Рішення № 42946978, 25.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/131/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015 Справа № 908/5728/14

За позовом: Артемівського міжрайонного прокурора (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Артема, 45, засоби зв'язку: НОМЕР_2)

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах -

позивача: Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Артема, 44, ідентифікаційний код 03364731, засоби зв'язку: 0627-44-04-39)

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Соборна, 8, ідентифікаційний код 34215406)

про стягнення 6 272, 94 грн., розірвання договору оренди та повернення майна

Головуючий суддя Соловйов В.М.,

судді Алейникова Т.Г., Кагітіна Л.П.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від прокуратури: Попович А.О., старший прокурор відділу прокуратури м. Запоріжжя, службове посвідчення № 013454 від 03.12.2012р.

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Артемівський міжрайонний прокурор Донецької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Управління муніципального розвитку Артемівської міськради звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП ОСОБА_1, третя особа КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" про розірвання договору оренди комунального майна № 339/09 від 01.12.2009р., стягнення заборгованості з орендної плати за цим договором в розмірі 5 875, 85 грн., 339, 27 грн. пені, 57,82 грн. - 3 % річних від простроченої суми та зобов'язання відповідача повернути за актом приймання - передачі комунальне майно - нежитлове приміщення для розміщення офісу, загальною площею 13, 46 кв.м., що знаходиться на балансі третьої особи, та розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого становить 7 583, 00 грн.

Відповідно до Витягу з реєстру автоматизованого розподілу справ від 12.12.2014р. автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл та справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Згідно ст. 1 Закону України від 12.08.2014р. № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та зобов'язано забезпечити розгляд:

господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - господарськими судами, що визначаються головою Вищого господарського суду України.

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014 № 8-4211/14, ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється такими судами:

господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, господарським судом Запорізької області.

Отже, позовна заява за териториальністю підлягає розгляду у господарському суді Запорізької області.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві (а.с.6-10), та обґрунтовані ст. 2, 29, 54, 56, 58 ГПК України, ст.638, 629, 526, ч. 1 ст. 530, п. 1. ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 651, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ст. 9, 18, ч. 1 ст. 19, ч.1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 180, ч.1 ст. 193 ГК України та ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.12.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/5728/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 25.12.2014р. о 16 год. 00 хв.

Ухвалою від 25.12.2014р. розгляд справи відкладений на 15.01.2015р. о 16 год. 00 хв.

Ухвалою голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 09.01.2015р. розгляд справи № 908/5728/14 перенесений на 20.01.2015р. о 14 год. 30 хв.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. від 19.01.15р. № 01-04/18/15 справу № 908/5728/14 передано на розгляд колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Соловйов В.М., судді Алейникова Т.Г. та Кагітіна Л.П.

Ухвалою від 20.01.2015р. дану справу прийнято колегією суддів до провадження. Справа до розгляду призначена на 25.02.2015р. о 10 год. 40 хв.

В судовому засіданні 25.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 27.02.2015р.

Під час розгляду справи прокурор вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 25.02.2015р. прокурор підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с.6-10), просить суд їх задовольнити повністю.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що комунальне майно (нежитлове приміщення для розміщення офісу) передане в оренду відповідачу на підставі договору оренди № 339/09 від 01.12.2009р. за актом прийому - передачі.

Відповідач зобов'язання по своєчасному внесенню орендної плати в повному обсязі не здійснив, що призвело до заборгованості за період з лютого 2014р. по листопад 2014р. в розмірі 5 875, 85 грн.

Враховуючи те, що відповідачем протягом тривалого часу систематично порушуються умови договору оренди в частині оплати орендних платежів, заборгованість до теперішнього часу не погашено, прокурор просить також цей договір розірвати та зобов'язати відповідача повернути займане ним приміщення.

Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради (позивач) в судове засідання 25.02.2015р. не з'явилось.

17.01.2015р. від представника позивача Гладкої О.О. до суду надійшли пояснення від 05.01.2015р. № 01-0001-09 в яких позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу без його участі.

КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" (третя особа) в судове засідання 25.02.2015р. не з'явилася.

21.01.2015р. від директора підприємства Бондарева О.В. надійшли пояснення від 12.01.2015р. № 01-0030/13 про підтримання позовних вимог прокурора та розгляд справи без участі представника.

ПП ОСОБА_1 (відповідач), повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 25.02.2015р. не з'явилася, витребувані судом документи не надала.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 25.11.2014р. № 19660622 ПП ОСОБА_1 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/5728/14 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 15.12.2014р. про порушення провадження у справі та копії ухвал від 09.01.2015р. про перенесення розгляду справи, від 20.01.2015р. про прийняття справи до розгляду колегією суддів, які направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.

Копія ухвали від 25.12.2014р. про відкладення розгляду справи, направлена на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання".

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані учасниками судового процесу матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши прокурора, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Між Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради (Орендодавець) та ПП ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09 (із змінами, внесеними додатковими угодами № 217/10 від 01.12.2010р., № 249/10 від 20.12.2010р., №156/13 від 22.11.2013р.) за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове та платне користування нерухоме майно (нежитлове приміщення, будівлю, споруди) надалі - майно, на підставі рішення виконкому Артемівської міської ради від 11.11.2009р. № 550 для використання його з метою, визначеною даним рішенням: розміщення офісу, загальною площею 13,46 кв.м., яке знаходиться на балансі комунального підприємства "Артемівська керуюча компанія житлово - комунальних послуг" та розташоване в будинку АДРЕСА_2, у відповідності з технічним паспортом (п. 1.1 Договору).

В п. 2.1 Договору встановлено, що вступ Орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акту прийому-передачі вказаного майна.

01.12.2009р. сторони підписали акт приймання - передачі орендованого нежитлового приміщення.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що повернення орендованого майна Орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому-передачі.

Згідно п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Артемівська, затвердженої власником майна або уповноваженим ним органом і складає 486, 58 грн. в місяць без урахування ПДВ.

Відповідно до п. 3.2 Договору, орендна плата встановлюється у грошовій формі та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача об'єкта оренди Орендарем щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць (п. 3.3 Договору).

Пунктом 4.8 Договору передбачений обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату, згідно з умовами цього Договору.

В пункті 8.1 Договору сторони встановили строк оренди з 01.12.2009р. по 30.11.2010р.

Додатковою угодою № 249/10 від 20.12.2010р. сторони продовжили термін дії вищезазначеного договору до 29.11.2012р.

Додатковою угодою № 156/13 від 22.11.2013р. термін дії договору продовжений до 21.11.2015р.

За домовленістю сторін, договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та цим Договором (п. 8.5 Договору).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань позивач звернувся до відповідача з претензією від 13.10.2014р. № 01-1238/13 щодо оплати суми боргу по орендній платі.

Дану претензію відправлено позивачем 13.10.20114р., про що свідчить фіскальний чек від 13.10.2014р. № 0017050.

Доказів оплати відповідачем заборгованості з орендної плати за договором № 339/09 від 01.12.2009р.. за період з лютого 2014р. по листопад 2014р. в розмірі 5 875, 85 грн. учасниками судового процесу суду не надано.

Оцінивши представлені докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно п. 3 ч. 3 ст. 20 Закону України від 05.11.1991р. N 1789-XII "Про прокуратору", при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Згідно ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом:

1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями);

2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справ.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

З метою вирішення питання про наявність підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступ у розгляд справи за позовом (заявою, поданням) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурором правомірно визначено Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09.

Взаємовідносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна регулюються нормами глави 58 ЦК України з урахуванням особливостей, зазначених у нормах параграфу 5 ГК України та Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом для спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В даному випадку орендна плата встановлюється у грошовій формі та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача об'єкта оренди орендарем щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3.2 Договору).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ГК України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2010р. № 217/10 , які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт невиконання ПП ОСОБА_1 грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу з орендної плати за період з лютого 2014р. по листопад 2014р. за договором оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09 у розмірі 5 875, 85 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Детальний розрахунок заявленої до стягнення суми (а.с.19) перевірений судом і визнається вірним.

Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради 339, 27 грн. пені та 57,82 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно п.7.2 Договору, за несвоєчасне або в неповному обсязі внесення орендної плати та сум за послуги по оформленню орендних відношень Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочки (включаючи день оплати).

Перевіривши розрахунок пені, наданий до позовної заяви (а.с.19), господарський суд вважає його вірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи невиконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 57,82 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок (а.с.19) в цій частині є вірним.

Стосовно вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09 та зобов'язання повернути орендоване майно за актом приймання - передачі суд виходить з наступного.

Додатковою угодою № 156/13 від 22.11.2013р. сторони продовжили термін дії договору до 21.11.2015р.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1, 3 ст. 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 3, 4 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Отже, загальний порядок розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 ГК України, частиною 1 якої встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2-4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи та пояснення прокурора безумовно свідчать про те, що сторони не досягли згоди щодо розірвання спірного договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 № 8/32пд).

Відповідно до норм цивільного законодавства, учасники цивільних правовідносин за власним розсудом, вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого життя або господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки. У разі зміни цих обставин, що були наявними при укладенні договору, названі особи не мають бути заручниками, вибраних же ними, засобів реалізації інтересів. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, законодавець надає перевагу можливості сторін самостійно вирішити питання про зміну змісту договору у зв'язку із істотною зміною обставин (приведення його змісту у відповідність до нових обставин, які сторони не передбачали) або про його розірвання, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті обставин.

Це узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За приписами ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, у загальних положеннях Цивільного кодексу України про договір передбачений судовий порядок вирішення спорів з приводу вимог про розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням договору (ч. 2 ст. 651), у зв'язку із істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652) та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651).

Позов про зміну чи розірвання договору може бути поданий і за відсутності відповідних на те підстав за законом та за відсутності у сторони такого повноваження за умовами договору. Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 1, 2 ГПК України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Так, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, систематичне порушення орендарем такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Відповідач доказів повної сплати заборгованості з орендної плати за період з лютого 2014р. по листопад 2014р. за договором оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09 у розмірі 5 875, 85 грн. суду не надав, у зв'язку з чим у позивача виникло право дострокового розірвання договору оренди.

На підставі вищевикладеного, суд вважає вимогу позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська від 01.12.2009р. № 339/09 такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що повернення орендованого майна Орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому-передачі.

З огляду на вищевикладене, позовна вимога про зобов'язання ПП ОСОБА_1 повернути за актом приймання передачі комунальне майно - нежитлове приміщення для розміщення офісу, загальною площею 13,46 кв.м., що знаходиться на балансі КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" та розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого становить 7 583, 00 грн., також підлягає задоволенню.

Розподіляючи судові витрати у відповідності до вимог ст.44-49 ГПК України, господарський суд враховує наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011р. N 02/163-48 "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 1 цього Закону, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду (ст. 2 Закону).

Статтею 3 Закону N 02/163-48 визначено об'єкти справляння судового збору. Зокрема, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:

за подання до господарського суду:

1) позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

2) позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 16.01.2014р. № 719-VIІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено на 2014 рік мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку.

За приписами ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно роз'яснень, наданих в пунктах 2.10, 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до роз'яснень в п. 4.6 постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Прокурором в даному позові заявлено:

одну позовну вимогу майнового характеру - стягнення заборгованості з орендної плати за договором № 339/09 від 01.12.2009р. в сумі 5 875, 85 грн., пені в сумі 339,27 грн. та 3 % річних в розмірі 57,82 грн., розмір судового збору за яку складає 1 827, 00 грн.;

дві позовні вимоги немайнового характеру, пов'язані між собою підставами виникнення, а саме: розірвання договору оренди комунального майна № 339/09 від 01.12.2009р. та зобов'язання відповідача повернути за актом приймання - передачі комунальне майно - нежитлове приміщення для розміщення офісу, загальною площею 13,46 кв.м., що знаходиться на балансі КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" та розташоване за адресою: м. Артемівськ, Донецької області, вул. Артема, буд. 51, вартість якого становить 7 583, 00 грн., за якими розмір судового збору складає 2 436, 00 грн.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Артема, 44, ідентифікаційний код 03364731) на розрахунковий рахунок балансоутримувача Комунального підприємства "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Соборна, 8, ідентифікаційний код 34215406, р/р 26001051806650 в Донецькому РУ "Приватбанк", МФО 335496, код ЗКПО 34215406) 5 875 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 85 коп. заборгованості з орендної плати, 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 27 коп. пені та 57 (п'ятдесят сім) грн. 82 коп. - 3 % річних від простроченої суми.

3. Розірвати договір оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд) комунальної власності територіальної громади м. Артемівська № 339/09 від 01.12.2009р., укладений між Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради та Приватним підприємцем ОСОБА_6.

4. Зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) повернути Управлінню муніципального розвитку Артемівської міської ради (84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Артема, 44, ідентифікаційний код 03364731) за актом приймання-передачі комунальне майно - нежитлове приміщення для розміщення офісу, загальною площею 13,46 кв.м., що знаходиться на балансі КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" та розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого становить 7 583, 00 грн.

5. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, р/р 31215206783007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409) 4 263 (чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

6. Повне рішення складено 27.02.2015р.

Головуючий В.М. Соловйов

Судді Т.Г. Алейникова

Л.П. Кагітіна