року № ДСН-000841 на суму 2325,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 387,50 грн.) на авторучки пласт. у кількості 500 шт., від 31.05.2013 року № ДСН-000836 на суму 2478,00 (у т.ч. ПДВ - 413,00 грн.) на чашки керамічні у кількості 100 шт., від 25.03.2012 року № ДСН-000640 на суму 778,98 грн. (у т.ч. ПДВ - 129,83 грн.) на авторучки метал.;

податкові накладні від 31.05.2013 року № 61 на суму 4340,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 723,40 грн.) на запальнички у кількості 1000 шт., від 31.05.2013 року № 59 на суму 2325,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 387,50 грн.) на авторучки пласт. у кількості 500 шт., від 31.05.2013 року № 60 на суму 2478,00 (у т.ч. ПДВ - 413,00 грн.) на чашки керамічні у кількості 100 шт., від 26.03.2012 року № 104 на суму 778,98 грн. (у т.ч. ПДВ - 129,83 грн.) на авторучки метал.

При цьому, зазначені податкові накладні містять в собі посилання на договір поставки від 01.03.2011 року № 1, який не наданий позивачем суду для дослідження та надання правової оцінки, що позбавляє суд можливості встановити факт виконання сторонами договору взятих на себе за таким договором зобов'язань, тобто, підтвердити чи спростувати факт виконання його істотних умов та реальність здійснення таких господарських операцій.

Крім того, позивачем не подані суду докази (первинні документи) оплати відповідного товару (платіжні доручення, банківські виписки), його транспортування (товарно-транспортні накладні), отримання позивачем (довіреності) та подальшу його реалізацію, а також докази на підтвердження наявності у контрагента - ТОВ «Дек Україна» статусу платника ПДВ станом на момент проведення з ним господарських операцій та реєстрації в ЄДРПОУ, що в сукупності не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні відповідних господарських операцій та позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій та їх реальність.

Вищенаведене в сукупності свідчить про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дек Україна» та, відповідно, про відсутність у позивача правових підстав для податкового обліку таких операцій.

З урахуванням того, що по справі не встановлено реальності здійснення господарських операцій та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність донарахування йому грошового зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток і застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 11.06.2014 року № 0002942201 та № 0002952201.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В той же час, суд вважає за необхідність зазначити, що критично сприймає позицію відповідача щодо формування висновків перевірки відносно позивача виключно на підставі акта іншого податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагента, оскільки, по-перше, в порушення вимог п.73.5 ст.73 Кодексу, відповідачем прийнятий як доказ акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, а не довідка; по-друге, за правилами податкового законодавства, наведена в акті інформація підлягає перевірці належними та допустимими доказами, проте, як вбачається з тексту акту перевірки позивача, насправді, податкова інформація з акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, фактично, переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з контрагентом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркетингова група «Ексмаркет» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій