Постанова № 42928140, 23.02.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. № 809/87/15

14 год. 55 хв. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.,

при секретарі Мулі Х.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Гребенюка Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до т.в.о. командира військової частини А1349 полковника Пехньо Василя Васильовича, командира військової частини А1349 Голубцова С.М. про визнання протиправними та зобов'язання до вчинення дій.,-

ВСТАНОВИВ:

06.01.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до т.в.о. командира військової частини А1349 полковника Пехньо Василя Васильовича про визнання протиправними та зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії т.в.о. командира військової частини А1349 полковника Пехньо Василя Васильовича щодо формування причин звільнення у п. 7 наказу № 37-РС від 26.11.2014 солдата ОСОБА_1, водія-заправника технічного взводу роти батальйону аеродромного-технічного забезпечення, у запас за підпунктом «е» пункту 1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність) є неправомірними та незаконними, оскільки строк дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладеного 15 квітня 2011 року між Міністерством оборони України в особі Командира військової частини А 0704 полковника Нікіфорова Миколи Миколайовича та ОСОБА_1, солдатом курсантом навчальної роти підготовки військовослужбовців, закінчився 15 квітня 2014 року, іншого контракту ОСОБА_1 не укладав і до існуючого контракту не вносив будь-яких змін і доповнень.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року залучено до участі у справі як другого відповідача командира військової частини А1349 Голубцова С.М. в частині позовної вимоги про зобов'язання до вчинення дій.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з підстав, викладених в адміністративному позові. Суду пояснили, що ОСОБА_1 проходив військову службу згідно контракту. В зв'язку з бажанням звільнитись з військової служби позивач у встановленому порядку завчасно попередив командування військової частини про відсутність наміру щодо продовження вищевказаного контракту. Однак по закінченню терміну згаданого контракту всупереч положенням даного договору, вимогам чинного законодавства ОСОБА_1 зі служби звільнений не був. В подальшому по причині незаконної бездіяльності командування щодо його звільнення з військової служби між позивачем та відповідними посадовими особами військової частини А1349 склались неприязні стосунки, що на думку ОСОБА_1 та його представника призвели до неодноразового притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з військової служби за підпунктом «е» пункту 1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність). Окремо позивач та його представник звернули увагу суду, що протягом дії контракту ОСОБА_1 повністю дотримувався вимог чинного законодавства та службової дисципліни, дисциплінарних проступків не допускав, до відповідальності притягався двічі за незначні порушення.

Представник відповідача Голубцова С.М. адміністративний позов не визнав з мотивів, зазначених у поданих запереченнях. Зокрема посилався на те, що згідно Закону України від 17.03.2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» було оголошено та проведено часткову мобілізацію. Тому відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення рішення про мобілізацію настає особливий період. Відповідно до п.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Окремо зазначив, що позивач неодноразового порушував вимоги чинного законодавства України, ухилявся від виконання наказів вищестоящих командирів, допускав численні дисциплінарні проступки, про що за результатами проведених службових розслідувань складені відповідні висновки. Тому вважає звільнення ОСОБА_1 з військової служби правомірним, а позов - безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідач Пехньо В.В. в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. На адресу суду надіслав заперечення на позовну заяву згідно якого просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В поданому запереченні зазначив, що на момент закінчення контракту ОСОБА_1 (14.04.2014 року) останній не міг бути звільнений з військової служби у зв*язку з особливим періодом, введеним Указом Президента України «Про часткову мобілізацію».

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши позивача, представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.04.2011 року перебував на публічній службі в Збройних Силах України.

В судовому засіданні встановлено, що за фактом порушення позивачем вимог чинного законодавства, які регламентують проходження військової служби було прийнято наказ за №37-РС від 26.11.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1, водія-заправника технічного взводу роти батальйону аеродромного-технічного забезпечення, у запас за підпунктом «е» пункту 1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність).

Оцінивши одержані в ході судового розгляду докази, їх достатність та взаємний зв'язок суд не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем вищевказаного наказу з огляду на нижчевикладене.

Згідно вимог п.3 ч.3 ст.2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, спірні правовідносини, які виникли між сторонами по справі, в першу чергу регулюються ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" .

Згідно з абзацом першим частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Згідно з частиною другою статті 2 цього Закону порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, статтями 19, 20 Закону визначені загальні умови укладення контракту на проходження служби, а у статті 26 наведено перелік підстав припинення служби. Про військовий обов'язок і військову службу.

Як вбачається з дослідженого судом вищевказаного Контракту, останній укладений терміном на три роки, згідно п. 9 Конитракту його умови можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі.

Пунктом а) частини 6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

В судовому засіданні встановлено, що строк контракту на проходження військової служби ОСОБА_1 закінчився 14.04.2014 року, про що свідчить досліджений судом в якості письмового доказу по справі п.п.3 та 11 вищевказаного контракту.

Як вбачається з п.12 Контракту 11.04.2014 року військову службу позивача продовжено до оголошення демобілізації. Підставою для продовження служби був наказ №70 від 11.04.2011 року.

В той же час судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав наміру на продовження військової служби за контрактом, про що відповідно до п.4 вищезгаданого Контракту завчасно повідомив командування військової частини. Дана обставина підтверджується як поясненнями позивача, так і дослідженим в судовому засіданні рапортом ОСОБА_1 від 15.01.2014 і не заперечується відповідачами по справі.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином відповідно до приписів ч.2 ст. 19, ст.43 Конституції України, відповідно до положень п. а) частини 6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) 14.04.2014 року ОСОБА_1 підлягав звільненню з військової служби. Однак внаслідок допущеної командуванням військової частини протиправної бездіяльності період проходження військової служби позивачем було незаконно продовжено.

При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на п.8 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки дана норма набула чинності з 15.04.2015 року, тобто вже після закінчення терміну дії контракту, укладеного ОСОБА_1, і тому відповідно до приписів ст. 58 Конституції України не могла бути поширена на спірні правовідносини. Зокрема відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) N 1-рп/99, 09.02.1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За таких обставин суд залишає без уваги посилання предстаника відповідача на факти порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, оскільки такі дії позивача на переконання суду були зумовлені протиправною бездіяльністю командування військової частини щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а крім цього були допущені позщивачем вже після закінчення строку дії відповідного контракту .

Таким чином обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, знайшли підтвердження в судовому засіданні, відповідач їх не спростував та правомірності своїх дій у відповідності до ст. 71 КАС України не довів.

Зокрема відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В спірних правовідносинах ТВО командира військової частини А1349 є суб'єктом владних повноважень, як орган, уповноважений приймати рішення управлінського характеру.

Однак всупереч вищезгаданим приписам ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, обґрунтованість своїх висновків, покладених в основу прийняття оскаржуваного рішення, належними та допустимими доказами не довів.

Виходячи з викладеного суд вважає, що звільнення позивача з військової служби через службову невідповідність не невідповідає фактичним обставинам справи, встановленим в ході судового розгляду, в зв'язку з чим, з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 формулювання причин звільнення підлягає зміні на підпункт 2 "а" (із закінченням строку контракту) пункт 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

На підставі статтей 19, 43, 58 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати дії тимчасово виконуючого обов'язки Командира військової частини А1349 полковника Пехньо Василя Васильовича щодо формулювання причини звільнення у пункті 7 наказу №37-РС від 26.11.2014 року солдата ОСОБА_1, водія-заправника технічного взводу технічної роти батальйону аеродромного-технічного забезпечення, у запас за підпунктом "е" пункту 1 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність) неправомірними.

Зобов'язати тимчасово виконуючого обов'язки Командира військової частини А1349 Голубцова Сергія Миколайовича в пункті 7 наказу №37-РС від 26.11.2014 року змінити формування причин звільнення та викласти у наступній редакції: "Солдата ОСОБА_1, водія-заправника технічного взводу технічної роти батальйону аеродромного-технічного забезпечення, звільнити у запас за підпунктом "а" (із закінченням строку контракту) пункт 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена в повному обсязі 02.03.2015 року.

Суддя Гундяк В.Д.