Рішення № 42950989, 24.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/11127/14

За позовом Державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр"до Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль"про стягнення 60 044,95 грн.Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Матвіїв О.М. (дов. № УТЛЦ 1 від 19.01.2015 року)від відповідача Король С.О. (дов.б/н від 20.05.2014 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24 лютого 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство "Український транспортно-логістичний центр" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ - Магістраль" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 60 044,95 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цими перевезеннями № 1106/216-2012 від 15.05.2012 року в частині своєчасного здійснення оплати послуг з організації перевезень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 року залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/11127/14 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ - Магістраль" на користь Державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" пеню у розмірі 45 976,25 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 398,93 грн.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "УПІ - Магістраль" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просило рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Постановою Вищого господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 910/11127/14 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ - Магістраль" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/11127/14 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення 45 976,25 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/11127/14 залишено без змін.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року за № 04-23/1248 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 910/11127/14 передана на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/11127/14 до провадження, розгляд справи призначено на 29.01.2015 року.

23.01.2015 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав додаткові пояснення по справі. У поданих поясненнях представник позивача зазначив, що розмір основного боргу було визнано відповідачем листом вих. № 148 від 04.03.2013 року. Крім того, відповідач у своїй відповіді від 19.02.2014 року вих. № 54 визнає факт наявності заборгованості. Такі дії відповідача свідчать про переривання строку позовної давності.

26.01.2015 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав письмові пояснення по справі, відповідно до яких заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог. Підтримав раніше подану ним заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.01.2015 року оголошено перерву до 12.02.2015 року.

06.02.2015 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 12.02.2015 року представник відповідача подав клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про продовження строку вирішення спору, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 24.02.2015 року.

В судовому засіданні 24.02.2015 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.02.2015 року заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, надав усні пояснення по суті спору.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2012 року між Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" (основний виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" (замовник), Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (співвиконавець-1) та Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (співвиконавець-2) було укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цими перевезеннями №1106/216-2012 (далі-Договір).

Згідно розділу 1 Договору основний виконавець та співвиконавці зобов'язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів у напіввагонах власності співвиконавців.

Згідно з пунктом 2.2.5. Договору замовник зобов'язаний здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів, що замовлені замовником, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг (з урахуванням режиму роботи банківських установ, але не менше ніж середньодобове нарахування протягом 3 діб, що склалося за попередні періоди) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (розподільчий рахунок) основного виконавця №26039146294 у банку ПАТ "Акціонерний банк "Експрес-Банк" МФО 322959, код за ЄДРПОУ №34619229 та забезпечувати своєчасне надходження коштів на зазначений рахунок основного виконавця.

Пунктом 2.2.7. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, які замовлені замовником, відповідно до розділу 3 договору.

В пункті 2.4.5 Договору зазначено, що основний виконавець зобов'язаний виступати платником залізничного тарифу, послуг, пов'язаних з відправленням або видачею вантажу та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, замовлених замовником. Перелік послуг, які за замовленням замовника сплачує основний виконавець, зазначається в додатку 1 до договору.

Розділом 3 вказаного договору передбачено порядок проведення розрахунків між сторонами та вартість послуг. Зокрема, пунктом 3.2 Договору визначено, що оплата послуг відповідно до договору здійснюється сторонами у національній валюті України, на умовах попередньої оплати.

Крім того, пунктом 3.5.3 Договору передбачено, що основний виконавець здійснює остаточний розрахунок зі співвиконавцями за надані вагони.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання за Договором, а саме несвоєчасно здійснено оплату послуг з перевезень, через що виникла заборгованість, яка станом на 22.12.2012 року складала 710 012,91 грн. та 29.05.2013 року була погашена.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів сторони сплачують пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення платежу, але не більше облікової ставки Національного банку України.

Позивач зазначає, що відповідачем було допущено прострочення грошового зобов'язання за Договором, а саме несвоєчасно здійснено оплату послуг з організації перевезень за Договором.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 60 044,95 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог, посилається на пропуск позивачем строків позовної давності.

Постановою Вищого господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 910/11127/14 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УПІ - Магістраль" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/11127/14 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення 45 976,25 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про передчасність висновків судів щодо незастосування позовної давності до задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №1106/216-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цими перевезеннями.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підтвердження належного виконання позивачем умов Договору, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії відповідних актів наданих послуг, зокрема: №6 від 30.06.2012 року, №7 від 31.07.2012 року, №9 від 30.09.2012 року, №10 від 31.10.2012 року, №12 від 31.12.2012 року, №11 від 30.11.2012 року.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що станом на 01.11.2012 року відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання за Договором, а саме, несвоєчасно здійснено оплату послуг з перевезень, внаслідок чого виникла дебіторська заборгованість, яка станом на 22.12.2012 року складала 710 012,91 грн. та 29.05.2013 була погашена. Наявність вказаної заборгованості та її оплати підтверджується відповідними матеріалами справи, зокрема: поясненням до угоди про перенесення грошових коштів вих. №148 від 04.03.2013 року, випискою по рахунку № 26039146294, наданою АБ "Експрес-Банк".

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 4.3. Договору сторони дійшли згоди про те, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, сторони сплачують пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2014 року відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

У пунктах 2.2., 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як роз'яснено у пункті 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення пені (постанови ВСУ від 27.04.2012 року у справі №13/110-11 та від 30.09.2014 року у справі № 904/9083/13).

Водночас, відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами укладено договір про збільшення річного строку позовної давності по вимогам про стягнення пені.

Таким чином, з врахуванням змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України та пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої за грудень 2012 року (період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року), то строк позовної давності по ним закінчився 31.12.2013 року, за січень 2013 року - 31.01.2014 року, за лютий 2013 року - 28.02.2014 року, за березень 2013 року - 31.03.2014 року, за квітень 2013 року - 30.04.2014 року, за травень 2013 року (період з 01.05.2013 року по 28.05.2013 року, оскільки основний борг було погашено 29.05.2013 року) - 28.05.2014 року відповідно, в той час як позов у даній справі подано лише 03.06.2014 року.

Крім того, згідно з пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2014 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Само по собі визнання боржником основного боргу не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (про сплату пені), а, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Разом з тим, в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Проте, позивачем обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову не наведено, заяв чи клопотань про поновлення (відновлення) строків позовної давності не подано.

За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" задоволенню не підлягають.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Державного підприємства "Український транспортно-логістичний центр" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2015 року

Суддя С.В. Стасюк