Рішення № 42931161, 24.02.2015, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/5218/14-ц

2/296/353/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2015 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира в складі:

головуючого Сингаївського О.П.,

при секретарі Галіцькій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якому, просить визнати об"єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1. та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1. право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Стягнути з відповідачів на її користь судові витрати, пов'язані із розглядом цивільної справи.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що в 1996 році познайомилася з ОСОБА_4, з 1997 року почали проживати разом як чоловік та дружина у квартирі АДРЕСА_2, що у місті Житомирі, вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет. За час їхнього спільного сумісного проживання, внаслідок спільних трудових зусиль та об'єднаних спільних грошових коштів 04 лютого 1998 року, за договором купівлі-продажу придбали квартиру АДРЕСА_1, що у місті Житомирі. Однак, покупцем в даному договорі купівлі-продажу був зазначений лише ОСОБА_4, хоча вказана квартира купувалася за кошти, більше половину яких надала саме позивач. Оформлення квартири на ім'я ОСОБА_4. пояснювала тим, що він був головою родини та квартира купувалася саме для їхнього спільного сумісного проживання. Після купівлі вказаної квартири почали проживати в ній як одна сім'я, разом здійснювали облаштування квартири, сплачували комунальні послуги, робили ремонт. 27 листопада 2007 року між ними офіційно був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, помер. Спадкоємцями за законом першої черги спадкування після смерті спадкодавця - ОСОБА_4., є позивачка та діти від попереднього шлюбу - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У зв'язку з тим, що відповідачі її право на частину спірної квартири не визнають вона змушена звернутися до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні відповідачі позов не визнали у повному обсязі. Відповідач - ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог та зазначала, що її батько - ОСОБА_4, хоча і проживав разом із ОСОБА_1, однак, спірну квартиру він купував за свої кошти. В письмовій заяві, яка була подана до суду вказала, що розписка, яка була написана представником продавця за довіреністю - ОСОБА_13, не є належним доказом купівлі квартири за спільні кошти її батька та позивача, оскільки, не є нотаріально завіреною.

Відповідач у справі - ОСОБА_3, визнав в суді ту обставину, що з 1996 року ОСОБА_1 проживала разом із його батьком як сім'я, неодноразово приходив до них у гості у спірну квартиру, ночував, однак у задоволенні позову просив відмовити. Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача, відповідачів, представника відповідача - ОСОБА_2., свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, на підставі чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи і досліджених у судовому засіданні доказів, починаючи з 1996 року ОСОБА_1. та ОСОБА_4. спільно проживали без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали спільний побут та бюджет, тобто між сторонами існували стосунки, притаманні подружжю. В іншому шлюбі в цей час сторони не перебували.

27 листопада 2007 року шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_4. було зареєстровано, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 2623.

Судом також встановлено, що 4 лютого 1998 року був укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений державним нотаріусом Першої житомирської державної нотаріальної контори Сєтаком Віктором Ярославовичем, зареєстрований в реєстрі за №3-600. Згідно предмету вказаного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5, який діяв за дорученням від імені ОСОБА_12, продав, а ОСОБА_4, купив квартиру АДРЕСА_1

Згідно розписки від 4 лютого 1998 року, яка була досліджена в ході судового розгляду справи, вбачається, що ОСОБА_5, отримав від дружини ОСОБА_4. - ОСОБА_1., гроші в сумі 4 559,44 гривень за продаж квартири АДРЕСА_1, ключі від квартири передав особисто ОСОБА_1.

Відповідно до розписки від 02.02.1998 р. вбачається, що ОСОБА_1. взяла в борг у ОСОБА_11. 2 000,00 гривень на купівлю квартири АДРЕСА_1.

В свою чергу, свідок ОСОБА_11., яка викликалася у судове засідання, підтвердила наявність договору позики від 2 лютого 1998 року, згідно якого ОСОБА_1. взяла у борг 2 000,00 гривень на купівлю квартири АДРЕСА_1 в м. Житомирі. При цьому свідок пояснила, що ОСОБА_1. брала у неї кошти саме на придбання спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4. помер.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4. є дружина - ОСОБА_1. та двоє дітей від попереднього шлюбу - ОСОБА_2. та ОСОБА_3., які не визнають право власності ОСОБА_1. на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Наведені вище обставини підтверджуються письмовими доказами та поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків: ОСОБА_6., ОСОБА_7. ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10. та ОСОБА_11.

Так, свідок ОСОБА_6., в своїх поясненнях пояснив, що був найкращим другом померлого ОСОБА_4., тривалий час працювали разом. Саме він познайомив ОСОБА_4. з ОСОБА_1. на День святкування свята будівельника в 1996 році. Починаючи з 1996 року по день смерті ОСОБА_4. проживав разом із ОСОБА_1. як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, побут. Що ж стосується обставин придбання квартири вказав, що участь у обранні та купівлі квартири АДРЕСА_1 брали спільно як одна сім'я для спільного проживання ОСОБА_4. і ОСОБА_1. Щодо коштів, які були витрачені на придбання квартири, пояснив, що зі слів ОСОБА_4, половину коштів на купівлю квартири були надані особисто ОСОБА_1. Зауважив, що спочатку ОСОБА_1. та ОСОБА_4. мали намір придбати однокімнатну квартиру, оскільки їх спільний бюджет був лише на однокімнатну квартиру. Однак, ОСОБА_1. наполягала на купівлі двокімнатної квартири та особисто позичала грошові кошти, яких не вистачало на придбання спірної квартири.

Свідок ОСОБА_8. пояснила, що вона була колегою по роботі ОСОБА_1., більше 30 років пропрацювала разом з позивачкою. ОСОБА_4. знала як сусіда по дачі з 1987 року. Після того, як ОСОБА_4. почав проживати разом з ОСОБА_1. дружили сім'ями, всі свята святкували разом, ходили один до одного в гості, допомагала ОСОБА_4. та ОСОБА_1. робити ремонт в квартирі. З приводу тієї обставини, за чиї кошти була придбана спірна квартира, пояснила, що квартиру по вулиці Бородія, 4-а ОСОБА_1. купувала разом із ОСОБА_4. внаслідок спільних грошових та трудових затрат для власного проживання та за кошти, більшу половину яких надавала ОСОБА_1.. ОСОБА_1. завжди працювала на двох роботах та отримувала достойну заробітну плату. В день укладання договору купівлі-продажу відпускала її з роботи.

Свідок ОСОБА_10. зазначила, що вона є сусідкою ОСОБА_1. та проживає за адресою: АДРЕСА_3. Пояснила, що ОСОБА_1. та ОСОБА_4. потсійно проживали з нею по сусідству як чоловік та дружина з моменту купівлі спірної квартири.

Свідок ОСОБА_7, пояснила, що вона була прийомною донькою ОСОБА_4., оскільки ОСОБА_4. та її мати до знайомства з ОСОБА_1. були чоловіком та дружиною. Зазначила, що після смерті своєї матері ОСОБА_4. познайомився з ОСОБА_1. та почав з нею проживати як чоловік та дружина, за спільні кошти купили квартиру, проживали в ній, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Зі слів батька їй відомо, що ОСОБА_1. надавала особисто кошти на купівлю квартири та позичала гроші, оскільки вони купили не однокімнатну, а двокімнатну квартиру.

Оскільки правовідносини між сторонами у справі виникли до набрання чинності СК України та ЦК України, то суд застосовує в частині до спірних правовідносин, які виникли до 01.01.2004 року положення Закону України «Про власність» № 697-XII від 7 лютого 1991 року, оскільки сторони продовжували спільно проживати під час дії норм вказаного Закону, виходячи з того, що спори щодо майна, яке набуто після прийняття Закону України «Про власність» і до введення в дію Сімейного кодексу України розглядаються відповідно до вимог Закону України «Про власність» за нормами про спільну сумісну власніст

Частиною 1 статті 17 цього Закону визначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин сторін вищенаведені норми законодавства, яке діяло на момент існування цих правовідносин, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1. та ОСОБА_4. проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з 1996 року по 27 листопада 2007 року. З 27.11.2007 року по день смерті ОСОБА_4. перебувували в зареєстрованому шлюбі. За час спільного сумісного проживання однією сім'єю внаслідок спільних трудових зусиль та спільних грошових коштів в рівних частках придбали квартиру АДРЕСА_1. Відповідно, ОСОБА_1. довела, що вона має право на ? частину спірної квартири. Так, належними та допустимими доказами визначення ступеня участі ОСОБА_1. своєю працею та особистими коштами в придбанні спірної квартири є розписка від 02.04.1998 року, розписка від 04.02.1998 року, копія трудової книжки та довідки про доходи позивача у період з 1996 по 1998 роки.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено обставини, які підтверджують процесуальну позицію позивача.

Згідно з ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом статей 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 88 ЦПК України, суд стягує з відповідачів на користь позивача понесені нею витрати на оплату судового збору в рівних счастках.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 215 ЦПК України, ст.ст.16, 17 Закону України "Про власність", постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", ст.ст.10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 223, 224 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 при його житті.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору в рівних частках, по 715 (сімсот п"ятнадцять) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. П. Сингаївський