Рішення № 42946426, 25.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015Справа №910/454/15-г

За позовом Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і

природокористування України «Боярська лісова дослідна станція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - СПРИНТ

УКРАЇНА"

про стягнення 670 480,47 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Буценко Р.А. - по дов. №3930 від 25.12.2014р.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - СПРИНТ УКРАЇНА" про стягнення 670 480,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2015р. порушено провадження у справі № 910/454/15-г та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2015р.

Представники відповідача в судове засідання 04.02.2015р. не з'явився.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів, необхідності витребування нових доказів.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та невиконання ним вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне відкласти розгляд справи на 25.02.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.2015р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалою суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена у позовній заяві та Витягу з ЄДРПОУ.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.02.2105р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

22.04.2014 р. між Відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР -СПРИНТ УКРАЇНА" (надалі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу продукції №241 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов»язується передати у власність відповідача товар в асортименті, кількості та по ціні відповідно до Специфікації №1 (додаток №1), яка є невід»ємною частиною договору, а відповідач зобов»язується оплатити та прийняти товар на умовах договору.

Загальна сума договору складає 1 019 750, 00 грн. (п.4.2 договору).

Згідно з п. 4.3 Договору порядок оплати визначено протягом 15 днів з моменту отримання товару.

Позивач на виконання умов договору здійснив по ставку товару на загальну суму в розмірі 547 170, 65 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті товар, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 547 170,65 грн.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, одностороння відмова від виконання зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач порушив умови договору в частині оплати вартості за отриманий товар, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 547 170,65 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 65 877,58 грн., 8 136,45 грн. - 3% річних, 49 295,79 грн. - інфляційні.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цив Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При розгляді справи судом встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за порушення грошового зобов»язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

З урахуванням викладеного та перевіривши правильність обрахунку позивачем пені, суд приходить до висновку. що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 65 877,58 грн. є обгрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних інфляційних, суд вважає їх ґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних на загальну суму 8 136,45 грн. та інфляційних на загальну суму 49 295,79 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем та доказів належного виконання умов договору суду не надав.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати по справі покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки при поданні позову позивачем надлишково сплачено судовий збір в сумі 5 626 грн. 58 коп. , тому він підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР - СПРИНТ УКРАЇНА" (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 8, офіс 170, ; ідентифікаційний код 37635464) на користь Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (08150, Київська область, м. Боярка, вул.. Лісодослідна, 12, ідентифікаційний код 33441250) 547 170 грн. 65 коп.. основний борг, 65 877 грн. 58 коп. - пені, 49 295 грн. 79 коп. - інфляційні, 8 136 грн. 45 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 13 409 грн. 61 коп.

Повернути Відокремленому підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (08150, Київська область, м. Боярка, вул.. Лісодослідна, 12, ідентифікаційний код 33441250) із Державного бюджету України надлишково сплачений судовий збір в сумі 5 626 грн. 58 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2015р.

Суддя Трофименко Т.Ю.