Ухвала суду № 42941805, 26.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5675/14 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Шостака О.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Герц» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Герц» (надалі - ПП «Герц») звернулися в суд з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - Білоцерківська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004861501 від 23.05.2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ №0004861501 від 23.05.2014 року.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Герц».

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі акта перевірки №2541/15-2/19416973 від 30.12.2013 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.01.2014 року №0000041502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 294 248,00 грн.; №0000101502, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 101,00 грн.

В подальшому, на підставі акта перевірки №742/15-1/19416973 від 27.03.2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.04.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за декларацією за грудень 2013 року на суму 13 201,00 грн..

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в судовому порядку, проте станом на момент розгляду даної справи Київським окружним адміністративним судом, в провадженні якого перебуває справа №810/4178/14 щодо оскарження зазначених повідомлень-рішень, рішення у справі не прийнято. Тобто податкове зобов'язання не набуло статусу узгодженого.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку нарахування ПП «Герц» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, відображених у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року, за наслідками якої складено акт №1257/15-1/19416973 від 07.05.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме безпідставне завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за січень 2014 року в розмірі 322,00 грн.; завищення значення рядка 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду» за січень 2014 року в сумі 307245,00 грн.; заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за лютий 2014 року в розмірі 307 245,00 грн.

На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми №0004861501 від 23.05.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 460 867,00 грн., у тому числі за основним платежем - 307 245,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 153 623,00 грн..

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за січень 2014 року позивачем надано: рахунок-фактуру ТОВ «Карат ЛТД» №КТ-0001244 від 14.01.2014, податкову накладну ТОВ «Карат ЛТД» №4481 від 14.01.2014 на суму 2695,86 грн., у т.ч. ПДВ 449,31 грн., податкову накладну ТОВ «Карат ЛТД» №5847 від 14.01.2014 на суму 121,08 грн., у т.ч. ПДВ 20,18 грн., платіжне доручення №181 від 14.01.2014 на суму 2816,89 грн., у т.ч. ПДВ 469,48 грн., видаткову накладну №КТ-0000769 від 14.01.2014.

Позивачем також надані копії договору підряду №08/05 від 08.05.2013, укладеного між ТОВ «Істейт Інвест Компані» (замовник) та ПП «Герц» (підрядник), локального кошторису №2-1-1 форми 4; актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідок форми КБ-3 за лютий 2014 року.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем належним чином підтверджено реальність та фактичність здійснених господарських операцій, вони відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані результати використані позивачем у своїй господарській діяльності. Натомість, висновки податкового органу базуються виключно на припущеннях та повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, серед іншого, закріплено обов'язок контролюючого органу визначити суму грошових зобов'язань у разі, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до положень пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

При цьому, відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення, а у разі звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як вже зазначалось, за результатом проведених відповідачем перевірок, оформлених актами №2541/15-2/19416973 від 30.12.2013 року та №742/15-1/19416973 від 27.03.2014 року, прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000041502, №0000101502, №0003581501, загальна сума зобов'язання (зменшення суми від'ємного значення) без урахування штрафних санкцій за якими складає 307 530,00 грн. Оскільки вказані податкові повідомлення-рішення є предметом розгляду в адміністративній справі №810/4178/14, рішення у якій станом на момент судового розгляду не прийнято, відповідні податкові зобов'язань є неузгодженими, а тому правомірно не враховані платником податку при розрахунку податкових зобов'язань, податкового кредиту, визначення від'ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість наступного податкового звітного періоду і не відображена позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 03.03.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Шостак О.О.

Желтобрюх І.Л.