Ухвала суду № 42947337, 10.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 р. Справа № 876/4487/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р. М., Улицького В. З.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року у справі № 813/1440/14 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" про накладення арешту на кошти, що знаходяться у банках,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2014 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця", яким просив накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться у банках.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача є борг перед бюджетом по податках та платежах в сумі 8214017,04 грн за період з 1 січня 2014 року по 11 лютого 2014 року. Вказану заборгованість становлять нараховані контролюючим органом суми коштів за вчинені порушення, встановлені в ході перевірок. Позивачем вживались заходи щодо погашення відповідачем податкової заборгованості, однак вони не мали позитивних наслідків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року позов задоволено повністю.

Накладено арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця", що знаходяться на рахунках в банках в межах суми податкового боргу в розмірі 8214017,04 грн.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що позивачем не дотримано процедури накладення арешту на майно. Крім того зазначає, що арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоч і були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в їх відсутності, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач за період з 1 січня 2014 року до 11 лютого 2014 року має податковий борг по податках та платежах в розмірі 8214017,04 грн, а саме по податку на прибуток в сумі 6298879,50 грн та по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1915137,54 грн, що підтверджується довідкою позивача № 13-07-20-0020 від 12 лютого 2014 року.

Вказана заборгованість виникла на основі узгоджених податкових повідомлень-рішень, які наявні в матеріалах справи.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова надіслано на адресу відповідача податкову вимогу форми "Ю" № 1085 від 31 серпня 2012 року.

Відсутність нерухомого майна у відповідача підтверджується листом Головного управління Держземагенства у Львівській області №8-13-0.4-565/2-14 від 24 січня 2014 року.

Відсутність транспортних засобів у відповідача підтверджується листом Центру надання послуг пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Львів та Пустомитівського району №880 від 29 січня 2014 року.

Відповідно пункту 14.1.175 статті 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктами 94.4, 94.6 статті 94 ПК України встановлено, що арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до Закону, та коштів на рахунку платника податків.

Підпунктом 20.1.17 статті 20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Необхідно зазначити, що підпунктом 14.1.175 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України роз'яснено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 87.1 статті 87 ПК України встановлено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Згідно з п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі-арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Щодо тверджень відповідача про недотримання процедури накладення арешту на майно відповідача то таке не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи. Щодо твердження про передчасність накладення арешту на кошти відповідача то таке є беззмістовним. Зокрема матеріалами справи підтверджено, що позивачем вчинено усі можливі дії для встановлення наявного у відповідача майна. Водночас зареєстрованого рухомого чи нерухомого майна у відповідача виявлено не було.

Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що податковим органом не додано рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, з чого можна прийти до висновку, що податковим органом таке рішення взагалі не було прийнято.

Зважаючи на наведене вище суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що поняття «накладення арешту на майно» та «накладення арешту на кошти платника податків» не є тотожними. Зокрема підпунктом 20.1.17 статті 20 ПК України чітко передбачені передумови для накладення арешту на кошти платника податків, серед яких відсутня вимога про попереднє прийняття податковим органом рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

З аналізу матеріалів справи та законодавчих положень зрозуміло, що у позивача було право та підстави звертатися з позовом про накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку для погашення заборгованості по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Оскільки майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу на відповідача не зареєстровано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність накладення такого арешту, для забезпечення погашення податкового боргу відповідачем

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тисмениця" - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року у справі № 813/1440/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Гулид Р. М.

Улицький В. З.