Рішення № 42946471, 24.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/596/15-гЗа позовом Міністерства Оборони України

до Концерну "Техвоєнсервіс"

про стягнення 543 074,03 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Марченко І.І.(за довіреністю)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Міністерства оборони України до Концерну "Техвоєнсервіс" про стягнення 543 074,03 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2015 порушено провадження у справі № 910/596/15-г, розгляд справи призначено на 05.02.2015.

05.02.2015 в судовому засіданні оголошено перерву на 24.02.2015 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 05.02.2015 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 24.02.2015 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, про що свідчить його розписка про перерву в судовому засіданні від 05.02.2015.

Через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду на 18 місяців рівними частинами та зменшення розміру неустойки у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що вищезазначена заява відповідача належним чином не обґрунтована та така що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення(стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо).

У поданій відповідачем заяві про розстрочку виконання рішення не вказано, які саме виняткові випадки/обставини має бути враховано судом, та не доведено наявність таких обставин, що вказує на її безпідставність.

Згідно практики розгляду справ про відстрочку/розстрочку Вищим господарським судом України (зокрема, Постанова від 12.01.2011 справі N 30/325), то там зазначено, що „законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення". При цьому, на думку Вищого господарського суду України, тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, якщо важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням того, що відповідачем не надано жодних документів, які б дали можливість встановити розмір надходжень (доходів) відповідача, як-от: звіт про фінансові результати, баланс з відміткою органу статистики за підписом керівника та головного бухгалтера, виписки з обслуговуючих банків про стан рахунку та обороти на ньому за останні 6 (шість) місяців, - відповідачем не надано документів, підтверджуючих наявність у нього скрутного фінансового становища, враховуючи, що без інформації про розмір прибутків за звітний період інформація про розмір витрат юридичної особи не вказує на її фінансовий стан.

Таким чином, відповідач не надав доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України про наявність у нього скрутного фінансового становища та не навів і не підтвердив наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

У зв'язку з наведеним, надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів є безпідставним.

Суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2013 Міністерство оборони України (далі - позивач) та Концерн "Техвоєнсервіс" (далі - відповідач) уклали договір комісії № 290/2/131-13вр про відчуження та реалізацію рухомого військового майна(виробів військового призначення та/або виробів подвійного використання) на внутрішньому ринку (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач доручив відповідачу, а останній взяв на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору та вчинити від свого імені в інтересах позивача контракт з покупцем щодо реалізації військового майна згідно із специфікацією (додаток №1).

Загальна сума даного договору (п. 4.1), за якою позивач передає для реалізації майно, встановлена сторонами в розмірі 331173,90 грн. та встановлена сторонами згідно зі Звітом про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна, невід'ємною частиною якого є Рецензія на нього.

Відповідно до п.п 5.5 п. 5 Договору комісії кошти, отримані Відповідачем ' від реалізації покупцю майна, за виключенням комісійної плати, ПДВ та документально підтверджених сум витрат, понесених відповідачем при організації реалізації покупцю майна, протягом п'яти днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від позивача до відповідача, але не пізніше 7 робочих днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від позивача до відповідача перераховуються у гривнях на рахунок позивача.

Згідно з п. 6 Договору комісії прийом-передача майна від позивача відповідачу здійснюється на підставі наряду та наявності у повноважного представника відповідача довіреності. Наряд видається позивачем відповідачу після отримання повідомлення (довідки) від відповідача про перерахування покупцем на рахунок відповідача коштів за майно,

На підставі повідомлень про отримання коштів від покупця, позивачем виписано наряди на передачу майна та затверджено Акти прийому-передачі майна, що є підтвердженням повного виконання позивачем зобов'язань за Договорами в частині, що стосується передачі майна відповідачу для його безпосередньої реалізації покупцю.

Відповідно до п. 6 Договору комісії відповідачем було надано позивачу довідки від 25.01.2014 № 225/К/107-7 про отримання від покупця коштів за майно у сумі 549 900 грн., ПДВ - 91 650 грн., а також зазначено що позивачу належить до перерахування кошти у сумі 429 555,00 грн. (копія довідки в матеріалах справи).

Згідно п. 6 Договору прийом-передача майна від позивача вВідповідачу здійснюється уповноваженими представниками Сторін у пунктах, визначених умовами передачі відповідно до п. 3.1 цього Договору з оформленням Актів прийому-передачі майна від позивача відповідачу з обов'язковим зазначенням дати прийому-передачі майна (в матеріалах справи).

Також відповідно до пп. 6.5 п. 6 Договору комісії у встановленому порядку затверджені Акти прийому-передачі майна є підтвердженням повного виконання позивачем зобов'язань за цим Договором в частині, що стосується передачі майна відповідачу для його безпосередньої реалізації покупцю, якщо інше не буде письмово погоджено Сторонами.

Згідно з Актом прийому-передачі майна від 10.02.2014 передано радіолокаційний комплекс 5Н84 (А) та радіолокаційну станцію 22Ж6. Кошти у сумі 429 555,00 грн. за реалізоване майно на рахунок позивача повинні надійти до 19.02.2014 (копія акту в матеріалах справи).

Проте станом на 14.11.2014 відповідачем до строків вказаних в Договорі не було перераховано коштів від реалізації майна.

Отже, матеріали справи свідчать, що до цього часу відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури та позивача, з урахуванням частково погашеної заборгованості, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір № 290/2/131-13вр від 27.12.2013 є договором комісії, а тому до нього має застосовуватись законодавство, що регулює даний вид договорів.

За приписами ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів не виконання комісіонером взятих на себе зобов'язань за договором, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, то позовні вимоги про стягнення з нього основної заборгованості в розмірі 429 555,00 грн. є правомірними.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивача просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 39 354,03 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно з п. 8 Договору комісії за затримку платежів позивачу, проти встановлених Договорами строків, відповідач із власних коштів виплачує позивачу пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану суму несвоєчасно проведених відповідачем платежів за кожний календарний день такої затримки.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 39 354,03 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 8 614,64 грн. та інфляційні збитки в сумі 65 550,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Таким чином, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 8 Договору комісії передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання щодо перерахування Позивачу коштів за реалізоване військове майно відповідач сплачує суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивачем здійснено розрахунок 3% річних, які становлять 8 614,64 грн. та інфляційні збитки, які становлять 65 550,09 грн., суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Міністерства оборони України задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 33689867) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) основний борг в розмірі 429 555 (чотириста двадцять дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп., пеню в сумі 39 354(тридцять дев'ять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 03 коп., інфляційні збитки в сумі 65 550(шістдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 09 коп., 3% річних в розмірі 8 614(вісім тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 64 коп., судовий збір у розмірі 10 861(десять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 48 коп.

3. Відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 02.03.2015