Ухвала суду № 42926186, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/9991/66305/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Зайцева М.П., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012

у справі № 2а-17986/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Кредитної спілки (КС) «Українська кредитно-фінансова група»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.04.2011 № 0000082201.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.04.2011 № 55/1-22-01-33948213. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), занизивши суму валового доходу на 6571600,00 грн. у податковому обліку за І квартал, півріччя, 3 квартали 2010 року, 2010 рік у зв'язку з не включенням до його складу грошових коштів в цій сумі за депозитними вкладами, які отримані за договорами про переведення боргу, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1642900,00 грн. у податковому обліку за вказані податкові звітні періоди. ДПІ в акті перевірки надала оцінку вказаним договорам як нікчемним з посиланням на те, що господарські операції за цими договорами є факторингом, а позивач не має ліцензії на надання фінансових послуг такого змісту.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0000082201 про збільшення КС «Українська кредитно-фінансова група» грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 1642900,00 грн. за основним платежем та 410725,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

КС «Українська кредитно-фінансова група» в період часу, за який здійснена перевірка (з 01.10.2009 по 31.12.2010) мала статус неприбуткової організації, яка, відповідно до статуту, нова редакція якого затверджена рішенням загальних зборів членів цієї кредитної спілки від 17.04.2010 (державна реєстрація відбулася 29.04.2010), заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки. Завдання кредитної спілки, згідно з пунктом 2.2. статуту, полягає у задоволенні потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг шляхом здійснення діяльності, передбаченої підрозділом п'ятим статуту (а.с. 52).

У судовому процесі встановлено, що позивач уклав ряд договорів про переведення боргу із фізичними особами, які попередньо уклали з позивачем депозитний договір. За умовами договорів переведення боргу, які мають ідентичний зміст, позивач (первісний кредитор) відступає своє право вимоги до третьої особи (боржника) за кредитним договором фізичній особі (цесіонарій, новий кредитор), за що останній уступає позивачу права власника на грошові кошти за депозитним договором, який попередньо укладений з первісним кредитором. При цьому, суми кредитної заборгованості, право вимоги щодо яких уступалось, відповідали сумам за депозитами, право власності на які переходило до позивача.

Згідно з частиною 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України (ЦК) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 ст. 1078 цього Кодексу).

Відповідно до ст.1079 ЦК сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Недотримання позивачем при укладенні договорів уступки права вимоги норм ЦК щодо сторін договору, фізичні особи за договорами не були суб'єктами підприємницької діяльності, а також відсутність у позивача ліцензії на право здійснювати діяльність із надання факторингових послуг, податковий орган пов'язує із нікчемністю таких правочинів, у зв'язку з чим робить висновок про те, що отримані позивачем в оплату за переведення боргу кошти, які знаходились на депозитних рахунках, є доходами позивача із інших джерел.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовий доход включає доходи з інших джерел.

Відповідно до підпункту 7.11.4 пункту 7.11 ст.7 Закону № 334/94-ВР від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "в" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді: коштів, які надходять до кредитних спілок та пенсійних фондів у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законодавством; доходів від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивних доходів) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону з цих питань.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не здійснював операцій, які не є дозволеними для нього та при укладанні вказаних договорів про переведення боргу не отримував вигод, які відсутні у переліку доходів, вказаних у підпункті 7.11.4 пункту 7.11 ст.7 Закону № 334/94-ВР. Отже позивач не отримував доходів з інших джерел, а тому висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток за цими операціями є неправомірними.

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними лише частково, так як судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не були застосовані норми підпункту 7.9.7 пункту 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Абзацом 1 цього підпункту встановлено, що з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

Відповідно до абзацу 2 при першому відступленні зобов'язань валові витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі фактичної заборгованості за основним боргом, процентами та іншими платежами за договором за умови, що такі проценти та платежі були включені до складу валового доходу в попередніх податкових періодах відповідно до вимог цього Закону, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу валових доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умови, що така заборгованість була включена до складу валових витрат згідно з вимогами цього Закону.

Враховуючи те, що позивач є неприбутковою організацією, а акт перевірки не містить інформації щодо включення позивачем у податковому обліку до складу витрат, понесених ним при видачі кредиту, то і підстави для збільшення доходів позивачем внаслідок отримання права власності на депозит нового кредитора за договорами відступлення права вимоги як плату за відступлення свого права вимоги за кредитним договором згідно норм підпункту 7.9.7 пункту 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.В. Вербицька підписМ.П. Зайцев