Ухвала суду № 42941536, 02.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/528/15 Головуючий 1-ї інстанції - Танасевич О.В.

Справа №633/312/14-ц Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Коваленко І.П., Коровіна С.Г.

при секретарі - Щегельському Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, уточнив вимоги при розгляді справи, в якому просила стягнути з відповідача на її користь борг в сумі 600 000,00грн. за договорами позики від 17.09.2012року, а також судові витрати, які складаються із судового збору при подачі позовної заяви - 3 654,00грн. та 121,80грн. - за подачу заяви про забезпечення позову, а усього на загальну суму 603 775,80грн.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що 17 вересня 2012 року вона позичила відповідачу позику в сумі 15 000,00дол. США та 22 500,00дол. США, а усього на суму 37 500,00дол. США. Передачу грошей та їх отримання ОСОБА_1 підтвердив власноручно написаними розписками, в яких також зазначено про те, що повернення грошової суми повинно було наступити - до першої вимоги. 16.06.2014року позивач направила відповідачу письмову вимогу про повернення боргу в місячний термін, але за сплином цього строку ОСОБА_1 борг їй не повернув, і по теперішній час взяте на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися з цими вимогами до суду за примусовим стягненням. Відповідно до встановленого Національним банком України офіційного курсу долара до гривні станом на час розгляду справи становить: 100дол.США = 1 556,00грн.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. При цьому позивач стверджувала, що вказані грошові кошти були позичені нею відповідачу, який на той час був її чоловіком, для ведення ним господарської діяльності. Джерелом цих коштів позивачка зазначила спадщину, яку вона отримала напередодні, зокрема після смерті її дідуся та батька, і частину якої вона продала. Також позивач вказувала, що форму договорів позики сторонами було дотримано, з боку позивача договірні обов'язки виконано у повному обсязі шляхом передачі відповідачу грошових коштів, про що останнім власноручно написані дві розписки. Але, у подальшому стосунки між ними погіршилися та дійшли до розірвання між ними шлюбу. На її вимогу повернути суму позику протягом місяця в добровільному поряду відповідач відмовився.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 позов не визнали, заперечуючи проти його задоволення, вказували на безгрошовість спірних договорів позики. В якості причини видачі цих боргових розписок вказували на те, що у такий спосіб фактично проведено розподіл спільного майна подружжя. Відповідач також вказує на те, що уклав договори позики внаслідок неправомірних дій з боку позивача, яка заздалегідь, маючи намір розірвати шлюб між ними, обманом переконала його написати спірні розписки. На момент укладення спірних договорів позики грошей від продажу спадкового майна у позивача не малося, оскільки за ці кошти було придбано квартиру для її матері.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договорами позики від 17 вересня 2012 року на суму 583 500,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити у справі нове рішенням про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на не відповідність висновку суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим сторонами доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України.

Судовим розглядом встановлено, що 17 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори позики, один на суму 15 000,00дол. США, другий на суму 22 500,00дол. США, які останній зобов'язався повернути на першу вимогу позикодавця, висунуту за один місяць. У розписках, написаних позичальником власноручно, ОСОБА_1 зазначав, що вони написані ним без примусу та фізичного насильства (а.с.10, 11).

При укладанні вищеназваних договорів позики сторонами були дотримані загальні вимоги, встановлені ч.ч. 1-5 ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Доказів у підтвердження того, що після укладання цих договорів позики, відповідач їх оспорював і ці правочини були визнані недійсними в установленому законом порядку, матеріали справи не містять. Таких доказів ОСОБА_1 не надав також при розгляді справи апеляційним судом.

Як свідчать матеріали справи, 16.06.2014року ОСОБА_2 направила відповідачу ОСОБА_1 поштовою кореспонденцією письмову вимогу про повернення позичених коштів у місячний термін (а.с.52-54).

Однак, борг ОСОБА_1 у визначений нею строк не повернув, а у подальшому став відмовлятися від його повернення.

З позовом до суду ОСОБА_2 звернулася - 26.08.2014року, тобто з дотриманням визначеного у письмовій вимозі строку для сплати відповідачем боргу в добровільному порядку.

Згідно положень ст.16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання.

Так, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що 17.09.2012року між сторонами були укладені договори позики, за якими відповідач отримав грошові кошти на загальну суму 37 500,00дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 13.11.2014року, тобто на момент розгляду справи, згідно офіційного курсу НБУ (1дол. США = 15,56грн.) становить - 583 500,00грн. (37500,00дол. х 15,56грн.)

Твердження представника відповідача на безгрошовість договорів позики, колегією суддів не приймається, т.я. вони є надуманими та безпідставними з урахуванням того, що спірні правочині на теперішній час недійсними не визнані.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -