Рішення № 42925223, 24.02.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 р. Справа № 917/2736/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіка", 49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 159

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин", 37053, Полтавська область, Пирятинський район, с.Повстин, вул. І.Франка, 96

про стягнення грошових коштів у сумі 327090,79 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 335065,75 грн. боргу за договором поставки № 100/14 від 16.09.2014 року, з яких: 250720,00 грн. основного боргу, 70144,00 грн. неустойки, 12285,28 грн. інфляційних витрат та 1916,47 грн. 3 % річних (в редакції заяви про збільшення позовних вимог, яка задоволена ухвалою суду від 10.02.2015 р.)

Представник позивача в засідання суду не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи, про що свідчить розписка про повідомлення про відкладення розгляду справи, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. - 39).

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду від 05.01.2015 р. та від 10.02.2015 р. не виконав, причин цього суду не повідомив. Останній був належним чином та завчасно повідомлений про час і місце проведення судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення ухвал суду (в матеріалах справи).

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Як зазначає позивач, за взаємною усною домовленістю між сторонами було узгоджено до постачання на адресу позивача товару, а саме: картоплі в кількості 320,00 тонн за ціною 160,00 грн. з ПДВ за 1 тону на загальну суму 512000,00 грн. з ПДВ.

12 вересня 2014 року відповідач в якості підтвердження домовленостей між сторонами виписав рахунок № 131 на загальну суму 512000,00 грн. на оплату 320,000 тон картоплі за ціною 1 600,00 грн. за 1 тону (а.с -12).

В подальшому, як зазначає позивач, в якості підтвердження взаємних домовленостей між сторонами було укладено договір поставки № 100/14 від 16.09.2014 року (далі - Договір, а.с - 9-11) за умовами якого постачальник (відповідач) зобов'язується у порядку і строки, визначені в цьому Договорі передати у власність позивача (покупця) товар у відповідній кількості і відповідної якості за визначеною ціною, а відповідач зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його в порядку й у строки зазначені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору) .

У відповідності до п. 1.4. зазначеного договору умови постачання - DDP (доставка товару в пункт визначений Покупцем).

Поставка товару покупцю здійснюється партіями. Асортимент, кількість, ціна товару, що постачається, визначаються в товарних накладних на кожну партію товару, які оформлюються на підставі специфікацій/прайс-листів до цього договору та заявок покупця згідно з Додатком 2 до цього договору ("Форма заявки"), що є невід'ємною його частиною (п. 2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що у разі неможливості виконання заявки позивача відповідач зобов'язаний не пізніше, ніж за два дні до дати поставки письмово повідомити про це позивача. В протилежному випадку постачальник несе відповідальність за не поставку товару відповідно до умов цього договору.

Розділом 5 Договору передбачено відповідальність сторін. Зокрема, у випадку порушення постачальником строків поставки товару та/або у разі недопоставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 5.2 Договору). Також п. 5.3 Договору передбачено, що у випадку не поставки або необґрунтованої відмови від поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого товару.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 Договору).

Як зазначає позивач, він 17.09.20І4 року платіжним дорученням №8509 перерахував на рахунок відповідача 512000,00 грн. з призначенням платежу: Оплата за картоплю згідно рах. №131 від 12.09.2014 р. (а.с. - 13).

З матеріалів справи вбачається, що за період з 23.09.2014 р. по 03.10.2014 року на адресу позивача було поставлено на підставі договору від 16.09.2014 р. відповідачем товар - картопля в кількості 100800,0 кг на загальну суму 161280,00 грн. згідно із наступними накладними:

№ 58 від 23.09.2014р. в кількості 20 280,00 кг. на загальну суму 32 448,00 грн.;

№ 59 від 23.09.2014р. в кількості 20 000,00 кг. на загальну суму 32 000,00 грн.;

№ 63 від 30.09.2014р. в кількості 20300,00 кг. на загальну суму 32 480,00 грн.;

№ 65 від 02.10.2014р. в кількості 20 000,00 кг. на загальну суму 32 000,00 грн.;

№ 68 від 03.10.2014р. в кількості 20 220,00 кг. на загальну суму 32 352,00 грн.(а.с.-14-19).

За даних обставин, позивач посилається на те, що інших домовленостей, між сторонами договору не існувало і вважає, що поставлений товар є оплаченим згідно із платіжним дорученням №8509 від 17.09.2014р. повністю.

Крім того, як зазначає позивач, враховуючи, що домовленості щодо товару мали місце між сторонами Договору в усній формі, 29.10.2014р року, він направив нa адресу відповідача заявку на поставку товару - картоплі із зазначенням конкретних дат, адрес та обсягів постачання товару. Відповідач заявку на поставку товару не виконав та не повідомив про причини такого невиконання.

Як зазначає позивач, враховуючи той факт, що внаслідок прострочення відповідачем строків поставки товару для позивача таке виконання втратило інтерес, то останній відмовився від отримання картоплі в обсягах - 219200,00 кг. за договором № 100/14 від 16.09.2014р. Вказану вимогу відповідач отримав 25.11.2014 року згідно поштового повідомлення (а.с . -21).

За даними позивача, відповідач добровільно повернув грошові кошти на загальну суму 100 000,00 грн. у відповідності до платіжних доручень № 263 від 07.11.2014р. на суму 50 000,000 грн. та № 1036 від 20.11.2014р. на суму 50 000,00 грн.

19 грудня 2014 року позивач направив на адресу відповідача ще одну вимогу про повернення грошових коштів, але цю вимогу відповідач також не виконав.

Зважаючи на те, що відповідач, одержавши попередню оплату, зобов'язання щодо поставки товару не виконав, кошти на вимогу не повернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 250720,00 грн. попередньої оплати.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на підставі п. 5.3 Договору та ст. 625 ЦК України 70144,00 грн. 20 % штрафу, 4763,68 грн. індексу інфляції за листопад 2014 р. та 1463,11 грн. 3% річних за період з 10.11.2014 р. по 20.01.2015 р.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Правова природа договору поставки визначена частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначено вище, позивач платіжним дорученням №8509 від 17.09.2014 р. здійснив предоплату за товар, який визначений в рахунку №131 від 12.09.2014 р. та в подальшому був погоджений у договорі поставки №100/14 від 16.09.2014 р. Таким чином, суд встановив, що за даними позивача інших домовленостей між сторонами не існувало, відповідач гроші отримав, однак поставку товару у відповідності з умовами договору здійснив лише на суму 161280,00 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем на суму 350720,00 грн. В подальшому, за даними позивача, відповідач здійснив повернення сплаченої позивачем предоплати на виконання рахунку №131 від 12.09.2014 р. на суму 100000,00 грн. (50000,00 грн. платіжним дорученням №263 від 07.11.2014 р. та 50000,00 грн. платіжним дорученням №1036 від 20.11.2014 р.) та заборгованість на час розгляду справи склала 250720,00 грн. Відповідач дані обставини не спростував, докази, які б свідчили про наявність між сторонами інших договірних зобов'язань в матеріалах справи відсутні.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 250720,00 грн. предоплати за товар підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд дійшов висновку щодо їх задоволення.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Так, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача 70144,00 грн. 20 % штрафу за недопоставку товару, який визначений в рахунку №131 від 12.09.2014 р. на підставі п. 5.3 Договору. Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 70144,00 грн. зазначаючи наступне:

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку порушення постачальником строків поставки товару та/або у разі недопоставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Пунктом 5.3 Договору визначено, що у випадку не поставки або необґрунтованої відмови від поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого товару.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідачем частково поставлений товар на загальну суму 161280,00 грн. За даних обставин, нарахування позивачем 70144,00 грн. 20% штрафу за не поставку товару (а.с. 3, абз. 6-7) на підставі п. 5.3 Договору є неправомірним, оскільки умовами договору, а саме п. 5.2 визначена інша відповідальність за недопоставку товару. Пункт 5.3 Договору, на який посилається позивач при нарахуванні 20% штрафу, як випливає з умов договору, можна застосовувати лише в разі відсутності поставки товару. За даних обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 70144,00 грн. 20% штрафу на підставі п. 5.3 договору, що не позбавляє позивача можливості звернутися до суду з позовними вимогами про стягнення штрафу на підставі п. 5.2 Договору.

Вирішуючи питання про правомірність заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне:

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано 3% річних у сумі 1463,11 грн. за період з 10.11.2014 р. по 20.01.2015 р. та 4763,68 грн. інфляційних втрат за листопад 2014 р.

Разом з тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014р. у справі №3-90гс14 та в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. (п.5.2 ) .

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

За даних обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1463,11 грн. 3% за період з 10.11.2014 р. по 20.01.2015 р. та 4763,68 грн. інфляційних втрат за листопад 2014 р. на підставі вищенаведеного мотивування, що також не позбавляє позивача можливості звернутися з вимогами про стягнення 3% річних і інфляційних після прийняття рішення у даній справі (п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р.).

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. Відповідач наданими йому правами не скористався, факт наявності заборгованості та її розмір не спростував.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, при поданні позовної заяви позивачем платіжним дорученням №9779 від 19.12.2014 р. (оригінал в матеріалах справи, а.с - 6) сплачено судовий збір у сумі 7100,00 грн., в той час, як за дану позовну заяву необхідно було сплатити судовий збір у сумі 6541,82 грн., Тобто позивачем сплачено на 558,18 грн. більше судового збору ніж це передбачено чинним законодавством.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом) (п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України " №7 від 21.02.2013 р.).

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про повернення позивачу з державного бюджету надлишково сплаченої суми судового збору в розмірі 558,18 грн.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32,33,43,49,75,82-85 ГПК України, п. 1 ч. ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пирятин" (37053, Полтавська область, Пирятинський район, с.Повстин, вул. І.Франка, 96, код ЄДРПОУ 36814431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіка" (49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 159, код ЄДРПОУ 31762033) 250720,00 грн. основного боргу та 5014,40 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову – відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіка" (49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 159, код ЄДРПОУ 31762033) зі спеціального фонду Державного бюджету України 558,18 грн. судового збору сплаченого платіжним дорученням №9779 від 19.12.2014 р. на суму 7100,00 грн. (оригінал в матер. справи, а.с - 6).

Повне рішення складено 02.03.2015р.

Суддя Н.Г. Гетя