Рішення № 42943904, 24.02.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/615/15

Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.

Доповідач Комаровська Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого - Комаровської Н.В.,

Суддів - Калараша А.А., Короткова В.Д.,

З участю секретаря - Желєзнова В.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з участю третьої особи - Одеської міськради про визнання права на введення будинку в експлуатацію в порядку спадкування за апеляційною скаргою Одеської міськради на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 30.09.2014р.,-

в с т а н о в и л а :

16.07.2014р. ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те,що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4,який за життя 27.03.2004р. зробив на ім*я позивача заповіт,яким заповідав їй все своє майно,в тому числі будинок АДРЕСА_1 .

В вересні 2005р. ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом,однак їй було відмовлено в зв*язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

Позивач посилалась на те,що в 1958 році її батьку була відведена земельна ділянка під будівництво житлового будинку пл. 533 кв.м,визначені межі земельної ділянки,площа будинку.

В травні 1989р. Одеське БТІ провело обстеження та виявило наявний будинок по АДРЕСА_1 площею по літ. "А"-86 кв.м.

На теперішній час будинок має 100% готовність,відповідає всім будівельним нормам,однак не зданий в експлуатацію при житті ОСОБА_4

Позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_1 з надвірними спорудами,яке скаладається із коридора 1-1 пл.5 кв.м.,веранди 1-2 пл. 9,4 кв.м.,кухні 1-3 пл.7,1 кв.м.,житлової кімнати 1-4 пл. 20,3 кв.м.,житлової кімнати 1-5 пл. 7,8 кв.м.,коридора 2-1 пл. 2,7 кв.м.,туалету 2-1а пл.. 0,8 кв.м.,кухні 2-2 пл. 7,1 кв.м., житлової кімнати 2-3 пл. 7,2 кв.м.,коридору 2-4 пл.10,9 кв.м.,житлової кімнати 2-5 пл. 7,7 кв.м.,коридору 2- 6 пл. 3,4 кв.м.,що становить загальну площу 89,4 кв.м,житлову - 43 кв.м.,підсобну - 46,4 кв.м.,а також з надвірних споруд : літньої кухні В,вбиральні Ж,сараю К,огорожі 1-5,вимощенн 1-П,розташованих на

земельній ділянці пл.. 534 кв.м.

Згодом позивач уточнила свої позовні вимоги та просила визнати за нею право на введення в експлуатацію вищезазначеного житлового будинку в порядку спадкування за заповітом.

Справа слухалась у відсутність сторін.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 30.09.2014р. позов задоволений.

В апеляційній скарзі Одеська міськрада просить про скасування рішення,мотивуючи тим,що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,доводи апеляційної скарги та заперечення на неї,розглянувши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та заявлених вимог,колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

При розгляді справи судом встановлено,що що в 1958 році рішенням виконкому Іллічівсько райради депутатів трудящих № 1121 від 10.10.1958р. батьку позивача - ОСОБА_4була відведена земельна ділянка під будівництво житлового будинку пл. 533 кв.м,на якій ОСОБА_4 забов*язався побудувати житловий будинок площею 29,5 кв.м,який повинен мати 2 житлові кімнати,кухню і веранду( а.с.13).

В травні 1989р. Одеське БТІ провело обстеження та виявило наявний будинок по АДРЕСА_1 площею по літ. "А"- 86 кв.м.

27.03.2004р. зробив на ім*я позивача заповіт,яким заповідав їй все своє майно,в тому числі будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

В вересні 2005р. ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом,однак їй було відмовлено в зв*язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК Україниправо власності на новостворене нерухоме майно (житловібудинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або закономпередбачено прийняття нерухомогомайна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином,право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи,на час виділення ОСОБА_4 земельної ділянки під будівництво житлового будинку в 1958 році та будівництва житлового будинку питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

31 січня 1966 року заступником Міністра комунального господарства Української РСР затверджено погоджену із заступником голови Верховного Суду Української РСР Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56), згідно з якою реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих (п. 4). Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1, за яким до правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється реєстрація жилих будинків, віднесено нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію. Реєстрація права власності на будинок або домоволодіння здійснюється місцевими бюро технічної інвентаризації.

Аналогічні підстави реєстрації права власності на житлові будинки встановлені в Правилах державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 31 грудня 1995 року № 56 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 02 липня 2012 року № 327).

Наведені нормативно-правові акти були чинними за життя ОСОБА_4 та регулювали питання оформлення права власності на об'єкти нерухомості, однак забудовником не виконані.

До компетентних органів виконавчої влади із заявами про прийняття домоволодіння в експлуатацію та реєстрацію за ним права власності ОСОБА_4 не звертався.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від

05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року (ОСОБА_4збудував будинок до 05 серпня 1992 р.), могли, за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок.

Наявними в матеріалах справи документами встановлено, що ОСОБА_4 будівництво спірного житлового будинку було здійснено на відведеній в установленому порядку земельній ділянці, однак будинок не був прийнятий в експлуатацію. На момент смерті ОСОБА_4 власності на нього в установленому порядку не було оформлене, правовстановлюючі документи на спірне майно відсутні.

Таким чином, за умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, затвердженого проекту, якщо будинок у встановленому законом порядку не було введено в експлуатацію, таке будівництво є незавершеним.

Відповідно до ст. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"роз'яснено, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 № 7, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Разом з тим,з матеріалів справи вбачається,що будинок,побудований ОСОБА_4 на відведеній йому змельній ділянці,однак не відповідав дозволеному розміру та числу кімнат, його площа була значно збільшена,тобто є самочинним будівництвом,проти чого не заперечували сторони по справі.

Оскільки будівництво будинку АДРЕСА_1 здійснювалось ОСОБА_4 не у відповідності до закону,то права та обов*язки забудовника ( в тому числі обов*язок здати будинок до експлуатації) не увійшли до складу спадщини,яка залишилась після смерті ОСОБА_4

Крім того, відповідно до ст.3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним Кодексом України,звернутись до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.

Звертаючись із позовом про визнання права на введення будинку в експлуатацію в порядку спадкування ,ОСОБА_2 не зазначила і не надала доказів того,чи зверталась вона до компетентних органів з питання здачі будинку до експлуатації, який компетентний орган відмовив їй в цьому питанні,а відтак,хто є належним відповідачем за її позовними вимогами.

Суд не звернув уваги на те,що за зміненими позовними вимогами ОСОБА_3,яка є племінницею позивача, не є належним відповідачем за пред*явленим позовом,що є самостійною підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність

висновків суду обставинам справи та порушення чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи,що суд неправильно застосував норми матеріального права,які регулюють виникші по справі правовідносини, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи,рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь Одеської міськради витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в суім 121,80 грн.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2,309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України,колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовільнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 30.09.2014р. скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на введення будинку в експлуатацію в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Одеської міськради витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 121,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Н.В.Комаровська

Судді: А.А.Калараш

В.Д.Коротков