Рішення № 42923339, 25.02.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №584/586/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Данік Я. І.Номер провадження 22-ц/788/437/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2014 року

у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного банку комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки недійсним,

в с т а н о в и л а:

11 червня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_3, мотивуючи вимоги тим, що 24 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №SUPWGA0000000920 про надання кредиту на суму 7319,57 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24 липня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 24 липня 2008 року був укладений договір іпотеки № SUPWGA0000000920, згідно якого остання надала в іпотеку будинок загальною площею 52,20 кв. м, житловою площею 31,40 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, з обумовленою сторонами ціною предмету іпотеки 48407 гр.

Позичальник взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 27 травня 2014 року виникла заборгованість в сумі 6781,84 доларів США, що складається з наступного: 4743,97 доларів США - заборгованість за кредитом; 1086,01 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 169, 43 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 439,22 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафи відповідно до договору: 21,28 доларів США - штраф (фіксована частина); 321,93 доларів США штраф (процентна складова).

Банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 6781,84 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 31, 4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № SUPWGA0000000920 від 24 липня 2008 року) банком з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 4-7).

Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 29 липня 2014 року до участі у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки залучено в якості третьої особи ОСОБА_6, якій належав будинок по АДРЕСА_1, з зазначенням, що іпотекодавцю ОСОБА_5 належить будинок по АДРЕСА_1 (а.с.66).

Ухвалою Путивльського районного суду від 29 липня 2014 року зупинене провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки до вступу у справу правонаступників ОСОБА_6 як третьої особи, яка була власницею будинку по АДРЕСА_1, і спадщину після смерті якої прийняв її син ОСОБА_4 (а.с.68).

Ухвалою Путивльського районного суду від 26 вересня 2014 року відновлене провадження у зазначеній справі. На підставі заяви ОСОБА_4 його залучено до участі в справі в якості третьої особи як правонаступника ОСОБА_6 (а.с. 73-75).

01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_3, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до договору іпотеки від 24 липня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 як боржника за кредитним договором № SUPWGA0000000920 від 24 липня 2008 року, ОСОБА_5 надала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 52,20 кв. м, житловою площею 31,40 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, посвідченого Манухівською сільською радою Путивльського району Сумської області 10 червня 2008 року.

Вказаний будинок належить його матері ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу від 31 липня 1979 року, відповідно до якого вона придбала у ОСОБА_7 житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1, загальною площею 32,5 кв. м, житловою площею 13,1 кв. м. Рішенням виконавчого комітету Путивльської міської ради № 38 від 25 лютого 1993 року була змінена адреса з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 його мати ОСОБА_6 померла.

Строк прийняття спадщини після її смерті він не пропустив, так як постійно проживав у вказаному будинку, а тому, у відповідності до ст. 1268 ЦК України, вважається таким, що фактично прийняв спадщину.

24 вересня 2014 року він звернувся до Путивльської районної державної нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини як спадкоємець першої черги за законом на житловий будинок, і державним нотаріусом була заведена спадкова справа.

Посилаючись на ч. 2 ст. 583 ЦК України, згідно якої заставодавцем може бути власник речі, або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави, вважав, що договір іпотеки, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 24 липня 2008 року, є недійсним, так як в договорі допущено помилку, тобто вказаний житловий будинок, який не належить на праві власності ОСОБА_5 - заставодавцю у вищевказаному договорі іпотеки.

Просив визнати недійсним договір іпотеки від 24 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, яким забезпечується виконання зобов'язання за кредитним договором від 24 липня 2008 року (а.с.77).

Ухвалою Путивльського районного суду від 01 жовтня 2014 року об'єднані в одне провадження позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, та позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним (а.с.83).

15 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з заявою, в якій просило замінити первісного відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача ОСОБА_3, та з уточненими позовними вимогами до ОСОБА_3, в яких банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» вищезазначену заборгованість за кредитним договором в сумі 6781,84 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом гривні до долара 1:11,75, відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 травня 2014 року, складає 79686,60 грн.

В уточненому позові банк зазначав, що останній платіж за кредитом відповідач сплатив 20 березня 2014 року в сумі 288,00 доларів США, які були направлені на сплату пені в розмірі 144 доларів США та кредиту в сумі 144 доларів США. Більше кошти на погашення кредиту не сплачувались (а.с.92-93).

Ухвалою Путивльського районного суду від 15 жовтня 2014 року замінено первісного відповідача ОСОБА_5 на ОСОБА_3 у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.96).

Рішенням Путивльського районного суду від 27 жовтня 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Путивльським РВ УМВС України в Сумській області 08 листопада 2000 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 79686 (сімдесят дев'ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 60 коп. заборгованості за кредитним договором від 24 липня 2008 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 796 грн. 87 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору.

Позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки №SUPWGA0000000920 від 24 липня 2008 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 по кредитному договору №SUPWGA0000000920 від 24 липня 2008 року, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №521.

Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Зазначає, зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що у п. 7 договору іпотеки мова іде не про майно, яке належало ОСОБА_6, а про майно, яке належить саме ОСОБА_5 Обидва будинки мають однакові номери та розташовані на вулицях з однаковою назвою, але в різних населених пунктах. Нотаріусом під час друку змісту договору на нотаріально посвідчених бланках було здійснено помилку у зазначенні назви населеного пункту, в якому розташований предмет іпотеки, а саме: замість с. Манухівка Путивльського району вказано м. Путивль.

Судом першої інстанції не враховано, що будинок не може бути одночасно розташований у м. Путивль та знаходитись на земельній ділянці у с. Манухівка, про що зазначено в договорі іпотеки.

П. 8 договору іпотеки передбачає, що іпотечне майно та усі його приналежності знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, у п.8 зазначена вірна адреса будинку, який належить саме іпотекодавцю ОСОБА_5, а тому технічна описка в одному з пунктів договору не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки.

В частині вирішення спору про стягнення заборгованості з позичальника рішення суду не оскаржується.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підтримала скаргу з мотивів, в ній викладених, пояснивши, що в первісній позовній заяві про звернення стягнення на предмет іпотеки банк також допустив помилку в зазначенні населеного пункту, в якому знаходиться предмет іпотеки, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором, право позивача порушене, а тому у останнього виникло право вимагати повернення суми кредиту.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, суд виходив з того, що предметом договору іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1, на який ОСОБА_5 при укладенні даного договору не мала майнових прав.

Висновок суду в частині вирішення спору про визнання недійсним договору іпотеки не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №SUPWGA0000000920, згідно якого банк надав ОСОБА_3 в кредит грошові кошти в сумі 7319,57 доларів США до 24 липня 2018 року зі сплатою 15% річних на суму залишку заборгованості.

З п. 8.3 вказаного кредитного договору вбачається, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступає іпотека будинку загальною площею 52, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-15).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк», позичальником ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як майновим поручителем 24 липня 2008 року укладений іпотечний договір №SUPWGA0000000920, згідно якого остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок садибного типу загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, який розташований в АДРЕСА_1.

Проте в п. 7 іпотечного договору помилково зазначено, що предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Інші відомості про іпотечне майно зазначені вірно: про те, що будинок розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності відповідно до довідки № 168, виданої 12 червня 2008 року Манухівською сільською радою Путивльського району Сумської області, де розташовані зазначені на плані БТІ: житловий будинок А-1, сарай Б, літня кухня В, сараї Г і Д., навіси Н і Е, погріб Пг, вбиральня У, огорожа № 1-3; житловий будинок з надвірними спорудами належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, посвідченого Манухівською сільською радою Путивльського району Сумської області 10 червня 2008 року на підставі рішення № 12 від 30 травня 2007 року, зареєстрований в Путивльському бюро технічної інвентаризації та проектування у книзі 30, номер запису 19, реєстраційний номер 23572254 в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

П. 8 договору іпотеки містить зазначення, що передане в іпотеку майно та усі його приналежності знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

П 13 договору іпотеки передбачає, що сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 48497 гр.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Путивльським БТІ 12 червня 2008 року за № 19165060, вартість майна становить 72495 гр.

На договорі іпотеки нотаріус 24 липня 2008 року зробила відмітку про заборону: на підставі ст. 73 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що з посвідченням цього іпотечного договору накладається заборона відчуження вказаного в договорі майна: житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_5, до припинення або розірвання договору; зареєстровано в реєстрі за № 522 (а.с.16-19).

При укладенні кредитного договору та договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_5 надавала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 10 червня 2008 року виконавчим комітетом Манухівської сільської ради Путивльського району на житловий будинок садибного типу, розташований в АДРЕСА_1, на підставі рішення від 30 травня 2007 року № 12, з таким же описом об'єкта, як зазначено і в п. 7 іпотечного договору: житловий будинок садибного типу, загальною площею 52,2 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, який розташований, в АДРЕСА_1; склад майна: житловий будинок А-1, сарай Б, літня кухня В, сараї Г і Д., навіси Н і Е, погріб Пг, вбиральня У, огорожа № 1-3 (а.с.20).

Згідно розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість перед банком у ОСОБА_3 станом на 27 травня 2014 року складає 6781,84 доларів США, з яких: 4743,97 доларів США - заборгованість за кредитом, в тому числі прострочене тіло кредиту - 589,31 доларів США; 1086,01 доларів США - заборгованість за відсотками; 169,43 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 439,22 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань; 21,28 доларів США - штраф (фіксована частина); 321,93 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с.21-24).

11 квітня 2014 року на адресу ОСОБА_3 ПАТ КБ «Приватбанк» надсилало повідомлення №30.1.0.0/2-167, в якому вимагало повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а.с.28).

На момент укладення кредитного та іпотечного договорів позичальник ОСОБА_3 і іпотекодавець ОСОБА_5 проживали в с. Манухівка Путивльського району.

Згідно довідки Манухівської сільської ради Путивльського району ОСОБА_5 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 (а.с. 35, 44).

Згідно відомостей, наданих Путивльським бюро технічної інвентаризації та проектування, за даними інвентарної справи, станом на 31 грудня 2012 року власником житлового будинку АДРЕСА_1, тобто за адресою, яка зазначена в п. 7 іпотечного договору, була ОСОБА_6. Інформація про те, хто є власником цього будинку на даний час, в БТІ відсутня (а.с.58).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 липня 1979 року ОСОБА_6 купила у ОСОБА_7 житловий будинок площею 13,1 кв. м з належними надвірними будівлями, що знаходиться в м. Путивль, АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 1400 кв. м, який належав продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Путивльською нотаріальною конторою 27 жовтня 1978 року по р. № 1277, зареєстрованого в Глухівському БТІ 31 жовтня 1978 року за № 853 (а.с.82-83).

Згідно довідки Путивльського БТІ від 23 вересня 2014 року, на підставі рішення №38 виконавчого комітату Путивльської міської ради від 25 лютого 1993 року була проведена зміна адреси з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1(а.с.78).

Згідно свідоцтва про народження, ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_4, який звернувся до суду з позовом про визнання недійсним іпотечного договору. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Путивль. ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.59- 61).

Спадкова справа після померлої ОСОБА_6 заведена 24 вересня 2014 року (а.с.74).

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3- 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст. 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.2 ст.583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або

комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Висновок суду про недійсність договору іпотеки з тих підстав, що ОСОБА_5 незаконно передала в іпотеку майно, яке не є її власністю, є помилковим, не відповідає обставинам справи і не грунтується на доказах, які є в справі, з яких однозначно вбачається, що ОСОБА_5 не мала наміру та не передавала в іпотеку майно, яке належить матері позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6

Зміст кредитного та іпотечного договорів безумовно свідчить про те, що в п. 7 договору іпотеки від 24 липня 2008 року помилково зазначена назва населеного пункту, в якому знаходиться нерухоме іпотечне майно - АДРЕСА_1, оскільки предметом іпотеки є майно, належне ОСОБА_5, яке знаходиться в АДРЕСА_1.

Опис майна, переданого в іпотеку ОСОБА_5 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3, і опис майна, належного померлій матері позивача ОСОБА_4, є різними, з чим погодились сторони. Сам позивач ОСОБА_4 не заперечує, що в договорі іпотеки допущена помилка.

Підтвердженням цьому є загальний зміст кредитного та іпотечного договорів, і нотаріально посвідчений на договорі іпотеки запис про заборону відчуження саме нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1.

В договорі іпотеки зазначено, що будинок, який є предметом іпотеки, належить іпотекодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на майно, видане саме ОСОБА_5 виконкомом Манухівської сільської ради; він розташований на ділянці в с.Манухівка Путивльського району.

З витягу з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, наданого банком апеляційному суду, також вбачається, що в реєстрі заборон міститься запис про заборону відчуження будинку ОСОБА_5 в АДРЕСА_1, а не будинку матері позивача ОСОБА_4 по АДРЕСА_1.

Не заперечили факту передачі ОСОБА_5 в іпотеку саме належного їй будинку по АДРЕСА_1 і треті особи за позовом ОСОБА_4 - позичальник ОСОБА_3 та іпотекодавець ОСОБА_5

Таким чином, є безсумнівною та обставина, що волевиявлення ОСОБА_5 було направлене на передачу в іпотеку належного їй нерухомого майна по АДРЕСА_1, а не по АДРЕСА_1. Відомості, що ідентифікують майно, його опис, складові частини домоволодіння, загальна та житлова площа будинку, те, що саме будинок в АДРЕСА_1 був оцінений сторонами іпотечного договору, опис правовстановлюючих документів на домоволодіння, номер в реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна свідчать про те, що ОСОБА_5 не передавала в іпотеку чуже майно.

Доводи позовної заяви ОСОБА_4 про те, що передане в іпотеку майно належить його матері, є безпідставними, і спростовуються вище наведеними доказами, а тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору іпотеки недійсним з тих підстав, що іпотекодавець передала в іпотеку майно, власником якого вона не була.

Доводи банку в апеляційній скарзі про те, що помилка в п. 7 іпотечного договору не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, і воля сторін іпотечного договору, враховуючи зміст як кредитного, так і іпотечного договорів, була спрямована на настання реальних правових наслідків у вигляді передачі в іпотеку нерухомого майна, належного іпотекодавцю ОСОБА_5 і розташованого саме в с. Манухівка Путивльського району, є обґрунтованими.

Враховуючи, що в договорі іпотеки помилково зазначено в п. 7 назву населеного пункту, де знаходиться іпотечне майно - м. Путивль замість села Манухівка Путивльського району, і в справі відсутні докази волевиявлення ОСОБА_5 на передачу в іпотеку будинку в м. Путивль, який їй не належить, колегія суддів вважає необхідним задовольнити позов ОСОБА_4 частково, визнавши недійсним п. 7 іпотечного договору лише в частині зазначення адреси іпотечного майна - АДРЕСА_1, оскільки іпотечне майно знаходиться по АДРЕСА_1.

В зв'язку з зазначеним рішення суду в частині вирішення спору за позовом ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в зв'язку з допущеною в п. 7 договору іпотеки помилкою.

Банк при апеляційному оскарженні рішення суду сплатив судовий збір в сумі 121, 8 гр.

Оскільки іпотечний договір, укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 перед банком, залишається в цілому дійсним, а визнається недійсним лише пункт 7 в частині помилкового зазначення населеного пункту, де розташоване іпотечне майно, з ОСОБА_4 на користь банку слід стягнути сплачену ним суму судового збору.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2014 року в даній справі в частині визнання недійсним договору іпотеки скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 7 договору іпотеки № SUPWGA0000000920 від 24 липня 2008 року, укладений між приватним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_5 в частині зазначення адреси переданого в іпотеку житлового будинку, а саме: АДРЕСА_1.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 121,8 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -