Постанова № 42929246, 26.02.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2015 р.Справа № 916/4248/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, С.В. Таран

при секретарі судового засідання: І.М. Станковій

за участю представників сторін:

від позивача - Я.М. Приходько

від відповідача - І.В. Безмельніцин

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

на рішення господарського суду Одеської області від 24.12.2014 року

у справі №916/4248/14

за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

до Комунального підприємства «Одескомунтранс»

про стягнення 1985056,07грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 року Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Комунального підприємства «Одескомунтранс» про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного рухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2009р. №ОД-4/17 в розмірі 898861,88 грн. - сума основного боргу, 685260,36 грн. пені, 128254,05 грн. 3% річних, 1171541,66 грн. інфляційних; стягнення витрат по сплаті судового збору у розмірі 57678,36 грн. (а.с. 2-12 т.1).

Позовні вимоги обґрунтовані систематичною несплатою орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість.

КП «Одескомунтранс» у відзиві на позов зазначило про його необґрунтованість (а.с. 165-166 т.1).

10.12.2014р. позивач звернувся із заявою про зменшення позовних вимог, якою зменшив суму інфляційних до 272679,78 грн., зазначивши про допущення технічної помилки у розрахунку, а також просив повернути зайво сплачений судовий збір в сумі 17977,24 грн., внаслідок зменшення позовних вимог (а.с. 1-4 т.2).

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.2014р. (головуючий суддя Малярчук І.А.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 29.12.2014р., у задоволенні позову в редакції від 10.12.2014р. відмовлено повністю, повернуто позивачу з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 17977,24 грн. (а.с. 44-49 т.2).

Не погодившись з рішенням суду, позивач 19.01.2015р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 60-69 т.2).

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги, яке ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2015р. задоволено, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду (а.с. 56-57 т.2).

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

30.10.2009р. між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - ДП «Укрекоресурси») в особі структурного підрозділу Південного територіального управління регіонального розвитку та контролю (Орендодавець) та КП «Одескомунтранс» (Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності №ОД-4/17, згідно умов якого в оренду передано рухоме майно, що належить до державної власності, а саме: автомобіль «DAEWOO-LANOS» D4ММ550, державний номер 5304КА; автомобіль МАЗ 437040-080, державний номер 21187КА; контейнери для збору ТПВ тип Н 132 ДК, у кількості 416 шт. Орендар зобов'язався прийняти майно та використовувати його виключно з метою здійснення діяльності із збирання та заготівлі відходів як вторинної сировини, а також сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.4. цього договору передача майна в оренду та повернення його з оренди здійснюється за актами приймання-передачі. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцеві (Балансоутримувачу).

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3., 9.5. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2009 р. 20000,80 грн., ПДВ 4000,16 грн., всього 24000,96 грн., в т.ч. за: автомобіль «DAEWOO-LANOS» D4ММ550 - 2328,00 грн.; автомобіль МАЗ 437040-080 - 3552,00 грн.; контейнери - 18120,96 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується на поточний рахунок Орендодавця (Балансоутримувача) щомісяця на підставі рахунка-фактури Орендодавця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені від суми заборгованості за кожен день прострочення та з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Пеня нараховується та стягується до повного виконання зобов'язань по орендній платі. За прострочення у внесенні Орендодавцю орендної плати Орендар за кожний день прострочення відповідного платежу сплачує Орендодавцеві пеню, що обчислюється виходячи із розміру подвійної ставки НБУ.

За приписами п. 11.2. термін оренди за цим договором починає свій перебіг з 01.11.2009р. та закінчується 31.12.2010р.

Згідно п.п. 11.6., 11.7. договору, чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді або у чинному законодавстві (а.с. 55-60 т1).

30.10.2009р. за актом приймання-передачі Орендар прийняв вищезазначене рухоме майно (а.с. 61 т.1).

08.10.2010р. за актом здачі-приймання Орендар належним чином повернув Орендарю автомобіль «DAEWOO-LANOS» D4ММ550, про що також зазначено в листі позивача від 19.09.2014р. №127/11 (а.с. 62, 150 т.1).

27.12.2010р. відповідач звернувся із листом до позивача (вих. №218), яким висловив небажання продовжувати строк дії договору оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 та просив направити представника підприємства для підписання відповідних документів, в т.ч. акту прийому-передачі залишку орендованого майна (а.с. 199 т.1).

Наказом КП «Одескомунтрас» від 28.12.2010р. №53 забезпечено належне зберігання рухомого майна до моменту складання акту прийому-здачі; заборонено використання та експлуатацію майна (а.с. 196 т.1).

При вирішенні спору в апеляційній інстанції у представників сторін з'ясовано, що подальші заходи щодо припинення дії договору оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 сторонами не вживались, орендоване майно до теперішнього часу знаходиться у Орендаря.

В матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем орендної плати за договором від 30.10.2009р. №ОД-4/17, а саме платіжні доручення: №252 від 11.12.2009р., №290 від 20.01.2010р., №362 від 10.02.2010р., №404 від 03.03.2010р., №453 від 01.04.2010р., №1 від 07.05.2010р., №90 від 29.06.2010р., №110 від 13.07.2010р., №217 від 27.08.2010р., №232 від 31.08.2010р., №334 від 05.10.2010р., №437 від 04.11.2010р., №533 від 24.12.2010р., №550 від 14.01.2011р. (а.с. 170-183 т.1).

07.09.2011р. відповідач звернувся до позивача з листом за вих. №218, яким визнав наявність заборгованості з орендної плати за 2009р., 2010р. та І квартал 2011р. станом на 31.03.2011р., а також у зв'язку із непридатністю для використання 213 із 416 контейнерів для збору ТПВ тип 1132 ДК просив погодити та підписати відповідні зміни до договору оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 щодо зменшення розміру орендної плати (а.с. 19-20 т.2), однак будь-які зміни у договір не вносились. Протоколом засідання інвентаризаційної комісії ДП «Укрекоресурси», затвердженим 24.03.2014р. начальником ТУ «Південьекоресурси» результати інвентаризації щодо виявлення 213 контейнерів для збору ТПВ тип 1132 ДК із 416 непридатних для експлуатації підтверджено (а.с. 197 т.1).

В матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача від 18.11.2011р. (вих. №266), яким останній гарантував з 01.12.2011р. поновити платежі за договором оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 із зазначенням, що у лютому 2012р. останнім буде наданий графік погашення заборгованості (а.с. 63 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із претензіями від 19.12.2012р. №1077, від 28.02.2014р. №044 з вимогою погасити існуючу заборгованість по орендній платі, у відповідь на яку відповідач листом від 28.12.2012р. №230 повідомив, що розгляне її після встановлення обставин наявності у Південного регіонального управління розвитку та контролю ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною повноважень на пред'явлення претензій (а.с. 64-66, 146-147 т.1).

04.02.2014р. позивач листом №011 направив відповідачу 6 актів звірки за 2009-2013рр. (а.с. 75-81 т.1).

05.02.2014р. у зв'язку із не проведенням оплати по рахункам-фактурам за договором від 30.10.2009р. №ОД-4/17, позивач супровідним листом №013 повторно надіслав відповідачу 59 рахунків-фактур на оплату орендної плати (а.с. 82-145 т.1), оплата яких відповідачем не здійснена, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

За твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору оренди рухомого майна, укладеного між ними не сплачує орендні платежі, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних, індекс інфляції. Договір оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 позивач вважає таким, що діє, оскільки сторони не укладали угоди щодо його розірвання відповідно до п. 11.7 цього договору та відповідачем не повернуто орендоване ним рухоме майно за актом прийому-передачі в повному обсязі.

Як зазначив відповідач, на протязі дії договору від 30.10.2009р. №ОД-4/17 останній сумлінно, своєчасно та в повному обсязі виконував умови договору щодо сплати орендної плати. Договір оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 припинив свою дію 31.12.2010р., а відтак на думку відповідача, позивач безпідставно продовжував виставляти відповідачу орендні платежі за цим договором. Крім того, відповідач 27.12.2010р. звернувся до відповідача із листом про підписання відповідної угоди у зв'язку із закінченням строку дії договору та підписанням акту приймання-передачі орендованого майна, який проігноровано позивачем, а відтак на думку відповідача, позивач не зважаючи на обізнаність щодо закінчення терміну дії договору 31.12.2010р. не скористався своїм правом, передбаченим п. 2.7. договору щодо повернення майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, місцевий господарський суд виходив з того, що відсутність оригіналу договору від 30.10.2009р. №ОД-4/17 не дає змоги суду дійти висновку щодо його умов, якими визначено зобов'язання сторін, зокрема, порядку сплати орендної плати, нарахування штрафних санкцій за порушення строків її сплати, що є суттєвим при розгляді даного позову, оскільки його предметом є сплата орендної плати, пені згідно договору від 30.10.2009р. №ОД-4/17. Крім того, відсутність оригіналу договору не дозволяє суду пересвідчитись щодо строку його дії, оскільки відповідач стверджує про закінчення строку дії договору - 31.12.2010р., а позивач зазначає про необхідність припинення договору саме шляхом вчинення відповідної угоди про його розірвання, яка не була укладена між сторонами. Листування сторін вказує на те, що орендні правовідносини сторін не врегульовані належним чином, оскільки відповідач зазначав про наміри не продовжувати договір, а в подальшому визнав власну заборгованість за оренду станом на березень 2011р., коли, за словами останнього, договір вже припинився через сплив строку, на який його було укладено (31.12.2010р.). За висновком суду першої інстанції за недоведеності існування між сторонами оформлених належним чином орендних правовідносин, у позивача відсутні підстави стверджувати про наявність заборгованості у відповідача по орендній плати за договором оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.

Статтями 626, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України господарські зобов'язання, що виникли на основі договору, існують впродовж його строку.

Зобов'язання в свою чергу, згідно вимогам ст. ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Договір оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Об'єктом оренди за спірним договором є державне майно, а тому до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який в свою чергу є спеціальним законом у сфері використання державного та комунального майна на умовах оренди.

Частинами 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктами 1, 2 ст. 193 ГК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 1 ст. 763, ст. 764 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно п. 2.5.-1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі. Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості). Сама лише відсутність заперечень учасника судового процесу щодо тих чи інших обставин (наприклад, неподання відзиву на позовну заяву) не свідчить про визнання ним таких обставин: "мовчазне" визнання обставин зі змісту процесуального закону не випливає. Не передбачено законом й можливості відмови учасника судового процесу від раніше здійсненого ним визнання обставин. Визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо: визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій. За наявності відповідних сумнівів суд вправі зажадати від учасників судового процесу доведення обставин за загальними правилами статей 4 3, 32 - 34 ГПК. Обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні частини третьої статті 35 ГПК (див. підпункт 2.6 цього пункту).

Таким чином, вищезазначені платіжні доручення з відміткою призначення платежу: за оренду за договором від 30.10.2009р. №ОД-4/17, оплата орендної плати після 31.12.2010р. з посиланням на вказаний договір, лист відповідача на ім'я позивача від 07.09.2011р. вих. №218 про визнання заборгованості за договором оренди від 30.10.2009р. №ОД-4/17 та прохання внести зміни щодо зменшення розміру орендної плати, гарантійний лист відповідача на ім'я позивача від 18.11.2011р. вих. №266 про поновлення платежів за договором від 30.10.2009р. №ОД-4/17, знаходження до теперішнього часу орендованого майна за договором від 30.10.2009р. №ОД-4/17 у відповідача, письмові пояснення представників позивача та відповідача, які наявні в матеріалах справи та усні пояснення представників сторін, надані в судових засіданнях у розумінні вищенаведених норм свідчать: по-перше, про існування орендних відносин між позивачем та відповідачем: по-друге, про визнання відповідачем продовження цих відносин після 30.12.2010р.

За наведених обставин, судова колегія вважає неправомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що у зв'язку із відсутністю оригіналу договору від 30.10.2009р. №ОД-4/17 неможливо встановити існування договірних відносин між позивачем та відповідачем, а відтак й існування заборгованості відповідача перед позивачем за цим договором.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 898861,88 грн. судова колегія зазначає наступне.

За розрахунком позивача означена сума боргу виникла за період з грудня 2009р. по серпень 2014р., а саме:

XІІ.2009р. - 24000,96 грн. (а.с. 76 т.1);

за 2010р. - 31889,72 грн. (а.с. 77 т.1);

за 2011р. - 178484,96 грн. (а.с. 78 т.1);

за 2012р. - 209658,12 грн. (а.с. 79 т.1);

за 2013р. - 274504,32 грн. (а.с. 80 т.1);

І-VІІІ.2014р. - 180313,68 грн. (а.с. 81, 148 т.1).

До позовної заяви додано 59 рахунків-фактур, за якими заявлені позовні вимоги про стягнення і ці рахунки були повторно надіслані 06.02.2014р. на адресу відповідача. При їх співставленні з банківськими виписками судовою колегією встановлено слідуюче.

За ХІ-ХІІ.2009р. заборгованість відсутня.

За 2010р. вимоги заявлені по 2 рахункам-фактурам: №СФ-0000005 від 31.05.2010р. на суму 24000,96 грн. (оплачений 29.06.2010р.) та СФ-0000011 від 31.10.2010р. на суму 22227,24 грн. (сплата відсутня). Таким чином борг за 2010р. становить - 22227,24 грн.

За 2011р. пред'явлено 12 рахунків-фактур на загальну суму 193387,43 грн., з яких рахунки-фактури №СФ-0000002 від 28.02.2011р. на суму 21672,96 грн. та №СФ-0000004 від 30.04.2011р. на суму 21672,96 грн. оплачені частково в сумі 10000,00 грн. і 5000,00 грн. відповідно. Крім того, орендна плата за ІV.2011р. нарахована двічі (рахунки-фактури №СФ-0000004 від 30.04.2011р. на суму 21672,96 грн., №СФ-00021 від 31.07.2011р. на суму 21672,96 грн.); орендна плата за VІ.2011р. нарахована тричі (рахунки-фактури №ОУ-0000003 від 30.06.2011р. на суму 21672,96 грн., №СФ-00030 від 31.08.2011р. на суму 21672,96 грн., №СФ-00035 від 30.09.2011р. на суму 21672,96 грн.); індексація по орендній платі за ХІ.2011р. нарахована двічі (рахунки-фактури №СФ-00040 від 30.11.2011р. на суму 1214,40 грн., №СФ-0000046 від 31.12.2011р. на суму 1261,39 грн.); орендна плата за ХІІ.2011р., згідно рахунку-фактури №СФ-0000045 від 31.12.2011р. на суму 21672,96 грн. сплачена 31.01.2012р. Врахувавши означене, судова колегія визначила розмір боргу за 2011р. в сумі 75434,20 грн.

За 2012р. пред'явлено 20 рахунків-фактур на загальну суму 231331,22 грн., які не оплачені.

За 2013р. пред'явлено 24 рахунка-фактур на загальну суму 274504,32 грн., з яких по 2 рахункам-фактурам №СФ-0000006 від 31.01.2013р. на суму 1374,00 грн. та №СФ-0000008 від 28.02.2013р. на суму 1496,40 грн. індексація по орендній платі за І.2013р. нарахована двічі, а тому борг за 2013р. становить 273007,92 грн.

За 2014р. до стягнення заявлена сума орендної плати за І.2014р. - 21672,96 грн., по рахунку-фактурі №СФ-0000001 від 31.01.2014р., який не оплачений. Інші рахунки-фактури в 2014р. для оплати не виставлялись, докази зворотнього в матеріалах справи відсутні. Таким чином, борг за І.2014р. становить 21672,96 грн.

З урахуванням наведеного, загальна сума основного боргу складає 623673,54 грн., в т.ч. за 2010р. - 22227,24 грн.; за 2011р. - 75434,20 грн.; за 2012р. - 231331,92 грн.; за 2013р. - 273007,92 грн.; за І.2014р. - 21672,96 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача 685260,36 грн. пені, 128254,05 грн. 3% річних, 1171541,66 грн. інфляційних за період з 30.11.2009р. по 31.08.2014р. колегія суддів відзначає слідуюче.

Відповідно до ст. 546, ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, для визначення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання для нарахування пені, інфляційних та трьох процентів річних необхідно встановити день, коли зобов'язання мало бути виконано. За умовами договору плата здійснюється на підставі виставлених рахунків.

Як вбачається з розрахунку позивача, останнім нараховано відповідачу пеню, інфляційні та 3% річних за період прострочення з 30.11.2009р. одразу ж на всю суму боргу, яка за рахунком позивача становить 898861,88 грн. за період з XІІ.2009-VІІІ.2014р., однак як встановлено судом станом на 30.11.2009р. у відповідача взагалі не існувало заборгованості, заборгованість утворилась у 2010р., та починаючи з 2010р., поступово збільшувалась, а відтак нарахування пені, інфляційних та 3% річних повинно нараховуватись за кожен період прострочення на суму боргу, яка утворились у відповідача за цей період.

Враховуючи, що докази первісного направлення рахунків, по яким заявлені позовні вимоги, в матеріалах справи відсутні, а повторно рахунки направлені - 06.02.2014р. (а.с. 82-86 т.1), тому судова колегія з урахуванням поштового перебігу відлік прострочення заборгованості визначила з 10.02.2014р. по 31.08.2014р. (203 дня), а відтак пеня, 3% річних та інфляційні за цей період на суму заборгованості у розмірі - 623673,54 грн. становить: пеня - 63836,83 грн. (подвійна ставка НБУ); 3% річних - 10354,69 грн.; інфляційні - 79106,61 грн.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову підлягає скасуванню, позов - задоволенню частково в загальній сумі 776971,67 грн. боргу, в т.ч. 623673,54 грн. - основного боргу; 79106,61 грн. - інфляційних; 63836,83 грн. - пені; 10354,69 грн. - 3% річних.

Судовий збір згідно ст. 49 ГПК України відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 24.12.2014р. у справі №916/4248/14 в частині відмови у задоволенні позову скасувати. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Одескомунтранс» на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною загальну суму 776971,67 грн. боргу, в т.ч. 623673,54 грн. - основного боргу; 79106,61 грн. - інфляційних; 63836,83 грн. - пені; 10354,69 грн. - 3% річних; 23309,15 грн. - судового збору, в т.ч. за апеляційний перегляд. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 03.03.2015р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран