Рішення № 42929022, 23.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015Справа №910/27809/14За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ"

про стягнення 269 555,84 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Бегейович Р. В. - представник за довіреністю

від відповідача: Кисіль С. П. - представник за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ" 144071,33 грн. пені та 125484,51 грн. 20% річних за договором підряду на виконання геофізичних робіт № 18-01/102012 від 23.09.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2014 у справі № 510/4519/14 вирішено стягнути з ТОВ "АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ": 1496857,11 грн. основного боргу, 88250,14 грн. пені, 124665,00 грн. 20 % річних та 34195,45 витрати по сплаті судового збору. Проте, судове рішення повністю не виконане, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 144071,33 грн. пені та 125484,51 грн. 20% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2014 порушено провадження по справі № 910/27809/14, розгляд справи призначено на 26.01.2015.

26.01.2014 через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що розрахунки пені та 20% річних позивач здійснив помилково у зв'язку з тим, що позивач не врахував часткову сплату основного боргу та зазначив, що сума основного боргу станом на 01.09.2014 становила 1046857,11 грн., про що було зафіксовано в угоді про врегулювання спору, який є предметом судового розгляду у справі № 910/4519/14 укладеної між позивачем та відповідачем від 01.09.2014.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 26.01.2015 представника позивача розгляд справи відкладено на 09.02.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2015 надав пояснення на відзив в яких зазначив, що заявлена до стягнення сума позовних вимог є правомірною.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2015 надав додаткові обґрунтування неправомірності позовних вимог, в яких зазначив, що станом на 08.12.2014 відповідач перерахував позивачу 997289,13 грн., а тому розмір основного боргу відповідача перед позивачем станом на 01.09.2014 складав 1046857,11 грн. А тому, здійснений позивачем розрахунок пені та 20% річних є неправомірним та безпідставним. Також відповідач зазначає, що позивач в розрахунку пені застосовує невірний розмір облікової ставки.

Ухвалою суду від 09.02.2015 продовжено строк вирішення спору.

В судовому засіданні 09.02.2015, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 23.02.2015.

Представник позивача в судове засідання 23.02.2015 з'явився та подав клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача 178106,63 грн. 20% річних та 237662,49 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи норми ст. 22 ГПК України, а також те, що дана дія не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів суд приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.02.2015 заперечив на позов з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.02.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (підрядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРАБСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС ЮЕЙ" (замовник, відповідач) укладено договір підряду на виконання геофізичних робіт № 18-01/102012, відповідно до якого Позивач зобов'язався своїми силами та з використанням відповідних матеріалів і обладнання виконати геофізичні роботи згідно специфікацій на окремі роботи, а Відповідач сплатити їх вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2014 у справі № 910/4519/14 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кувейт Енерджі Юкрейн" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" 1496857,11 грн. 11 основного боргу, 88250,14 грн. пені, 124665,00 грн. 20 % річних та 34195,45 витрати по сплаті судового збору

Судове рішення у справі № 910/4519/14 набрало законної сили 11.09.2014 та 17.09.2014 було видано наказ на його примусове виконання.

В матеріалах справи наявні докази часткової оплати робіт по договору після винесення рішення по справі № 910/4519/14.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/4519/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/27809/14, не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 910/4519/14 встановлено факт настання терміну оплати за договором, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором підряду № 18-01/102012 від 23.09.2013.

Позивач з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 178106,63 грн. 20% річних та 237662,49 грн. інфляційних втрат нарахованих за період з 14.05.2014 по 23.02.2015 з урахуванням часткових оплат.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. №13/210/10 та від 12.09.2011р. №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011р. № 11/109.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз 3, 4 п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Пунктом 6.4 договору підряду № 18-01/102012 від 23.09.2013 встановлено, що якщо Відповідач протягом тридцяти днів після одержання рахунку та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт не розрахується за виконані роботи, то Позивач нараховує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування від розміру неоплачених виконаних робіт за кожен день такого прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 20 % річних та інфляційних нарахувань можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині.

Враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок суми 20 % річних та інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача за період з 14.05.2014 по 23.02.2015 та визначено їх у розмірі 178106,63 грн. та 237662,49 грн. відповідно, що й заявлені позивачем з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а відтак заявлений позов підлягає задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабський Енергетичний Альянс ЮЕЙ" (04655, м. Київ, вулиця Полярна, будинок 20, ідентифікаційний код 31511844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" (01034, м. Київ, вулиця Ірининська, будинок 5/24, ідентифікаційний код 35633533) 178106 (сто сімдесят вісім тисяч сто шість) грн. 63 коп. - 20 % річних, 237662 (двісті тридцять сім тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 49 коп. інфляційних та 8315 (вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн. 38 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2015

Суддя Грєхова О.А.