Рішення № 42951088, 24.02.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2015 р.Справа № 916/3688/14

За позовом: приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік"

про стягнення 76 933,20 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Стрезєв А.І., довіреність від 09.09.2014р.

Від відповідача: Бондаренко К.В., довіреність від 18.12.2014р.

Федько Г.М., довіреність від 18.12.2014р.

У відповідності до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.10.2014р. до 10 год. 00 хв. 29.10.2014р., з 10.11.2014р. до 10 год. 40 хв. 11.11.2014р., з 05.01.2015р. до 09 год. 40 хв. 09.02.2015р., з 09.02.2015р. до 10 год. 00 хв. 19.02.2015р., з 19.02.2015р. до 15 год. 30 хв. 24.02.2015р.

СУТЬ СПОРУ: позивач, приватне підприємство "ІНТЕРТРАНС К", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 76 933,20 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.09.2014р. позовну заяву (вх.№3761/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/3688/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

16.10.2014р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№27221/14), відповідно до якої просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 76 933,20 грн. заборгованості, яка судом прийнята до розгляду.

16.10.2014р. позивач подав до суду клопотання про витребування доказів (вх.№4568/14), яке судом не задоволено, з підстав його необґрунтованості.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи від 11.11.2014р. (вх.№2-5140/14) судом задоволено, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено.

Приймаючи до уваги перебування судді господарського суду Одеської області Погребної К.Ф. з 11.11.2014р. на лікарняному, з метою недопущення порушення строку розгляду позовної заяви, згідно розпорядження заступника керівника апарату суду №951 від 11.11.2014р. справу №916/3688/14 призначено до повторного автоматичного розподілу.

На підставі повторного автоматичного розподілу справи №916/3688/14, зазначену справу було передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2014р. суддею Цісельським О.В. справу №916/3688/14 було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

27.11.2014р. представник позивача звернувся до господарського суду Одеської області з клопотанням (2-5192/14) про залучення товариства з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік" до участі у справі у якості іншого відповідача, яке судом було задоволено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2014р. провадження у справі №916/3688/14 за позовом приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік" про стягнення 76 933,20 грн. в частині вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 було припинено.

Письмове клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи (вх.№2-16/15 від 05.01.2015р.) судом задоволено, у зв'язку з чим строк розгляду справи було продовжено до 26.02.2015р.

09.02.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення змісту позовних вимог (вх.№3470/15), відповідно до якої просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік" 76 933,20 грн. заборгованості, яка судом була прийнята до розгляду.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнають та просять суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з підстав викладених у письмових поясненнях (вх.№3519/15 від 09.02.2015р.) та (вх.№4570/15 від 18.02.2015р.) та у відзиві на позов (вх.№34051/14 від 24.12.2014р.).

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що 11.04.2013р. між приватним підприємства "ІНТЕРТРАНС К" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого ПП "ІНТЕРТРАНС К" в якості перевізника взяло на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу (сільськогосподарської техніки, запчастин) на умовах ТІR з оформленням (складанням) міжнародної товарно-транспортної накладної СМR, а ФОП ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання прийняти ці послуги та оплатити їх вартість, на умовах, визначених у договорі заявці.

На підтвердження укладання вищенаведеного договору позивачем та ФОП ОСОБА_4 було оформлено договір-заявку №23/03-1Е від 11.04.2013р.

Так, згідно умов договору-заявки, вартість наданих послуг складає 6 000,00 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату оплати.

Повний розрахунок (оплата за надані послуги) здійснюється на протязі 2-3 днів після отримання від перевізника документів, якщо інше не встановлено в заявці.

На виконання умов вищезгаданого договору про надання послуг з перевезення, позивачем 15.04.2013р. було прийнято до перевезення вантаж, вагою 16 т., об'ємом 120 м.к. та здійснено його перевезення, з подальшим його отриманням одержувачем вантажу, про що свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна СМR №127631, однак ФОП ОСОБА_4 договірні зобов'язання в частині здійснення оплати вартості отриманих послуг перевезення залишені без виконання.

У зв'язку з безпідставною відмовою ФОП ОСОБА_4 здійснити оплату вартості послуг перевезення, позивач звернувся до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2014р. у справі №916/3384/13 позовну заяву приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К" було залишено без розгляду, у зв'язку з ненаданням витребуваних документів.

08.07.2014р. приватне підприємство "ІНТЕРТРАНС К" звернулось до ФОП ОСОБА_4 з претензією, відповідно до якої просив здійснити оплату вартості послуг перевезення та надав всі необхідні документи для її розгляду.

У відповідь на зазначену претензію ФОП ОСОБА_4 відмовився здійснювати оплату вартості послуг перевезення, з підстав не укладання з позивачем договору на надання послуг перевезення, що й зумовило звернення приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К" до суду із даним позовом.

Так як, під час розгляду справи судом було встановлено, що належним відповідачем у даній справі є товариство з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік", позивач у відповідності до заяви про уточнення позовних вимог, вважає, що саме товариство з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік" має оплатити вартість послуг перевезення, наданих позивачем.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст.639 ЦК України).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 909 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до коносаменту IL49794 від 04.04.2013 (копія додається) контейнери UESU232035/7 та ZCSU839948/0 були відправлені з Ізраїлю Вантажовідправником NETAFIM LTD на адресу державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

Одержувачем відповідно до коносаменту є підприємство КХ "BEKSEITOV" , у зв'язку з чим ТОВ ,,ТР Лоджистікс" не було стороною договору перевезення контейнерів.

При цьому Вантажовідправником NETAFIM LTD. 26.03.2013 p. як Довірителем було видано довіреність №1021/13 на ім'я ТОВ "ТР- Лоджистікс" як Повіреному виключно на перевантаження контейнерів UESU2320357, ZCSU8399480 на вантажний автомобіль на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

Відповідно до довіреності подальше перевезення вантажу від державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" здійснюється за рахунок та на ризик Вантажоодержувача КХ "BEKSEITOV" з чого випливає, що ТОВ "ТР Лоджистікс" не має жодного відношення до долі вантажу з моменту залишення ним порту, не має повноважень щодо укладення будь-яких договорів перевезення вантажу та вчинення будь-яких інших дій відносно вантажу.

15.04.2013р. було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною CMR №127631, згідно якої Вантажовідправником зазначено NETAFIM LTD., а Вантажоодержувачем - КХ "BEKSEITOV", тобто ті самі сторони, що були зазначені у коносаменті.

Такий договір був укладений без участі відповідача ТОВ „ТР Лоджистікс".

Таким чином ТОВ „ТР Лоджистікс" виступало повіреним Вантажовідправника на етапі перевезення контейнерів під час виконання дій саме з перевантаження вантажу з контейнерів на вантажний автомобіль на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

Звідси випливає, що виконуючи певні дії на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на підставі довіреності, ТОВ „ТР Лоджистікс" діяло від імені та за рахунок довірителя -NETAFIM LTD.

Печатка ТОВ "ТР Лоджистікс'' у графі 22 CMR була проставлена від імені Вантажовідправника (NETAFIM Ltd.) на підставі довіреності №1021/13 з метою виконання доручення на перевантаження контейнерів UESU232035/7, ZCSU839948/0 на вантажний автомобіль на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" згідно звичаїв та правил цього порту.

Проставлення відбитку печатки представником вантажовідправника є необхідним для вивезення вантажу з території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" згідно встановлених правил порту.

Відповідно до ч.1 ст.1000 Цивільного Кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обоє 'язки довірителя.

Відповідно до ч.1 ст.1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Відповідно до ч.1 ст.1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору.

Отже, договірні відносини між NETAFIM LTD. та ТОВ "ТР Лоджистікс" були припинені виконанням дій на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Статтею 239 ЦК передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Таким чином, представник (повірений) який діє на підставі довіреності у відносинах з третіми особами виступає виключно від імені довірителя та набуває права та обов'язки для свого довірителя. При цьому будь-які права та обов'язки повіреного у зв'язку із виконанням довіреності виникають лише по відношенню до довірителя, а не по відношенню до будь-яких третіх осіб.

Тобто за здійснення (нездійснення) будь-яких дій від імені NETAFIM LTD. TOB „ТР Лоджистікс" несе відповідальність виключно перед своїм довірителем - NETAFIM LTD. в рамках відносин представництва та договору доручення та не може нести відповідальність по відношенню до будь-яких третіх осіб.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дії здійсненні ТОВ „ТР Лоджистікс", у тому числі проставлення печатки у CMR, під час виконання дій за довіреністю створили права та обов'язки для NETAFIM LTD. як довірителя та особи, від імені якої діяв відповідач.

Відповідно до ч.1 ст.9 "Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (далі - "КДПВ") вантажна накладна CMR є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Крім того, відповідно до Тальманського листка випливає, що вантаж з контейнерів UESU2320357, ZCSU8399480 був вивантажений до автотранспортного засобу ВН9209ЕН.

При цьому у Тальманському листку зазначено найменування Відповідача, що пояснюється тим, що у відносинах із ДП „Совмортранс", яке здійснювало перетарювання, відповідач діяв від імені відправника на підставі довіреності, згідно якої він і був зобов'язаний здійснити розвантаження вантажу на території державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

Крім того, на увагу суду не заслуговує та не підлягає задоволенню заява товариства з обмеженою відповідальністю ТР „Лоджистік" про застосування строку позовної давності, викладена у відзиві на позов, з огляду на наступне:

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропущення.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до абз.2 п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К" не обґрунтовані, не законні, спростовуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову приватного підприємства "ІНТЕРТРАНС К" - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 02 березня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський