Рішення № 42946856, 25.02.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа № 910/27557/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» Жовтневого району міста Харкова

до Дочірнього підприємства «Шенкер»

про стягнення 6002,52 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Іванченко М.С., довір. б/н від 15.01.2015 р.

Обставини справи:

Підприємство «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» Жовтневого району міста Харкова (далі - Підприємство «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс», позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Шенкер» (далі - ДП «Шенкер», відповідач) про стягнення 6002,52 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2014 р. матеріали позовної заяви було передано для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області (вх. № 5708/14 від 22.12.2014 р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.12.2014 р. було порушено провадження у даній справі № 910/27557/14.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він надавав ДП «Шенкер» послуги з перевезення вантажу, які останнім не були оплачені належним чином, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 3100,00 грн. основного боргу, 1826,82 грн. пені, 728,50 грн. інфляційних втрат, 347,20 грн. 3% річних.

Розгляд справи відкладався.

16.01.2015 р. до господарського суду Київської області ДП «Шенкер» було подано відзив на позов № 7 від 15.01.2015 р., відповідно до якого відповідач просив суд залишити позов без розгляду у зв'язку зі спливом терміну позовної давності, посилаючись на п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

30.01.2015 р. до господарського суду Київської області ДП «Шенкер» було подано заяву щодо застосування строків позовної давності № 15 від 29.01.2015 р., відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» щодо ДП «Шенкер» про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів № 484 від 28.12.2010 р. та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

02.02.2015 р. до господарського суду Київської області від Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» надійшло клопотання № 130/15 від 30.01.2015 р., відповідно до якого позивач просив суд розгляд справи здійснити за відсутності повноважного представника Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс».

Також 02.02.2015 р. до господарського суду Київської області від Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» надійшли пояснення № 230/15 від 30.01.2015 р., відповідно до яких позивач зазначив, що заяву відповідача щодо закінчення терміну позовної давності вважає неправомірною, оскільки згідно з приписами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач зазначив, що дізнався про те, що заборгованість по перевезенню не була оплачена відповідачем в день підписання акту звіряння взаєморозрахунків, а саме - 04.12.2012 р. З урахуванням викладеного, позивачем, на переконання останнього, не було пропущено термін позовної давності.

23.02.2015 р. до господарського суду Київської області від Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» надійшли додаткові пояснення № 119/215 від 19.02.2015 р., відповідно до яких позивач зазначив, що видаткові накладні та оригінали товарно-транспортних накладних були відправлені на адресу відповідача рекомендованим листом 05.01.2011 р. Після проведення звірки у грудні 2012 року, на прохання відповідача позивачем було направлено ДП «Шенкер» повторно комплекти документів 16.01.2013 р., 12.02.2013 р. Крім того, за твердженням позивача, у березні 2013 року відповідач повторно звернувся до Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» та просив при черговій відправці комплекту документів додати оригінали ТТН, у зв'язку з чим 03.04.2013 р. позивачем було направлено відповідачу цінним листом з описом вкладення пакет документів з оригіналами ТТН.

23.02.2015 р. до господарського суду Київської області від Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» надійшло клопотання № 219/215 від 19.02.2015 р., відповідно до якого позивач просив суд розгляд справи здійснити за відсутності повноважного представника Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» на підставі документів, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача у судове засідання 26.02.2015 р. не з'явився. Клопотання позивача про розгляд справи за відсутності повноважного представника Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» було задоволено судом.

У судовому засіданні 26.02.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

28 грудня 2010 року між Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» Жовтневого району міста Харкова (перевізник) та Дочірнім підприємством «Шенкер» (замовник) було підписано заявку № 484, відповідно до якої перевізник зобов'язувався перевезти вантаж автотранспортом на наступних умовах: вантаж - піддони, короба вагою 4719 кг, дата завантаження - 28.12.2010 р., дата розвантаження - 29.12.2010 р., вартість перевезення - 3100,00 грн., умови оплати - безготівковий розрахунок протягом 14 днів з моменту одержання повного комплекту оригінальних документів: рахунок, акт виконаних робіт, ТТН та видаткова накладна вантажоотримувача, накладна Шенкер, акт нестачі/пошкодження/невідповідності, якщо такий було складено.

Як зазначено у позові, позивачем було виконано свої зобов'язання за заявкою № 484 від 28.12.2010 р. у повному обсязі, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 105946/10-01, № 105946/10-02, № 47428 та № 47429, а також актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000141 від 28.12.2010 р. на суму 3100,00 грн., складеним підприємством.

Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс», за твердженням останнього, було виставлено ДП «Шенкер» рахунок-фактуру № СФ-0000164 від 28.12.2010 р. на суму 3100,00 грн. з терміном оплати - до 31.12.2010 р., однак відповідачем не було здійснено оплату вказаного вище перевезення.

Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» та ДП «Шенкер» було підписано акт звірки розрахунків за період з 21.04.2010 р. до 04.12.2012 р., в якому відповідачем було зазначено про відсутність документів щодо заборгованості в сумі 3100,00 грн. за актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000141 від 28.12.2010 р.

03.04.2013 р. Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» було направлено на адресу ДП «Шенкер», зокрема, акт надання послуг № 141 з додатками, що підтверджується описом вкладення від 03.04.2013 р., фіскальним чеком № 7692 від 03.04.2013 р., а також повідомленням про вручення відповідачу зазначеного поштового відправлення 18.04.2013 р.

У зв'язку з неналежним виконанням замовником своїх зобов'язань, Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» було надіслано на адресу ДП «Шенкер» претензію б/н від 13.08.2014 р. на суму 3400,00 грн.

Відповідь на претензію отримано не було.

Оскільки відповідачем залишилися не оплаченими надані позивачем послуги з перевезення в розмірі 3100,00 грн., позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності з приписами ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 ЦК України).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з частиною першою ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Поряд з цим слід зазначити, що приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач доказів оплати здійсненого позивачем на підставі заявки № 484 від 28.12.2010 р. перевезення суду не надав.

Проте, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за перевезення в сумі 3100,00 грн. не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Під час судового розгляду відповідачем було заявлено про пропуск позивачем при зверненні до суду річного строку позовної давності, встановленого статтею 258 ЦК України для вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, та про застосування позовної давності у даній справі.

Згідно з приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Поряд з цим, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Так, згідно з п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, для звернення до суду з вимогою щодо оплати вартості виконаного перевезення початок перебігу позовної давності визначається від закінчення строку, коли відповідач мав оплатити послуги з перевезення, але не оплатив їх.

Як зазначалося вище, умовами заявки на перевезення № 484 від 28.12.2010 р. було встановлено, що оплата здійснюється замовником шляхом безготівкового розрахунку протягом 14 днів з моменту одержання повного комплекту оригінальних документів: рахунок, акт виконаних робіт, ТТН та видаткова накладна вантажоотримувача, накладна Шенкер, акт нестачі/пошкодження/невідповідності, якщо такий було складено.

Таким чином, у даній справі моментом початку перебігу позовної давності є сплив вказаного 14-денного терміну від дати одержання ДП «Шенкер» повного комплекту оригінальних документів щодо спірного перевезення, оскільки до зазначеного моменту у відповідача не виникало обов'язку з оплати наданих позивачем послуг.

Позивач наголошував на тому, що оригінальні документи направлялися відповідачеві рекомендованим листом 05.01.2011 р., проте належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту позивачем до матеріалів справи не надано, оскільки з фіскального чеку Укрпошти № 6111800921200 від 05.11.2011 р. неможливо встановити вмісту поштового відправлення, здійсненого на адресу ДП «Шенкер».

З аналогічних причин суд критично оцінює посилання позивача на направлення відповідачеві вказаного пакету документів у січні - березні 2013 року.

При цьому слід зазначити, що про відсутність повного комплекту документів у відповідача станом на 04.12.2012 р. додатково свідчить підписання ДП «Шенкер» акту звіряння взаєморозрахунків з Підприємством «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» з розбіжностями, зокрема, в сумі 3100,00 грн. за актом № ОУ0000-141 від 28.12.2010 р. у зв'язку з відсутністю документів, про що зазначено безпосередньо в акті звірки.

Натомість, з матеріалів справи слідує, що 03.04.2013 р. позивачем на адресу відповідача з описом вкладення було направлено, зокрема, акт надання послуг № 141 з додатками, отримання якого відповідальним працівником ДП «Шенкер» 18.04.2013 р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, оригінал якого оглядався судом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обов'язок з оплати наданих позивачем послуг виник у відповідача 19.04.2013 р., а прострочення виконання вказаного обов'язку виникло 03.05.2013 р. за спливом 14-денного терміну, передбаченого заявкою.

Водночас, з позовом у даній справі позивач звернувся до суду у грудні 2014 року.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Оскільки відповідачем подана заява про застосування позовної давності, сплив якої позивачем не спростовано, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3100,00 грн. основного боргу у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Також позов Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» містить вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат, позивач посилається на приписи ст. 625 ЦК України, згідно з частиною другою якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Розмір інфляційних втрат, визначений підприємством, становить 123,50 грн. за період з лютого 2011 року до жовтня 2014 року на суму 3100,00 грн.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 347,20 грн. за період з 01.02.2011 р. до 23.11.2014 р. на суму 3100,00 грн.

Проте вимога позивача про стягнення з відповідача 123,50 грн. інфляційних втрат та 347,20 грн. 3 % річних також не підлягає задоволенню судом з огляду на сплив терміну позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1826,82 грн. за період з 01.02.2011 р. до 01.12.2014 р. на суму 3100,00 грн.

Вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 1826,82 грн. не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Між тим, при вчиненні правочину сторонами даної справи не було встановлено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені, у зв'язку з чим позивачем було безпідставно заявлено до стягнення з відповідача 1826,82 грн. пені, і, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Слід зазначити, що відповідачем у даній справі було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності щодо усіх позовних вимог.

Водночас, відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10, за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на викладене, у даній справі позовна давність не може бути застосована судом в частині вимоги про стягнення з відповідача пені, оскільки, як зазначалось вище, позивачем було безпідставно заявлено до стягнення з відповідача 1826,82 грн. пені.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства «Ніка» Товариства інвалідів «Шанс» залишаються судом без задоволення у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення підписане 03.03.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна