Ухвала суду № 42926868, 24.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1207/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал», Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2015 у справі за адміністративним позовом казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкового-повідомлення рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 27.12.2010 № 0011032304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2011 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 апеляційну скаргу Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал»- задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2011 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволено. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва м. Києва провести перерахунок заниження податку на прибуток та штрафних санкцій. Скасовано податкове повідомлення рішення №0011032304/0 від 27.12.2010.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2014 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі № 2а-1207/11/2670 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Переглядаючи судові рішення колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погодилась із висновками суду першої інстанції (в частині протиправності включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та із висновками суду апеляційної інстанції (включення до складу валових витрат підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн.)

Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2014 зазначено, що оскільки судами не було розмежовано оспорюване донарахування за окремими епізодами, що виключає можливість відокремити правомірне донарахування від незаконного для визначення законної частини оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення зазначеного недоліку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2015 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 27.12.2010 № 0011032304/0 в частині донарахованого податку на прибуток у розмірі 76 596, 00 грн. та штрафних санкцій - 37 555, 00 грн.; в решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням сторони звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю; відповідач просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено перевірку планову виїзну перевірку казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.11.2010 № 1053/23-4/14307357, яким встановлено порушення:

- пункту 5.2., підпункту 5.3.9., пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 193 977 грн.

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в 1 п/р 2010р. на загальну суму 21299 грн.

- підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті завищення від'ємного значення по податку на додану вартість на суму 17628 грн.

- вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» на загальну суму 538,00 грн.

Таким чином, перевіркою ДПІ було виявлено факт включення до складу валових витрат підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн., що не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Крім того, податковою інспекцією було встановлено віднесення позивачем до валових витрат добровільно перерахованих позивачем у вигляді вступних членських та цільових внесків Первинній профспілковій організації підприємства для проведення культурно-масових, оздоровчих та фізкультурних заходів, коштів у сумі 363 522 грн., що перевищує 0,2% фонду оплати праці підприємства за звітний рік.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0011032304/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 284 606, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві частково доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» підлягає частковому задоволенню.

Позивач у своїй скарзі зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, обставини, викладені в позові та апеляційній скарзі позивача, підтверджуються метеріалами справи, а тому позовні вимоги КП СПБ «Арсенал» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач у своїй скарзі зазначає, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є повністю обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Таким чином, за умови відповідності витрат працівника підприємства, понесених у зв'язку з відрядженням, критерію документальної підтвердженості такі витрати підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу цього підприємства.

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфікуючою ознакою валових витрат є їх понесення з метою використання у господарській діяльності платника, що, в свою чергу, передбачає існування у платника наміру отримати економічний ефект в результаті понесення таких витрат.

Як вбачається з акту перевірки виключаючи витрати на відрядження працівників позивача до м. Лояна (КНР) з податкового обліку позивача, податковий орган посилався на відсутність запрошень від іноземних партнерів, підписаних контрактів, які б обумовлювали виробничий характер цих відряджень.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься адресований позивачеві лист-запрошення від китайської сторони щодо відвідування центру у м. Лояні для подальшого співробітництва (т. 1, а.с. 23); вказане запрошення було прийнято позивачем (т.1, а.с. 24).

Зазначене листування підтверджує існування безпосереднього зв'язку між спірними відрядженнями та господарською діяльністю підприємства.

При цьому, податкове законодавство не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності; обґрунтованість витрат, що зменшують для цілей оподаткування отримані доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або отриманого результату. В силу принципу свободи економічної діяльності платник здійснює її на власний ризик та вправі самостійно оцінювати ефективність та доцільність понесених витрат.

Враховуючи викладене, оцінка фактично одержаного позивачем економічного ефекту за фактом відряджень його працівників не має правового значення для податкового обліку витрат на таке відрядження, за умови наявності ділової мети у цих відрядженнях та документального підтвердження відповідних витрат.

Стосовно доводів відповідача про завищення позивачем валових витрат у зв'язку з порушенням вимог підпункту 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого дозволено включити до валових витрат платника суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об'єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік.

В свою чергу, позивач, відображаючи у податковому обліку витрати на перерахування профспілковому комітету підприємства коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, керувався нормами статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якою передбачено, що роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань, а також підпунктом 1.2.2.7 глави 1 Колективного договору, яким визначено обов'язок роботодавця відраховувати не менше ніж 0,3 % від фонду оплати праці підприємства.

Колегія суддів звертає увагу, що спеціальним законом з питань оподаткування, який регулює порядок формування витрат у податковому обліку, є саме Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому ні Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок, ні трудовий договір між платником, як роботодавцем, та його трудовим колективом не можуть змінювати правила податкового обліку, визначені спеціальним законом у сфері оподаткування.

Таким чином, включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений пп. 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є протиправним.

Більш того, вказане підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2014 у даній справі, а саме колегія суддів частково погодилась із висновками суду першої інстанції (в частині протиправності включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений пп. 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та із висновками суду апеляційної інстанції (включення до складу валових витрат підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн.)

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем подано до суду першої інстанції розрахунок штрафних фінансових санкцій за окремими епізодами, з якого вбачається, що загальна сума донарахованого податку 193 977, 00 грн., в тому числі:

- загальна суму донарахованого податку: відрядження працівників - 16574,00 грн., внески до профсоюзної організації - 117382,00 грн.; представницькі витрати - 4732,00 грн.; витрати не підтверджені документами - 55290,00 грн.;

- загальна сума нарахованих штрафних санкцій: відрядження працівників - 8017,00 грн.; внески до профсоюзної організації - 53074,00 грн.; представницькі витрати - 1893,00 грн.; витрати не підтверджені документами - 27645,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та висновки Вищого адміністративного суду України, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 27.12.2010 № 0011032304/0 не підлягає скасуванню в частині донарахування податку та штрафних санкцій за включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений пп. 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у розмірі 117 382,00 (розмір донарахованого податку) + 53 074, 00 грн. (розмір донарахованих штрафних санкцій) = 170 456, 00 грн.; в іншій частині оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтами не надано до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал», Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2015- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 27.02.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Степанюк А.Г.