Постанова № 42949178, 24.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/3025/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про зобов'язання провести нарахування середнього заробітку та компенсації втрат частин доходів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому заявлено вимогу до податкового органу про зобов'язання провести нарахування середнього заробітку, за період з 23.10.2013 року по 15.07.2014 року, у сумі 26861,40 грн., та компенсації втрати частини доходів, в сумі 1411,46 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, так як остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.07.2014 року, хоча рішення суду, яким зобов'язано податковий орган виплатити позивачу відповідні кошти, прийнято ще 22.10.2013 року, а тому працедавець повинен відшкодувати звільненому працівнику середній заробіток та компенсацію втрати частини доходів за період - з дати винесення судового рішення і по дату фактичного розрахунку.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження через неявку сторін у судове засідання.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в органі державної податкової служби, у період з 15.02.1994 року по 08.08.2013 року.

При звільнені, 08.08.2013 року, позивачу виплачено не всі належні йому кошти (компенсаційні виплати, індексація заробітної плати тощо), що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом та постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 року по справі №821/3199/13-а, зобов'язано роботодавця виплатити звільненому працівнику середній заробіток з дати звільнення по дату винесення судового рішення і стягнуто компенсаційні виплати та індексацію заробітної плати.

Через апеляційне оскарження даного судового рішення воно фактично виконано боржником 15.07.2014 року, а тому позивачем заявлено нові позовні вимоги - про стягнення з роботодавця середнього заробітку з дати винесення судового рішення по дату фактичного розрахунку та про стягнення компенсації втрат частин доходів (щодо невчасно виплаченої індексації заробітної плати, матеріальної допомоги тощо).

За результатом встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог, оскільки після подання позову до суду про стягнення з роботодавця належних працівнику коштів - стаття 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку на момент фактичного розрахунку, не розповсюджується на вказані правовідносини та роботодавець повинен сплатити середній заробіток лише по дату рішення суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрат частин грошових доходів - то судом першої інстанції зроблено висновок, що оскільки суми індексації та інші виплати фактично не нараховані працівнику, то на дані суми не розповсюджується й компенсація.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" - відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

Судовою колегією встановлено, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 року по справі №821/3199/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014 року, зобов'язано податковий орган виплатити позивачу компенсаційні виплати та індексацію заробітної плати, а також середній заробіток з дати звільнення по дату винесення судового рішення (а.с.7-15).

У зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування - вказану справу повернуто до суду першої інстанції із запізненням, що підтверджено відповідними довідками, а остаточний виконавчий лист видано 20.06.2014 року, який направлено податковому органу 04.07.2014 року та кошти виплачено в повному обсязі 15.07.2014 року.

За результатом встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку, що після подання до суду вищевказаного первинного позову про зобов'язання виплатити звільненому працівнику всіх належних йому сум, спір, який виник між сторонами, підлягає врегулюванню виключно в судовому порядку та лише судове рішення, яке набрало законної сили, і виконавчий лист, який видається на його виконання - є підставою для остаточного розрахунку з позивачем.

При цьому апеляційний суд вважає, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України щодо стягнення середнього заробітку по день фактичного розрахунку, розповсюджується також і на правовідносини, які виникають після судового розгляду справи про стягнення з роботодавця коштів належних працівнику, але лише у випадку затримки при розрахунку за судовими рішеннями, які набрали законної сили, що спростовує висновок суду першої інстанції в цій частині.

Враховуючи, що боржником отримано виконавчий лист по справі лише у липні 2014 року та відразу після цього проведено відповідний розрахунок з позивачем - суд вважає, що період - з дати винесення судом першої інстанції відповідного рішення до дати фактичних виплат - не відноситься до періоду затримки при розрахунку, в розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України, що вказує на необґрунтованість позовних вимог, в частині зобов'язання нарахувати середній заробіток за цей строк.

Судова колегія не погоджується з доводами апелянта про те, що вказаною нормою КЗпП прямо передбачено виплату роботодавцем середнього заробітку за весь період - з дати звільнення по дату фактичного розрахунку, незалежно від підстав такої затримки, оскільки дана норма закону підлягає застосуванню лише за наявності вини працедавця у затримці виплати, проте в даному випадку такої вини судом не встановлено.

Така ж правова позиція викладена й у вищевказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України.

Безпідставними є посилання апелянта на рішення Верховного Суду України від 29.01.2014 року, яким визначено обов'язок працедавця сплачувати середній заробіток за весь період затримки, з урахуванням судового розгляду справи, оскільки у вказаній справі Верховним Судом встановлено вину боржника у невчасній виплати коштів, навіть після ухвалення відповідних судових рішень та отримання виконавчого листа і саме наявність даної вини й стало підставою для нарахування середнього заробітку.

Згідно із ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" - підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.3, 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" - компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України - обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовою колегією встановлено, що позивачем також заявлено позовну вимогу про зобов'язання податкового органу здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини грошового доходу, на загальну суму 1411,46 грн.

Вказана сума складається з компенсації за невчасно виплачену індексацію заробітної плати, з квітня 2012 року по серпень 2013 року, у розмірі 705,16 грн., та компенсації за невчасно виплачені компенсаційні виплати (компенсація за невикористані відпустки та вихідна допомога при звільненні), у розмірі 706,30 грн.

Вищевказаними судовими рішеннями, по справі №821/3199/13-а, вже встановлено факт невчасної виплати індексації заробітної плати за 2012-2013 роки, а отже у даній справі підлягає розгляду лише питання про нарахування компенсації за її невчасну виплату.

Оскільки працедавцем невчасно виплачено суму індексацію заробітної плати за 2012-2013 роки (виплату фактично проведено у липні 2014 року), то відповідно роботодавець повинен нарахувати й компенсацію на неї, у сумі 705,16 грн.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року, по справі №1-18/2013, встановлено, що працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення компенсації втрат частин доходів, у зв'язку із порушенням термінів їх виплати - без обмеження будь-яким строком та незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана компенсація розповсюджується лише на ті суми, які нараховані, але не виплачені роботодавцем, оскільки роботодавець повинен нести відповідальність, у вигляді сплати компенсації, й у випадках неправомірного не нарахування належних робітнику коштів.

Разом з тим не підлягає задоволенню позовна вимога про нарахування компенсації за невчасно виплачені компенсаційні виплати (компенсація за невикористані відпустки та вихідна допомога при звільненні), оскільки вказані суми мають разовий характер, а отже на них не розповсюджується дія Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

Крім того судова колегія вважає, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання роботодавця провести нарахування та виплатити відповідну суму - не є належним способом захисту порушеного права, оскільки відповідно до п.4 ч.2 ст.162 КАС України - суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів, а тому на підставі ч.2 ст.11 КАС України - суд апеляційної інстанції виходе за межі позовних вимог та з метою повного захисту порушених прав позивача, стягує з податкового органу визначені кошти.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року - скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про зобов'язання провести нарахування середнього заробітку та компенсації втрат частин доходів - задовольнити частково.

Стягнути з Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області, на користь ОСОБА_1, компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації заробітної плати, яку нараховано за період з квітня 2012 року по серпень 2013 року, у розмірі 705,16 гривень.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок Держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: О.В. Яковлєв А.В. Бойко Т.М. Танасогло