Постанова № 42950454, 02.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа № 917/2306/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Білецька А.М. , суддя Тарасова І. В.,

при секретарі Полубояриній Н.В.,

за участю представників:

позивача - Барсукової І.Г. (дов.№б/н від 27.11.2014р.),

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківіського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх.№744П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2014р. у справі № 917/2306/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хераеус Електро-Найт Україна", м. Запоріжжя,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук, Полтавської області,

про стягнення 105862,02 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення 105862,02 грн., з них 83 258,40 грн. - основного боргу по договору поставки товару №0533-СН від 19.11.13р., 7902,08 грн. - неустойки за несвоєчасну оплату товару, 1689,61 грн.- 3% річних, 13011,93 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2014 року (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", адреса: вул. Івана Приходька, 141, м.Кременчук, Полтавської області, 39621, ідентифікаційний код 05756783 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хераеус Електро-Найт Україна", адреса: вул.Кияшка, 16-А, м.Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 33652727 - 83 258,40 грн. боргу, 7902,08 грн. - пені, 13011,93 грн. - сума інфляції, 1689,61 грн. - 3% річних, 2117,24 грн. витрати по сплаті судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Хераеус Електро-Найт Україна", адреса: вул.Кияшка, 16-А, м.Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 33652727 з Державного бюджету України, отримувач коштів УДКСУ у м.Полтава (м.Полтава), 22030001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38019510, рахунок отримувача 31214206783002, банк отримувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку отримувача 831019, код класифікації доходів бюджету 22030001 - 122,76 грн. зайвосплаченого судового збору (оригінал платіжного доручення №2000000717 від 30.10.14р. про сплату судового збору в сумі 2240,00 грн. знаходиться в матеріалах справи).

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2014 року по справі №917/2306/14 повністю та прийняти нове рішення, яким прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Хераеус Електро-Найт Україна" відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на "02" березня 2015 р. об 11:00 год. у складі колегії суддів: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А., суддя Тарасова І.В.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати від 27.02.2015р. у зв`язку з відпусткою судді Істоміної О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Білецька А.М., суддя Тарасова І.В.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони позивача щодо виконання своїх господарських зобов'язань в частині надання документації, вчинено не було.

Представник апелянта у судове засідання 02.03.2015р. не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, яку відповідач отримав 09.02.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, зазначених у відзиві (вх.№3324 від 02.03.2015р.) на апеляційну скаргу. Просила суд рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2014р. у справі № 917/2306/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

19.11.13р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хераеус Електро-Найт Україна» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (покупець) був укладений договір поставки товару №0533-СН, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов"язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар (надалі іменується «товар»), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією.

Відповідно до п.1.3 договору загальна ціна товару за цим договором становить 528393,60 грн.

Згідно з п.2.5 договору покупець повинен кожного місяця до 15-го числа пред'являти заявку на виготовлення товару в наступному місяці у визгляді факсимільного повідомлення з указанням кількості запланованих строків розрахунку та поставки товару.

Відповідно до п.2.6 договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товаротранспортній накладній перевізника.

У пункті 10.6 договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На виконання умов договору позивач по видатковим накладним від 14.01.14р. №80768384, від 11.02.14р. № 80779754 здійснив відповідачеві поставку товару: пробоотбірник, термопара, контакт-блок на суму 83258,40 грн. (а.с.17-а.с.20)

Згідно з довіреностями №0000000074 від 10.01.14р., №0000000466 від 07.02.14р. відповідач отримав товар (а.с.21-а.с.23).

Відповідно до п.6.1 договору розрахунки по договору за товар, що поставляється, покупець здійснює у національній валюті протягом 30-ти календарних днів після поставки товару на склад покупцю.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 01.10.14р. надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості в сумі 102936,73 грн., яка залишена без відповіді та задоволення (а.с.25-а.с.26).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за спірним договором. Проте відповідач зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 83258,40 грн.

Господарський суд Полтавської області, надаючи правову оцінку заявленим вимогам позивача та фактичним обставинам справи, виходив з наступного.

На підставі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно зі статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт отримання відповідачем товару за договором поставки №0533-СН від 19.11.2013р. не спростовано. Доказів погашення боргу відповідачем матеріали справи не містять, такі докази відповідач суду не надав.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність сертифікатів якості на товар або паспорту виробника, які підтверджують відповідність ДСТУ, ТУ.

Колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду належних доказів щодо прийняття товару у відповідності до пунктів 9.1, 9.4 договору.

За таких підстав господарський суд Полтавської області дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 83258,40 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З приводу стягнених з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 1689,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 13011,93 грн., то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнуто 3% річних, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1689,61 грн. та інфляційних в розмірі 13011,93 грн. з огляду на встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Отже, враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, перевіривши нарахування вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1689,61 грн. та інфляційних втарт в розмірі 13011,93 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнута з відповідача пеня в сумі 7902,08 грн., виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося вище, в силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п.10.6 договору у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, перевіривши розрахунок розміру пені, заявленої до стягнення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що суд правомірно стягнув з відповідача пеню в сумі 7902,08 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст.193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач, як в суду першої, так і апеляційної інстанцій, не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 83258,40 грн., колегія суддв погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову щодо стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості за поставлений товар.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2014р. у справі № 917/2306/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2014р. у справі №917/2306/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 04.03.2015 року.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Тарасова І. В.