Рішення № 42950994, 12.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/163/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015 Справа № 905/3189/14-908/5784/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 905/3189/14-908/5784/14

за позовом: Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія”, м. Артемівськ

про стягнення 205639,79 грн.

за участю представників:

від позивача – не з’явився

від відповідача – не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія” про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 205639,79 грн.

Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія”, надав суду, в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- ухвалою господарського суду Донецької області від 06.09.2012 року виконання рішення суду від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 було розстрочено до 31.12.2012 року, а тому прострочка виконання вказаного рішення виникла не з 16.04.2012 року, а лише з 01.01.2013 року;

- пояснює, що зазначена розстрочка була надана судом з причини очікування та з метою отримання трансферта з державного бюджету по різниці у тарифах, який покривав суму основного боргу за рішенням суду, субвенція могла бути зарахована як у жовтні так і в грудні, а оплачувати грошовими коштами з власних ресурсів підприємство не могло, оскільки автоматично би позбавилось цієї субвенції;

- вказує, що ТОВ “Артемівськ-Енергія” тривалий час працювало по збитковим тарифам, які затверджені НКРЕ, збитки підприємства на момент розгляду справи складали суму в розмірі 25 млн. грн., з травня по вересень підприємство не отримує доходів від реалізації теплової енергії, а займається ремонтом котельного обладнання, заміною теплових трас та стягненням заборгованості зі споживачів теплової енергії;

- затримка оплати з боку ТОВ “Артемівськ-Енергія” викликана причинами, які напряму не залежать від підприємства, тобто виникла не за прямою виною боржника, а за цілим рядом комплексних причин, які напряму регулювались державою, та несвоєчасні розрахунки за природній газ обумовлені не виною боржника, а перш за все недосконалою тарифною політикою, яка не забезпечувала реальні джерела для розрахунків за спожитий газ, а також невідповідним фінансуванням цієї сфери, із місцевих бюджетів, низьким рівнем оплати житлово-комунальних послуг з боку населення та бюджетних установ та відсутністю діючого механізму для залучення позабюджетних коштів;

- вся сума основного боргу в розмірі 442363,55 грн. була перерахована тільки 07.12.2012 року казначейством України, відповідач ніяким чином не міг вплинути на строк надходження субвенції з бюджету, відтак на момент прийняття рішення судом у справі № 5006/7/31/2012 суд врахував за підставу тяжке фінансове становище відповідача, причини виникнення заборгованості, ступінь його вини і тому надав розстрочку виконання рішення;

- просить звернути увагу на те, що відповідач працює в умовах концесії (єдиної в Україні) та має зобов’язання перед Артемівською міською радою по виконанню інвестиційного плану з модернізації теплового господарства міст Артемівська та Соледара;

- станом на 01.11.2014 року дебіторська заборгованість перед ТОВ “Артемівськ-Енергія” з боку споживачів усіх категорій складає більше 40 млн. грн., в тому числі бюджетні організації мають заборгованість приблизно 7 млн. грн., ТОВ “Артемівськ-Енергія” є дотаційним підприємством, а допомогу з бюджету отримує несвоєчасно, в результаті чого у підприємства існує недостача оборотних коштів, яка тягне за собою несвоєчасність розрахунків з контрагентами, які постачають підприємству енергоносії, збитки підприємства за 9 місяців 2014 року складають суму в розмірі 71 млн. грн. і навіть власний капітал в розмірі 59 млн. грн. не здатний покрити такі збитки;

- вказує, що застосування до підприємства відповідача неспіврозмірно великих штрафних та фінансових санкцій тягне за собою погіршення і без того невисоких економічних показників, та припинення фінансування інвестицій;

- станом на даний момент також існує заборгованість держави перед підприємством відповідача в розмірі більше 20 млн. грн., що підтверджується протоколом засідання територіальної комісії;

- заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми трьох процентів річних за умови вже погашеної у повному обсязі заявленої раніше за позовом пені, трьох процентів річних, суми індексу інфляції свідчить про безпідставну спробу продавця застосувати до покупця подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов’язання (про строчка його виконання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та приписам ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно якої зобов’язання повинно ґрунтуватися на принципах добросовісності, розумності та справедливості;

- просить суд звернути увагу на те, що підприємство відповідача знаходиться у зоні проведення антитерористичної операції, на даний момент промислові підприємства, які входять у зону обслуговування підприємства працюють по скороченому графіку, або не працюють взагалі у зв’язку з відсутністю ринку збиту, населення у зв’язку зі скороченням робочих місць та уходом багатьох підприємств із зони АТО не має фінансової можливості своєчасно здійснювати оплату за теплову енергію, а тому підприємство відповідача знаходиться у край складному фінансовому становищі та неможливості збільшення дохідної частини у політичній та економічний ситуації, яка склалася. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

15.01.2015 року на адресу господарського суду від відповідача у справі надійшло клопотання, в якому останній просить долучити до матеріалів справи витребувані документи, зокрема докази часткового погашення ним заборгованості перед позивачем за договором № 06/10-2792БО-6 від 20.12.2010 року.

На адресу господарського суду 19.01.2015 року від позивача надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній з приводу відзиву відповідача зазначає наступне:

- за своїм змістом норми законодавства, викладені у п. 37 ст. 1 Бюджетного кодексу України, постанові Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року регулюють бюджетні відносини, пов’язані з погашенням заборгованості з різниці в тарифах за рахунок субвенцій, проте не звільняють відповідача від виконання обов’язку щодо вчасної оплати спожитого природного газу за договором постачання природного газу № 06/10-2792БО-6 від 20.12.2010 року;

- за приписом ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов’язання може виникати з рішень суду, відтак якщо певне зобов’язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов’язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- вказує, що якщо рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням, аж до повного виконання грошового зобов’язання, наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК України), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов’язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 набрало законної сили 16.07.2013 року, проте зобов’язання в сумі 6789722,76 грн. боргу було виконане відповідачем лише 05.09.2013 року, тобто з порушенням строків оплати та вимог ст. 599 ЦК України, тому позивач звертаючись з позовом обґрунтовано нарахував три проценти річних за час прострочення грошового зобов’язання;

- позивач не застосував до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність за прострочення зобов’язання, оскільки період нарахування трьох відсотків річних, зазначений в позові, не охоплений рішенням господарського суду Донецької області у справі № 5006/7/31/2012;

- стосовно вини відповідача у простроченні виконання грошового зобов’язання позивач вказує, що у випадках порушення грошового зобов’язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України0 або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України);

- відповідач не довів в порядку ст. ст. 32, 33 ГПК України тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а отже підлягають задоволенню у повному обсязі.

21.01.2015 року на адресу суду від позивача надійшла телеграма, в якій останній у зв’язку з неможливістю явки уповноваженого представника та з метою уточнення позовних вимог просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Разом з тим, 22.01.2015 року на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк у зв’язку із загостренням загально-політичної ситуації на території Донецької області, проведенням на її території бойових дій у зоні антитерористичної операції, що створює перепони для пересування маршрутом Артемівськ-Запоріжжя.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року були задоволені клопотання позивача та відповідача, а розгляд справи відкладено у зв’язку з неявкою представників сторін на 12.02.2015 року.

До прийняття рішення у справі, а саме 23.01.2015 року на адресу суду від позивача у справі надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до ст. 22 ГПК України, згідно якої останній зменшує розмір позовних вимог та надає розрахунок трьох процентів річних, які нараховані виключно за прострочення відповідачем сплати суми основного боргу за договором поставки природного газу № 06/10-2792БО-6 від 20.12.2010 року в розмірі 6789722,76 грн., яка встановлена рішенням господарського суду Донецької області у справі № 5006/7/31/2012 від 04.07.2012 року. Так, відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 178306,29 грн., а також повернути йому з Державного бюджету суму сплаченого судового збору в розмірі 546,87 грн.

Судом прийнято до уваги, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України) слід розуміти збільшення або зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту раніше поданої позовної заяви, фактично відбулося зменшення розміру позовних вимог та формування нової ціни позову, в розумінні п. п. 3.10, 3.11. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”. Таким чином, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем в заяві про зменшення позовних вимог, з якої спір вирішується судом по суті.

28.01.2015 року на адресу суду надійшов оригінал раніше отриманого електронною поштою клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на більш пізній строк у зв’язку із загостренням загально-політичної ситуації на території Донецької області.

06.02.2015 року на адресу суду від відповідача у справі надійшли пояснення, в яких останній просить суд звернути увагу на мораторій на нарахування пені та штрафів, який встановлений ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року. Крім того, просить також звернути увагу на факт та умови проведення антитерористичної операції у Донецькій області, що сконцентрували в м. Артемівськ поток біженців та переселенців (більше 36000 чол.), на території міста знаходяться 9 госпіталів, які обслуговують потерпілих в результаті АТО, в місті знаходиться велика кількість спеціальних підрозділів МВД, державних структур, і на всю цю структуру поставку теплової енергії забезпечує ТОВ “Артемівськ-Енергія”. При цьому відповідач зазначає, що застосування додаткових штрафних санкцій (за умови, що рішення суду було виконане у повному обсязі по сумі основного боргу та по сумі штрафних і фінансових санкцій) здійснить невідворотні фінансові наслідки для відповідача в умовах вище викладеної ситуації, підприємство не зможе закупити енергоносії для виробництва теплової енергії та місто, яке фактично є центром надання медичної, соціальної допомоги для потерпілих, в результаті АТО виявиться нездатним у зимовий період забезпечити теплом соціально важливі об’єкти, житлові будинки та медичні установи. Разом з тим, просить суд звернути увагу на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 47-р від 26.01.2015 року встановлений режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях, а також встановлений режим підвищеної готовності єдиної державної системи цивільної оборони на іншій території України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

На адресу суду 09.02.2015 року від позивача надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 в частині сплати 6789722,76 грн. основного боргу виконане відповідачем лише 05.09.2013 року, отже заявлені ним нарахування процентів річних за період з 16.07.2012 року по 05.09.2013 року є обґрунтованими. При цьому вказує, що з наданих суду пояснень вбачається, що сторони не заперечують щодо виконання рішення суду в частині стягнення суми основного боргу, докази оплат надавались відповідачем та знаходяться в матеріалах справи, докази направлення позивачем відповідачу позову та заяви про зменшення позовних вимог також знаходяться в матеріалах справи.

09.02.2015 року до суду від відповідача надійшло клопотання, за яким він просить долучити до матеріалів справи копію листа Артемівської міської ради № 01/07-48 від 05.02.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 12.02.2015 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.2015 року не з’явився. Однак, 10.02.2015 року надіслав на електронну адресу суду клопотання, в якому зазначив про відсутність можливості забезпечити явку в судове засідання свого представника у зв’язку з встановленням режиму надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях та рекомендаціями воєнної комендатури міста не залишати місто Артемівськ, введенням з 10.02.2015 року прикордонного режиму на території м. Артемівськ та існуючою складною загостреною ситуацією в межах території Донецької області, проведенням бойових дій за межами м. Артемівськ. Просить провести судове засідання за відсутності відповідача та прийняти рішення у справі за наявними матеріалами, при прийнятті рішення врахувати доводи, викладені у відзиві та поясненнях, а в задоволенні позову відмовити.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 04.07.2012 року господарським судом Донецької області було прийняте рішення у справі № 5006/7/31/2012, згідно з яким позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі позивач у справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ – Енергія” (далі відповідач у справі) задоволено частково та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ – Енергія” на користь Дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” борг в сумі 6789 722,76 грн., пеню в сумі 272484,85 грн., інфляційні в сумі 98791,11 грн., 3% річних в сумі 204936,22 грн., судовий збір у сумі 64380,00 грн. Вказаним рішенням також припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення боргу в сумі 127343,00 грн., та у задоволені вимог в залишковій частині відмовлено.

На виконання вищезазначеного рішення суду у справі № 5006/7/31/2012 був виданий наказ від 17.07.2012 року.

В подальшому ухвалою господарського суду Донецької області від 06.09.2012 року суд задовольнив частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівськ-Енергія" про розстрочення виконання рішення суду у справі № 5006/7/31/2012 та розстрочив виконання рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2012 у справі № 5006/7/31/2012 (з урахуванням сплати відповідачем 150 000,00 грн.) строком на чотири місяці (з вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року) зі стягненням заборгованості рівними частинами та наступним строком виконання кожної частки:

- до 30 вересня 2012 року підлягає сплаті 1 820 078,74 грн.;

- до 31 жовтня 2012 року підлягає сплаті 1 820 078,74 грн.;

- до 30 листопада 2012 року підлягає сплаті 1 820 078,73 грн.

- до 31 грудня 2012 року підлягає сплаті 1 820 078,73 грн.

Оскільки зобов’язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а саме рішення господарського суду Донецької області було від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 в частині сплати суми основного боргу було виконане відповідачем повністю лише 05.09.2013 року, тому позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього трьох процентів річних за несвоєчасні розрахунки за період з 16.07.2012 року по 05.09.2013 року в сумі 178306,29 грн. Тобто вказані суми заявлені за інший період, ніж у вищезазначеному рішенні Господарського суду Запорізької області у справі № 5006/7/31/2012.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних узгоджується з приписами вказаної статті. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов’язання є іншими засобами захисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.

Факти, встановлені рішенням Господарського суду Донецької області у справі № 5006/7/31/2012 від 04.07.2012 року, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, як визначено у ч. 2. ст. 35 ГПК України.

За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов’язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання;

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина друга статті 35 ГПК України);

в) преюдиціальні факти (частини 3-4 статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Так вищезазначеним рішенням суду першої інстанції підтверджено факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія” своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості поставленого природного газу за договором поставки природного газу № 06/10-2792БО-6 від 20.12.2010 року. Разом з тим, станом на день розгляду справи відповідачем надані суду докази погашення встановленої заборгованості, з яких вбачається зокрема, що стягнута за рішенням суду від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 сума основного боргу в розмірі 6789772,76 грн. була повністю погашена відповідачем лише 05.09.2013 року, тобто грошові зобов'язання з боку відповідача були виконані, але з порушенням строку їх виконання.

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” № 14 від 17.12.2013 року визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснював часткове погашення суми основного боргу за спожитий природний газ за договором поставки природного газу № 06/10-2792Бо-6 від 20.12.2010 року, починаючи з 30.08.2012 року по 05.09.2013 року включно, та 05.09.2013 року погасив заборгованість у повному обсязі, сплативши на користь позивача борг в загальній сумі 6789722,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними копіями платіжних доручень.

Втім, відповідачем було прострочено виконання грошового зобов’язання за рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 в частині сплати основного боргу.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” № 14 від 17.12.2013 року, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи вищевикладене, та те, що прийняте судом рішення від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 про стягнення заборгованості з відповідача виконане останнім з порушенням строку його виконання, що є порушенням грошового зобов’язання останнього перед позивачем, три проценти річних можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов’язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов’язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду наявність боргу з боку відповідача в сумі 6789722,76 грн., який існував з 16.07.2012 року по 05.09.2013 року (до моменту його погашення у повному обсязі відповідачем), а відтак і підстави для нарахування трьох процентів річних. Разом з тим, доведено також несвоєчасне виконання рішення Господарського суду Донецької області від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 з боку відповідача. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов’язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.

З приводу заперечень відповідача, викладених у відзиві та поясненнях, суд вважає зазначити наступне.

Стосовно посилання відповідача на ухвалу господарського суду Донецької області від 06.09.2012 року, якою виконання рішення суду від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 було розстрочено до 31.12.2012 року, слід зазначити таке. Згідно з п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на заборгованість, стягнуту за рішенням суду, можуть здійснюватися і у випадку здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України. Тому надання господарським судом Донецької області розстрочки виконання рішення суду від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012 ніяким чином не впливає на право позивача нарахувати три проценти річних за несвоєчасне виконання вказаного рішення суду відповідачем.

Щодо зазначення відповідачем про встановлення мораторію на нарахування пені та штрафів згідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року суд зазначає наступне. Так, дійсно ст. 2 вказаного Закону встановлений мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями, зокрема на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Однак, вказаний мораторій встановлений лише на нарахування пені та штрафів при чому на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики. Втім, у даній справі грошові зобов’язання відповідача виникли із договору про постачання природного газу, та стягуються три проценти річних, які не мають характеру штрафних санкцій та до них не належать, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Вказана правова позиція викладена у п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань».

Посилання відповідача на відсутність його вини у неналежному виконанні зобов’язань за договором перед позивачем судом не приймаються, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 96, ч. 1 ст. 625 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання з огляду на відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Вказана правова позиція викладена у п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань».

Разом з тим, судом приймаються до уваги посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.2012 року. Втім, суд звертає увагу відповідача на те, що сплата трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, і одночасно є заходом відповідальності за порушення грошового зобов’язання, які не потрібно ототожнювати з неустойкою, а також санкціями в розумінні ст. 230 ГК України. При цьому, несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, яке саме виникло з господарського договору, підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а погашення боргу за рахунок субвенції не позбавляє боржника відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Зазначення відповідачем про застосування позивачем до нього подвійної цивільно-правової відповідальності за прострочення зобов’язання є хибними, оскільки період нарахування трьох відсотків річних, зазначений в позові, не охоплений рішенням господарського суду Донецької області у справі № 5006/7/31/2012.

Втім, в наданому позивачем розрахунку допущені помилки, а саме позивачем не враховано, що нарахування трьох процентів річних на заборгованість може здійснюватися з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. При цьому судом враховано положення п. 7.1 Пленуму та суми фактичного погашення боргу з боку відповідача. Тому судом з власної ініціативи здійснено перерахунок трьох процентів річних за допомогою програми “Законодавство” в частині допущених помилок наступним чином:

1) три проценти річних за рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2012 року у справі № 5006/7/31/2012, яке набрало законної сили згідно приписів ч. 5 ст. 85 ГПК України 17.07.2012 року, враховуючи першу часткову оплату відповідачем боргу, здійснену 30.08.2012 року в сумі 80000,00 грн.,

- за період з 18.07.2012 року по 29.08.2012 року (43 дні прострочення) від простроченої суми 6789722,76 грн. сума трьох процентів річних становить 23930,99 грн.

Розрахунок трьох процентів річних за інші періоди прострочення здійснений позивачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума трьох процентів річних за прострочення виконання рішення суду становить 177183,20 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія” трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 177183,20 грн.

При поданні позову про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 205639,79 грн. позивачем був сплачений судовий збір згідно платіжного доручення № 347 від 29.04.2014 року в розмірі 4113,00 грн. Однак в процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача три проценти річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 178306,29 грн. Відтак, виявлена переплата позивачем судового збору в сумі 546,87 грн. Так, статтею 7 Закону “Про судовий збір” врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, зокрема згідно з п. 1 ч. 1 вказаної статті визначено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. В процесі розгляду справи встановлено, що позивачем у зв’язку із зменшенням розміру позовних вимог внесено судовий збір в більшому розмірі ніж встановлено законом, зокрема ніж встановлено п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону “Про судовий збір”, у зв’язку із чим, згідно положень ч. 2 ст. 7 вказаного Закону судовий збір, сплачений за платіжним дорученням № 347 від 29.04.2014 року, в розмірі переплаченої суми, а саме 546,87 грн. підлягає поверненню на розрахунковий рахунок Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.02.2015 року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 599, 610, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія” задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія”, 84500, м. Артемівськ, Донецька область, вул. Зелена, буд. 41, код ЄДРПОУ 34776960, на користь:

- Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827, три проценти річних в сумі 177183 (сто сімдесят сім тисяч сто вісімдесят три) грн. 20 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3543 (три тисячі п’ятсот сорок три) грн. 67 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Артемівськ-Енергія” щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 1123,09 грн. відмовити.

Повне рішення складено – 17.02.2015 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.