Ухвала суду № 42914285, 25.02.2015, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

25 лютого 2015 року

Справа № 203/8657/13-ц

2-др/203/3/2015

УХВАЛА

25 лютого 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі Авраменко А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську питання про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №203/8657/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2015 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з Апеляційного суду Дніпропетровської області в порядку і на підставі ст.297 ч.7 ЦПК України повернулась цивільна справа №203/8657/13-ц із відповідною ухвалою для вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення у звязку із відсутністю в тексті заочного рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська, ухваленого за наслідками розгляду спору по суті, висновків щодо строку позовної давності, який позивач в своєму позові просив суд поновити.

В судовому засіданні позивач, його представник послались на відсутність потреби в поновленні такого строку, вказавши, що такий загальний трирічний строк не є пропущеним через необхідність його відрахування у відповідності до ст.264 ЦК України з дати скасування довіреності відповідачем, видання якої свідчить про визнання ним свого боргу.

Відповідач заперечував проти поновлення строку позовної давності, пославшись на його сплив та відсутність для поновлення будь-яких законних підстав.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи №203/8657/13-ц та ознайомившись із ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, як слідує з матеріалів цивільної справи №203/8657/13-ц, 18 грудня 2013 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики. При цьому, в прохальній частині своєї первісної та уточненої позовної заяви позивач просив суд поновити йому пропущений строк позовної давності на подачу даного позову. (а.с.3-5, 50-53)

11 березня 2014 року за наслідками розгляду вищевказаної цивільної справи за позовом ОСОБА_1 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволені частково. Текст зазначеного заочного рішення суду не містить висновків суду щодо пропуску строку позовної давності та наявності/відсутності підстав для його поновлення. Крім того, з матеріалів справи слідує, що відповідач заяв/клопотань про застосування строків позовної давності у будь-якій формі до моменту ухваленого вказаного заочного рішення до суду не подавав, в жодне судове засідання не зявився. (а.с.28, 36-37, 66-67, 72-75)

16 вересня 2014 року ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська залишено без задоволення заву відповідача про перегляд вищезазначеного заочного рішення суду від 11 березня 2014 року (а.с.103-104).

Відповідно до ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Згідно ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст.261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Нормою ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Аналізуючи вищевикладені фактичні обставини в контексті наведених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для ухвалення додаткового рішення у справі. Правова позиція суду ґрунтується на тому, що за змістом закону застосування судом з власної ініціативи строків позовної давності, як підстави для відмови від позову, законом не передбачено (окрім спорів про повернення споживчого кредиту). Підставою ж для застосування судом строку позовної давності, а відповідно і необхідності наведення мотивування щодо цього питання в тексті рішення, є подання стороною у спорі до ухваленні рішенні по суті спору заяви саме про застосування строків позовної давності, яку не можна ототожнювати із проханням позивача поновити строк позовної давності, оскільки такі заяви мають різне змістовне наповнення та очікувані заявником правові наслідки. Очевидно, що заява про застосування позовної давності, яка має наслідком відмову в задоволенні позову, подається відповідачем по справі. Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_3 до ухвалення заочного рішення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська від 11 березня 2014 року по цивільній справі №203/8657/13-ц заява у будь-якій формі про застосування позовної давності не подавалась, викладене в тексті прохальної частини позову прохання позивача поновити строк позовної давності не є такою заявою про застосування строків позовної давності, а предмет спору у справі не дозволяє суду самостійно застосовувати позовну давність при вирішення такої справи по суті, а відтак і дати правову оцінку з цього питання в тексті рішення, суд вважає відсутнім підстави для ухвалення додаткового рішення з вирішення даного питання.

Також, нормою ст.220 ЦПК України передбачений виключний перелік питань, з яких може ухвалюватись додаткове рішення, і вирішення питання про застосування строку позовної давності до нього не входить. При цьому, прохання позивача поновити йому строк позовної давності не є позовною вимогою у справі, з приводу якої не ухвалено рішення, оскільки позовна давність, хоча і є інститутом матеріального права, безпосереднього не стосується вирішення спору між сторонами саме по суті вимог (визначення обґрунтованості/необґрунтованості, доведеності/недоведеності позовних вимог), в той час як позовні вимоги є обраними позивачем способами захисту, які за переконанням позивача, має застосувати суд для захисту прав, свобод та інтересів такого позивача (фізичної особи). Такі способи передбачені, зокрема, ст.16 ЦК України, та нормами іншого законодавства. Викладене також є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення.

Зважаючи на викладене позивачем прохання щодо поновлення строку позовної давності та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року про необхідність вирішення такого прохання, суд, враховуючи встановлені фактичні обставини спірних правовідносин сторін, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такого прохання позивача з підстав дотримання ним строку звернення до суду із позовом. Даний висновок суду заснований на тому, що, як встановлено судом при розгляді справи по суті при ухваленні заочного рішення та підтверджено сторонами в ході судового засідання із вирішення питання про можливість ухвалення додаткового рішення, відповідачем 15 червня 2011 року на імя позивача було видано довіреність на розпорядження часткою у праві власності на нерухоме майно відповідача з метою погашення відповідачем свого боргу за обома договорами позики. Дана обставина свідчить про визнання відповідачем свого боргу перед позивачем, що за змістом ст.264 ЦК України зумовлює переривання перебігу строку позовної давності та відрахування його спочатку. При цьому, як слідує з змісту обох договорів позики, укладених між сторонами, з урахуванням на положення ч.5 ст.261, ст.530 ЦК України, скасування зазначеної довіреності 23 вересня 2011 року та звернення позивача до суду із даним позовом 18 грудня 2013 року, загальний трирічний строк позовної давності не сплив ані на момент його переривання, ані на момент звернення позивача до суду із позовом. Викладене виключає необхідність поновлення позивачу строку позовної давності.

Разом з тим, як зазначалось вище, позовна давність, враховуючи зміст ст.ст.256, 267 ЦК України, є інститутом матеріального, а не процесуального права (питання її застосування регулюється тільки нормами матеріального права), а тому судом позовну давність не може бути ані поновлено, ані відмовлено у її поновленні, зокрема на підставі ст.73 ЦПК України. Натомість, при доведеності поважності причин пропуску позивачем позовної давності при наявності поданої заяви про застування позовної давності, як підстави відмови у позові, суд, мотивуючи своєї рішення щодо відсутності підставі для застосування строку позовної давності, здійснює захист порушеного права. Щодо даної цивільної справи, то заява про застосування позовної давності, як вже відзначалась, до ухвалення заочного рішення у справі не подавалась, а тому надання оцінки судом в тексті свого рішення питання щодо пропуску/дотримання строку позовної давності є неможливим.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення з приводу заявленого позивачем в тексті позову прохання щодо поновлення строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.208, 209, 220 ЦПК України, ст.ст.256, 257, 261, 264, 267, 530 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В ухваленні додаткового рішення по цивільній справі №203/8657/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська до Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом 5 днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Ф.Ф. Маймур