Рішення № 42943220, 25.02.2015, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/4669/14-ц

№ провадження 2/521/665/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«25» лютого 2015 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи, яки не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання факту проживання однією сім'єю, визнання факту знаходження на утриманні, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою про встановлення факту її проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з осені 2007 року по серпень 2013 року, визнання факту знаходження ОСОБА_5 у неї на утриманні з осені 2007 року по серпень 2013 року, визнання додаткового строку для прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 послалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за адресою АДРЕСА_1, сталася пожежа в результаті якої загинув ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12.08.2013 року. ОСОБА_2 проживала разом із ОСОБА_5 з осені 2007 року по серпень 2013 року, без реєстрації шлюбу, вела з ним спільне господарство, у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 ніде не працював, утримувала його за рахунок власного заробітку.

20 червня 2014 року позивач ОСОБА_4 також звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із заявою про визнання факту, що він є двоюрідним братом ОСОБА_5 та про визнання за ним права власності на все спадкове майно.

Зазначені цивільні справи ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014 року були об'єднанні в одне провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4 заперечував, із підстав зафіксованих технічними засобами судового засідання.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору та позивач ОСОБА_4, а також його представник ОСОБА_6 позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечували, із підстав зафіксованих технічними засобами судового засідання.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 - ОСОБА_7 не заперечував проти задоволення позову ОСОБА_2, та заперечував проти задоволення позову ОСОБА_4, із підстав зафіксованих технічними засобами судового засідання.

Представник відповідача - Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Заяв, клопотань про порядок розгляду справи до суду не надходило.

Мотиви та додаткові доводи сторін зафіксовані технічними засобами судового засідання.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню та повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та п.11 Постанови пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в мотивувальній частині рішення має міститись обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову.

Таким чином, суд повністю відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з наступних підстав:

Судом встановлено що 01.10.2013 року ОСОБА_4 звернувся із заявою про встановлення факту родинних відносин між ним та ОСОБА_5, яка була задоволена у повному обсязі рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, від 21.11.2013 року по справі № 521/16169/13-ц.

Вищезазначене рішення Малиновського районного суду м. Одеси, було скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.06.2014 року, та роз'яснено, що ОСОБА_4 за вирішенням цього спору може звернутись до суду із позовом в порядку позовного провадження.

Звернувшись до Малиновського районного суду із позовною заявою ОСОБА_4 просив: визнати факт того, що він ОСОБА_4 є двоюрідним братом ОСОБА_5 та про визнання за ним, (ОСОБА_4), право власності на все спадкове майно.

Свої вимоги ОСОБА_4, обґрунтовував тим, що у свідоцтві про народження його матері ОСОБА_8 у графі батьки зазначені «батько: ОСОБА_9; мати: ОСОБА_14», а у свідоцтві про народження матері померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_16 у графі батьки зазначено «батько»: ОСОБА_12; мати: ОСОБА_13».

Відповідно до листів №114 та №115 від 15.10.2013 року з Одеської іудейської релігійної громади «ОСОБА_38», зазначено що в післяреволюційний період у зв'язку із русифікацією єврейського населення та побутовим антисемітизмом на території СРСР існувала практика переводу єврейських імен на російську мову, та практика заміни єврейських імен на більш «благозвучні». Так, єврейське ім'я ОСОБА_39, ОСОБА_40 звичайно замінювалось на ім'я ОСОБА_12, а єврейське ім'я ОСОБА_13 звичайно замінювалось на ім'я ОСОБА_14.

Таким чином, мати заявника ОСОБА_8 (прізвище до шлюбу «ОСОБА_8») згідно із свідоцтвом про шлюб НОМЕР_6 від 09.11.1946 р. з ОСОБА_15), була рідною сестрою ОСОБА_16, матір'ю померлого ОСОБА_5, яка після шлюбу із ОСОБА_17 залишила дівоче прізвище «ОСОБА_5», а заявник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є, відповідно, двоюрідними братами.

Підставою звернення до суду стала розбіжність між прізвищами та по батькові сестер ОСОБА_16 (мати ОСОБА_5), та ОСОБА_8 (мати ОСОБА_4).

Вказана розбіжність перешкоджає заявнику вирішити питання щодо належного оформлення спадкових прав, так як від встановлення вказаного факту родинних відносин залежить реалізація його права на спадщину за законом, та подальше розпорядження спадковим майном.

Але з такими вимогами позивача ОСОБА_4 погодитись не можна тому, відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні його позовних вимог суд передусім звертає увагу на наступне.

Як вбачається із свідоцтва про народження, ОСОБА_4, серія, НОМЕР_2, ім'я його матері російською мовою зазначене як ОСОБА_5. В свідоцтві про народження самої ОСОБА_8, серія НОМЕР_3, її по батькові зазначене російською мовою не «ОСОБА_8», а - «ОСОБА_8». Таким чином, обидва представлених до суду документа складено російською мовою та мають розбіжності в написанні по батькові.

В свідоцтві про шлюб НОМЕР_6 від 09.10.1946 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_8, по батькові останній також зазначено як «ОСОБА_8» і прізвище зазначене не «ОСОБА_8», а «ОСОБА_8», але до суду не були представлені документи якими б підтверджувалась зміна прізвища з ОСОБА_15 на ОСОБА_8.

Таким чином, навіть якщо допустити прості орфографічні помилки при написанні анкетних даних, виправлення яких все одно повинно здійснюватись в порядку передбаченому чинним законодавством, з наведених документів вбачається, що ОСОБА_8 не мала прізвище «ОСОБА_8», а носила прізвище «ОСОБА_8», як вказано в її свідоцтві про народження.

На відміну від матері позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8, мати покійного ОСОБА_5, - ОСОБА_16 носила прізвище «ОСОБА_5», про що прямо вказано в її свідоцтві про народження, серія НОМЕР_4 від 20.12.1954 р. Це прізвище відрізнялось від прізвище «ОСОБА_8», літерою «е» та відсутністю м'якого знаку в кінці слова, в російському варіанті написання її прізвища.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що прізвища ОСОБА_8 та ОСОБА_8 є різними прізвищами, а не звичайною орфографічною помилкою при написанні, як намагався представити заявник, так як кожне з цих прізвищ має власну історію, яку можливо простежити за допомогою свідоцтв про народження як ОСОБА_8 так і ОСОБА_16.

Так, батьками матері позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_14, в той час як батьками матері покійного (НОМЕР_5.), ОСОБА_16 вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_13.

Таким чином, відмінність в написанні прізвищ «ОСОБА_8» та «ОСОБА_5», простежується впродовж трьох поколінь, що підтверджується наявними у справі письмовими доказам.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що, позивач ОСОБА_4 не зміг пояснити та представити до суду будь які докази, якими б пояснювалось, яким чином дошлюбне прізвище його матері ОСОБА_8 було - «ОСОБА_8», що вказано в свідоцтві про шлюб НОМЕР_6, від. 09.11.1946р, в той час, як її мати та батько мали прізвище ОСОБА_8, що вбачається з її свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 02.12.1922 р.

Крім того, прізвище ОСОБА_14 не відповідає прізвищу ОСОБА_13).

Таким чином, враховуючи численні орфографічні відмінності в написанні анкетних даних ОСОБА_8 та ОСОБА_16, що містяться в офіційних документах, представлених до суду, а також те, що позивачем ОСОБА_4 не були представлені до суду будь які документи які б пояснювали ці розбіжності, з урахуванням того, що батьки ОСОБА_8 носили прізвище «ОСОБА_8» - (ОСОБА_9 та ОСОБА_14), а батьки матері покійного (НОМЕР_5.), ОСОБА_16 носили прізвище «ОСОБА_5» (ОСОБА_9 та ОСОБА_13), суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_8. та ОСОБА_16 не є рідними сестрами.

Не може бути прийняте судом у якості допустимого доказу родинних відносин між ОСОБА_8 (мати ОСОБА_4.), та ОСОБА_16 (мати покійного НОМЕР_5.) - листи №114 та №115 від 15.10.2013 року з Одеської іудейської релігійної громади «ОСОБА_38», так, як інформація що міститься у вказаних листах є припущенням, на якому у відповідності до пункту 4 ст.60 ЦПК України, не можуть ґрунтовуватись докази у справі. Крім того, ОСОБА_2 була подана до суду довідка №39-с від 06.05.2014 року з Одеської Іудейської Релігійної Громади про те, що єврейське ім'я ОСОБА_41 не є ідентичним імені ОСОБА_14, а єврейське ім'я ОСОБА_42 не є ідентичним імені ОСОБА_9.

Частиною першою ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.59 УПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, питання щодо зміни єврейських імен на інші ідентичні є спірним і повинно підтверджуватись або письмовими довідками з органів, в яких за законом міститься інформація про зміну анкетних даних, або це питання повинно вирішуватись в суді у відповідності із порядком передбаченим Главою VI ЦПК України.

Також суд звертає увагу на те, що вимоги ОСОБА_4 про встановлення родинних зв'язків із ОСОБА_5 нерозривно пов'язані із встановленням родинних відносин між ОСОБА_8 (матір'ю ОСОБА_4), та ОСОБА_16 (матір'ю покійного ОСОБА_5), в написанні анкетних даних яких, та анкетних даних їхніх батьків містяться суттєві розбіжності які повинні вирішуватись за допомогою письмових довідок з органів в яких за законом міститься інформація про зміну анкетних даних.

Відповідно до п.18 Постанови пленуму ВСУ від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах що мають юридичне значення», встановлено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх отримання.

В матеріалах справи відсутні будь які письмові документи з органів в яких за законом міститься інформація про зміну анкетних даних, які б пояснювали їх зміну та розбіжності в їх написані.

Не підлягає задоволенню і вимога позивача ОСОБА_4 про визнання за ним право власності на все спадкове майно, що залишилась після смерті ОСОБА_5 з наступних підстав:

Позивач ОСОБА_4 визнав факт того, що не мешкав із спадкодавцем ОСОБА_5 за однією адресою на час відкриття спадщини, тому, відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України, не може вважатись особою, що фактично прийняла спадщину. За таких обставин, у відповідності до вимог ст.1269 ЦК України, ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_29 із заявою про прийняття спадщини, але за відсутності документів, які б підтверджували його родинні зв'язки із померлим ОСОБА_5, останній був змушений звернутись до суду.

Відповідно до вимог ст.392 ЦК України, правом звертатися до суду із вимогою про визнання права власності, наділений лише власник майна. Аналогічна позиція міститься і в судовій практиці ВСУ з питань захисту права власності.

З аналізу матеріалів справи та наведених нижче норм чинного законодавства убачається, що на час звернення із позовною вимогою про визнання права власності, ОСОБА_4 не був власником майна покійного ОСОБА_5, тому не має право звертатись до суду із вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові №7 ПВСУ від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», вимоги про визнання права власності в порядку спадкування судовому розгляду не підлягають, оскільки вирішення таких питань відноситься до компетенції органів нотаріату, якими, у разі наявності після смерті спадкодавця спадкового майна, у складі якого є нерухоме майно, видається свідоцтво про право на спадкування на таке майно спадкодавця за законом або за заповітом.

Суд критично оцінює усні пояснення ОСОБА_4 щодо наявності довірливих стосунків які нібито існували між ним та ОСОБА_5 впродовж усього життя в зв'язку із наступним:

Суд звертає увагу на те, що знаючи про всі розбіжності в написанні анкетних даних та про проблеми, які можуть виникнути при оформлені спадщини, що пов'язані із встановленням родинних зв'язків між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивачем ОСОБА_4 за життя ОСОБА_5 питання щодо встановлення такого юридичного факту, а саме наявності зміни імен та прізвищ не ставилось, з окремою заявою про встановлення юридичного факту зміни імен з метою доведення родинних стосунків, позивач ОСОБА_4 за життя ОСОБА_5 до суду не звертався.

Також суд звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_4 стверджуючи про нібито існуючи близькі родинні стосунки, неодноразово помилявся в даті загибелі ОСОБА_5, що зокрема підтверджується копією його звернення до суду про визнання факту родинних відносин від 01.10.2013 року, в якій датою загибелі ОСОБА_5 замість дев'ятого серпня вказане дванадцяте серпня.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 стверджуючи про нібито тісні родині стосунки між ним та ОСОБА_5 в продовж усього життя, не представив до суду жодної фотографії, де б він був зображений разом із ОСОБА_5, не представив до суду жодного іншого документа або свідка на підтвердження власних доводів. Не було представлено до суду і доказів того, що саме ОСОБА_4 оплатив поховання ОСОБА_5.

Окремо суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 змінював своє ставлення щодо визнання або спростування факту наявності у покійного ОСОБА_5 власного заробітку. Так, звертаючись до суду із позовною заявою та надаючи письмові уточнення, ОСОБА_4 стверджував те, що ОСОБА_5 не мав власного заробітку, та постійно потребував підтримки як фінансової так і побутової.

Але, після об'єднання справ одне провадження та після ознайомлення з доводами ОСОБА_2, ОСОБА_4, надаючи усні пояснення, змінив їх, зазначаючи, що покійний ОСОБА_5 мав власний заробіток та не потребував сторонньої фінансової підтримки завдяки платним урокам математики.

Частиною другою статті, 59 ЦПК України, передбачено, що обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 не представив до суду жодного підтвердження того, що ОСОБА_5 мав власний заробіток.

Суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_30 єдиного, викликаного за клопотанням позивача ОСОБА_4 з наступних підстав:

Так, опитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_30, намагаючись підтвердити наявність у ОСОБА_5 власного заробітку стверджуючи що платила йому за уроки математики, по 5 доларів США за урок, тривалістю в одну годину. Таких уроків було 2 на неділю. При цьому свідок намагалась запевнити суд в тому, що будучі вже в віці за тридцять років, працюючи бібліотекарем та маючи кількох, на той час малолітніх дітей, вона раптово відчула бажання отримати другу вищу освіту поступивши на фізико-математичний факультет. За для цього вона платила за уроки математики ОСОБА_5 впродовж двох років підряд, але, як саме визнала під час опитування в залі суду, навіть не подала до інституту документів. Також свідок стверджувала що їй достеменно відомо, що ОСОБА_5 в 2009 році працював викладачем з математики в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, але таки покази спростовуються довідкою №208-18 від 22.12.2014 року з відділу кадрів вищезазначеного інституту, з якої вбачається що ОСОБА_5 в період з 2007 року по серпень 2013 року у вищевказаному інституті не працював. Крім того, свідок не змогла описати квартиру АДРЕСА_1, в якій мешкав ОСОБА_5 та яку начебто регулярно відвідувала впродовж року, та зазначити інші особливості життя ОСОБА_5 та риси його характеру, відомі іншим учасникам процесу.

Рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд приймає з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та п.11 Постанови пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в мотивувальній частині рішення має міститись обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову. Тому, при частковому задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд приходить до необхідності застосування до спірних відносин окрім актів діючого законодавства, вимоги «звичаю», можливість застосування якого передбачено статтею 7 ЦК України.

Згідно ст.7 ЦК України, звичаєм є правило поведінки, що невстановлене актами цивільного законодавства, але є усталене в певній сфері цивільних відносин.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за віросповіданням були іудеями, які відвідували сінагогу - «Хабад», що розташована по вул. Осіпова, 21 у м.Одесі, додержуючись при цьому всіх правил та обмежень, пов'язаних з їхнім віросповіданням. Вказана обставина визнається сторонами, зокрема, ОСОБА_4 та представником третьої особи, тому в силу пункту 1 ст.61 ЦПК України, окремому доказуванню не підлягає.

Тому суд, надаючи оцінку представленим доказам у справі, враховує положення ст.7 ЦПК України щодо звичаю, якій панує в певній сфері цивільних відносин.

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_2, звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою про встановлення факту її проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу. У судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала повністю та послалась на те, що вона проживала разом із ОСОБА_5 з осені 2007 року по серпень 2013 року без реєстрації шлюбу, вела з ним спільне господарство, у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 ніде не працював, утримувала його за рахунок власного заробітку, створивши з ним спільний бюджет, за допомогою якого разом справлялись із виникаючими потребами.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 представила укладений від її імені договір від 16.10.2007р., та акт виконаних робіт від 17.10.2007р. на улаштування антени супутникового телебачення та укладений від її імені договір від 18.11.2007р. на утеплення фасадної стіни лоджії і облицювання внутрішніх віконних і дверних отворів кімнат квартири АДРЕСА_1, в якій вона мешкала разом із ОСОБА_5. Додатково ОСОБА_2 зазначила, що неодноразово оплачувала дрібний ремонт в квартирі за вищевказаною адресою, якій зазвичай виконували знайомі покійного ОСОБА_5. Крім того, ОСОБА_2 до суду було представлено копії медичних документів, що підтверджують хворобу серця, на яку страждав ОСОБА_5 та з приводу якої лікувався в міській клінічній лікарні №1 у м.Одесі. Вказана обставина також визнається сторонами, тому в силу пункту 1 ст.61 ЦПК України, окремому доказуванню не підлягає.

Представляючи медичну документацію, ОСОБА_2 зазначала, що саме вона купувала ліки ОСОБА_5, так як останній не працював та постійного заробітку не мав, окрім пенсії за інвалідністю у розмірі в 800 грн., яку він оформив на початку 2013 року після перенесеного інфаркту.

На підтвердження свого заробітку ОСОБА_2 представила до суду довідку №17-08 від 28.01.2014 року про те, що вона працює на посаді інженера другої категорії, науково-дослідної частини №158 Одеського державного екологічного університету.

Відповідаючи на питання сторін, ОСОБА_2 детально описала покійного ОСОБА_5, риси його характеру, взаємовідносини із сусідами, охарактеризувавши їх як недоброзичливі у зв'язку із важким характером покійного ОСОБА_5. Вказана обставина також визнана сторонами, зокрема представником третьої особи - ОСОБА_3 що мешкає в квартирі АДРЕСА_4, сусідки покійного ОСОБА_5, яка неодноразово зверталась до суду з приводу також неодноразового залиття її квартири ОСОБА_5 та послідуючим небажанням відшкодовувати завдані ним збитки.

Враховуючи постійні сварки з сусідами та свою хворобу ОСОБА_5, передав ОСОБА_2 на зберігання важливі для нього документи, зокрема на квартиру, в якій вони разом мешкали. ОСОБА_2 зазначила, що саме тому вони не постраждали в пожежі яка сталося ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Факт, того, що ОСОБА_5 на підставі сварок із сусідами міг звертатись до третіх осіб із проханням зберегти власні речі, підтверджує і ОСОБА_4 зазначаючи про це в своїх уточненнях позовної заяви від 27.06.2014р. Також в тексті тих же уточнень ОСОБА_4 підтверджує і факт того, що ОСОБА_5 не мав постійного заробітку, та потребував сторонньої допомоги.

Свої стосунки із ОСОБА_5 за умови різниці у віці яка існувала між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, остання пояснювала бажанням створити саме єврейську родину, тобто союз двох релігійних осіб, що додержуються однакових правил поведінки. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що не звертаючи уваги на важкий характер ОСОБА_5, останній був дуже ерудованою особою, цікавим співбесідником, що складав вірші.

Факт ерудованості ОСОБА_5 та складання ним віршів підтверджується як сторонами так і допитаними у справі свідками, тому в силу пункту 1 ст.61 ЦПК України, окремому доказуванню не підлягає.

Спростовуючи доводи ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5, як дуже релігійна особа ніколи б не утворив сім'ю із жінкою не єврейської національності, ОСОБА_2 представила до суду копію свого свідоцтва про народження НОМЕР_7 від 05.02.2003 року, де в графі національність значиться - єврейка. Також нею було представлено свідоцтво про народження її матері ОСОБА_32, серії НОМЕР_8 від 21.02.1961 р. де в графі національність також зазначена - єврейка. Зміна прізвища з «ОСОБА_32» на «ОСОБА_32» підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_9 від 04.08.1984р. Перехід національності саме по материнській лінії ОСОБА_2 обґрунтувала посиланням на релігійну традицію єврейського народу закріплену в її релігійних книгах, а саме: в письмовій Торі, в п'ятій книзі - ОСОБА_34 (гл.7 ст.3, ст.4), в Талмуді, у трактаті Кідушін (лист 68), ОСОБА_35 (розділ Евен ѓа-Езер, ст. 16).

Свої ствердження щодо обоюдного із ОСОБА_5 розуміння того, що вони, були заручені ОСОБА_2 послалась на єврейську релігійну традицію, а саме на обряд заручення, описаний в Мишне Тора, книзі «Жинки», (п.п.3.5; 3.8; 3.20; 3.22) за якою заручення може відбутись у разі інтимної близькості. Тора допускає відношення до браку з метою пізнання один одного, але якщо такі стосунки були триваючими то вони становляться гріхом, за якій ОСОБА_5, після смерті, міг бути позбавлений релігійного обряду поховання, що для неї було недопустимо. Тому факт відносин, що існували між нею та ОСОБА_5 були відомі лише друзям покійного, які також відвідували синагогу, але цей факт скривався від релігійного керівництва. Свою відсутність на похоронах ОСОБА_2, окрім вищевказаного, пояснює і особливостями єврейського обряду поховання та ставлення іудаїзму до смерті, як такої. За традицією, значення має душа покійного, а тіло, після смерті, значення вже не має. Само тіло ховається обов'язково без труни, лише в білому простирадлі «Таліті». Після пожежі від тіла ОСОБА_5 майже нічого не залишилось, але дивитись на залишки в простирадлі для психіки позивача було на той момент дуже важким навантаженням. Єврейська релігійна традиція не передбачає обов'язковості участі близьких саме в процесі поховання, важливе додержання обрядів, які виконуються спеціальним поховальним товариством «Хевра кадіша», що існує при кожній синагоги, яка бере на себе всі обрядові обов'язки, пов'язані із похованням.

Відповідно до вимог ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду, є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Таким чином, оцінюючи докази надані стороною у відповідності до вимог ст.179 ЦПК України, із врахуванням необхідності застосування до них «звичаю», тобто положень ст.7 ЦК України, суд, на підставі статей 58-59 ЦПК України, визнає посилання сторони на єврейські релігійні традиції як належний та допустимий доказ.

Крім того, суд звертає увагу на те, доводи, викладені ОСОБА_2 повністю підтверджуються опитаними по справі свідками, друзями ОСОБА_5 які разом відвідували синагогу та підтримували стосунки між собою і в повсякденному побуті.

Так, опитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_34, підтвердив свою дружбу із ОСОБА_5, велику релігійність, обізнаність та ерудованість останнього. Легко впізнав його на представленому фото. Саме з ОСОБА_5 вони часто дискутували з релігійних питань, обмінювались з цього приводу спеціальною літературою та разом відвідували синагогу. Свідок підтвердив знайомство ОСОБА_5 із ОСОБА_2 саме в синагозі та факт їхнього мешкання разом починаючи з 2007 року. З пояснень свідка вбачається, що останній знав особливості життя покійного, його риси характеру та відносини із сусідами. Читко та детально описав квартиру в якій мешкав ОСОБА_5 із ОСОБА_2, він підтвердив і факт того, що ОСОБА_5 ніде не працював, отримуючи як фінансову так і побутову допомогу з боку ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_36, опитаний в судовому засіданні, зазначив що також підтримував дружні стосунки із ОСОБА_5, разом відвідував синагогу, поза якою часто спілкувався із ОСОБА_5, як з цікавою особистістю. Згодом почав спілкуватись як лікар, що консультував ОСОБА_5 щодо заміни імпортних препаратів вітчизняними аналогами. Неодноразово роз'яснював ОСОБА_5 діагнози та робив уколи та капельниці на дому, до якого часто викликався. Свідок також, підтвердив факт проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_5 однією сім'єю, з 2007 року, відсутність у ОСОБА_5, заробітку та піклування за ним з боку ОСОБА_2, та будь яке згадування з боку ОСОБА_5 про будь кого з родичів.

Свідок ОСОБА_37 зазначив що був знайомий з ОСОБА_5 ще з 90-х років, та жодного разу не чув від нього про будь-яких родичів. Він неодноразово допомагав ОСОБА_5 тим, що ремонтував побутову техніку ОСОБА_5 Свідок детально описав квартиру покійного та певні риси характеру самого ОСОБА_5 Підтвердив показання ОСОБА_2 щодо знайомства із ОСОБА_5 в синагозі, яку всі разом відвідували. Свідок підтвердив факт проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_5 однією сім'єю, з 2007 року, відсутність у ОСОБА_5, заробітку та піклування за ним з боку ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи досліджені у судовому засіданні матеріали справи та представлені докази, заслухавши пояснення опитаних у справі свідків, на підставі ст.179 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 мешкала разом із ОСОБА_5 з осені 2007 року по серпень 2013 року, та про те, що ОСОБА_5 знаходився на утриманні у ОСОБА_2, з осені 2007 року по серпень 2013 року, проте суд відмовляє ОСОБА_2 у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 1272 ЦК України, та п. 24 Постанови пленуму ВСУ №7 «Про судову практику у справах про спадкування», з позовною заявою про визнання додаткового строку для прийняття спадщини може звернутись лише особа яка не прийняла спадщину в встановлений законом строк.

Згідно вимог частини другої, статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день в якій його було об'явлено померлим.

Статтею 1270 ЦК України, визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк в шість місяців, якій починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи убачається що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визначений законом строк у шість місяців спливає 09.03.2014 року.

Частиною першою статті 1269 ЦК України, визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто.

Також надіслання заяви про прийняття спадщини поштою передбачено п. 3.5 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

В матеріалах справи міститься письмова заява ОСОБА_2 до Першої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, від 04.02.2014 року, та відповідь на вказану заяву з боку приватного нотаріуса ОСОБА_29, від 11.02.2014 року.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку у відсутності підстав для задоволення вимоги ОСОБА_2 щодо визначення додаткового строку прийняття спадщини.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Також, судом враховано наявність взаємопов'язаних обставин позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності із позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи, яки не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання факту проживання однією сім'єю, визнання факту знаходження на утриманні, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, та досліджені судом докази повністю спростовують доводи позивача ОСОБА_4, як такі, що не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, та надають суду підстави для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи, яки не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання факту проживання однією сім'єю, визнання факту знаходження на утриманні, визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити частково.

Визнати факт мешкання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з осені 2007 року по серпень 2013 року.

Визнати факт знаходження ОСОБА_5 на утриманні у ОСОБА_2 з осені 2007 року по серпень 2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ