Рішення № 42931533, 03.03.2015, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/4891/14-ц

провадження № 2- 64/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мори О.М.

при секретарі Рудніцькій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Обухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення грошових коштів за депозитним договором та нарахованих відсотків,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення грошових коштів за депозитним договором та нарахованих відсотків.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що 20 січня 2014 року між Позивачем та Відповідачем будо укладено депозитний договір №SAMDNWFD0070062554400 відповідно до якого Позивач розмістив на рахунках Відповідача 27000 доларів США на шестимісячний термін по 20 липня 2014 року з виплатою 9% річних, з періодом нарахування відсотків за вкладом за 1 місяць.

У зв'язку з закінченням терміну розміщення депозитного вкладу позивач звернулася до відповідача із заявою від 28.08.2014 року про намір отримати депозитний вклад та нараховані відсотки.Однак Відповідач відмовив повернути Позивачу депозитний вклад надавши на його заяву письмову відповідь, яку Позивач вважає необгрунтованою.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суми банківського вкладу за договором №SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року в розмірі 27000 доларів США, нарахованих станом на 20.07.2015 року відсотків за цим договором в розмірі 2430 долларів США, та 3% річних за період з 20.01.2014 по 20.01.2015 року в розмірі 810 доларів США.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав

Представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, подав суду письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Автономної Республіки Крим визначена, як тимчасово окупована територія України. Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя». Згідно з п.5 цієї Постанови, банки, у тому числі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України. Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/1 від 21.04.2014 року також було припинено з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню. В той же час, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя. Окупаційна влада з травня 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У зв'язку з цим відповідач не мав доступу до свого майна, а також не мав можливості здійснювати банківську діяльність на окупованій території. Відповідно до ч. 6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Таким чином, Законом України встановлено, на кого саме покладається відповідальність за відшкодування шкоди у результаті окупації. 02.04.2014 року було прийнято Федеральний Закон № 39-ФЗ «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя», у відповідності до ст. 4 якого, Державна корпорація «Агентство з страхування вкладів» заснувало Агента у формі автономної некомерційної організації з метою реалізації цього Федерального закону, передає йому майно, видає щодо Агента розпорядчі акти та здійснює інші повноваження, що передбачені цим федеральним законом. Автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» взяла на себе зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати у тому числі вкладникам Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», поза волею відповідача. Згідно повідомлень АНО «ФЗВ» замінив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за всіма зобов'язаннями відповідача, що укладалися працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі й за депозитними. АНО «ФЗВ» неодноразово зазначало, що виплата компенсацій вкладникам ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» буде здійснюватися за рахунок майна відповідача на території АРК. Крім того, ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 21.04.2014 року АНО «ФЗВ» було передано в довірче управління майновий комплекс Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв'язку з чим АНО «ФЗВ» користується, володіє, розпоряджається всім майном ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що знаходиться на території АРК та міста Севастополя. Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 04.06.2014 року «ФЗВ» призначено управляючим майном банку за всіма зобов'язаннями (у тому числі кредитним, орендним та т.і.), а також АНО «ФЗВ» ухвалою суду уповноважено здійснювати угоди щодо майна банку. Також в ухвалі вказано, що АНО «ФЗВ» передано права виконавчих органів банку щодо майнового комплексу банку на території АРК та міста Севастополя. Отже зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», виконує АНО «ФЗВ», за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь, тому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежним відповідачем у справі, що є підставою для відмови у позові.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, 20 січня 2014 року між Позивачем та Відповідачем будо укладено депозитний договір №SAMDNWFD0070062554400 відповідно до якого Позивач розмістив на рахунках Відповідача 27000 доларів США на шестимісячний термін по 20 липня 2014 року з виплатою 9% річних

28.08.2014 року позивачем було подано заяви про видачу суми вкладу та нарахованих процентів. Зазначена заява отримана Відповідачем 28.08.2014 року про що свідчить вхідний штам Відповідача проставлений на копії заяви.

Листом Відповідача від 29.08.2014 року №20.1.1.1.1/7-20140828/515 ОСОБА_1відмовлено в поверненні депозитного вкладу та нарахованих відсотків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Частиною 3 ст. 1058 ЦК України передбачено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною 3 ст. 1066 ЦК України передбачено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

При цьому, відповідно до п. 20.7 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12 листопада 2003 року N 492 вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку зберігання вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого законодавства України, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суми банківського вкладу за договором №SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року в розмірі 27000 доларів США та нарахованих станом на 20.07.2014 року відсотків за цим договором в розмірі978,65 длларів США. Оскільки депозит був правомірно внесений у іноземній валюті - доларах США, поверненню він підлягає також у іноземній валюті, тому суд вважає за можливе стягнути суму депозитного вкладу та відсотків за ним саме у доларах США.

Посилання представника відповідача на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не повинен повертати депозит, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АРК Крим, яка на даний період часу є окупованою, суд вважає необґрунтованими, оскільки договір №SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року був укладений між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську.

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Посилання представника відповідача на положення ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно якої відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, є необґрунтованими, оскільки позивач не заявляла вимоги про стягнення матеріальної чи моральної шкоди.

Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином України, його місце проживання зареєстроване у місті Українці Обухівського району Київської області.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем, оскільки договір №SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року був укладений між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 61ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, суд знаходить обставини, зазначені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення частини процентів за договором банківського вкладу та 3% річних не доведеними і у зв'язку з цим не вбачає підстав для задоволення даної позовної вимоги.

Так, в позові при розрахунку процентів за користування вкладами позивачами не зазначено час останньої виплати Банком процентів позивачам, відповідних доказів не надано. А, враховуючи період нарахування процентів по вкладам, як зазначено у вищевказаних договорах, у 1 місяць, відсутність таких відомостей унеможливлює проведення правильного розрахунку процентів.

Вирішення даної цивільної справи в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення в цій частині неможливе без надання суду належних розрахунків та додаткових пояснень з приводу порядку нарахування 3% річних на ввесь період дії договору.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Суду не надано доказів та обгрунтувань того, що нарахування та стягнення 3% річних повинно відбуватись з моменту підписання та дії основного договору (20.01.2014 по 20.07.2014) коли відбувалось нарахування процентів за вкладом. Також позивач не надав досуду детального розрахунку відсотків за період з 20.07.2014 по 20.01.2015 року, у зв'язку з чим не довів суму відсотків яка підлягає стягнення за зазначений період.

Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами тому позовні вимоги підлягають частковому задооволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору при подачі позову на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 3654,00грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525-527, 629, 1058, 1060, 1066, 1074 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про повернення грошових коштів за депозитним договором та нарахованих відсотків - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса проживання; АДРЕСА_1 ) суму депозитного вкладу за договором банківського вкладу№SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року в розмірі 27000 Доларів США та відсотків нарахованих за договором банківського вкладу№SAMDNWFD0070062554400 від 20.01.2014 року в розмірі 978,65 доларів США

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір у сумі 3654,00грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції, а особою, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

СуддяМора О. М.