Рішення № 42912866, 28.01.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Р І ШЕ Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

Справа № 752/226/15-ц

Провадження № 2/752/2165/15

28.01.2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., за участі секретаря Титоренко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

встановив:

в грудні 2014р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, при цьому пояснивши наступне.

В період з 01.09.2009р. по 11.07.2012р. позивач на умовах трудового договору із відповідачем працювала в останнього на посаді доцента кафедри загальноосвітніх дисциплін, математики та інформатики. При цьому відповідач наказом від 10.07.2012р. за № 57-к звільнив позивача із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Разом з цим відповідач як роботодавець мав заборгованість із заробітної плати перед позивачем, яку не виплатив останній в день звільнення. В свою чергу, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03.06.2014р. по справі № 752/5534/14-ц було задоволено заявлений позивачем до відповідача позов та стягнуто із останнього на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2012р. по 03.06.2014р. у сумі 109185,30 грн. Проте відповідач не виконав вищезазначене рішення суду та не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати і середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 109185,30 грн. Враховуючи наведене позивач зазначила, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за час прострочення розрахунку з 04.06.2014р. по 31.12.2014р. середній заробіток в сумі 33877,20 грн. Разом з цим позивач пояснила, що за час затримки розрахунку з 01.04.2012р. по 31.12.2014р. було підвищено тарифні ставки і посадові оклади працівників відповідача, в наслідок чого з останнього на користь позивача має бути стягнуто доплату у сумі 0956,45 грн. до середнього заробітку. Також позивач зазначила, що через прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання має бути стягнуто із останнього на користь позивача інфляційні нарахування за період з липня 2012р. по грудень 2014р. у сумі 33876,92 грн., а також 3% річних за період з 11.07.2012р. по 31.12.2014р. у сумі 7031,46 грн. Крім того позивач просила стягнути на її користь із відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 38659,87грн., які позивач могла отримати від розміщення коштів на депозитному вкладі у банку. При цьому позивач зазначила, що в наслідок протиправної поведінки відповідача, її позбавлено можливості отримати кошти заробітної плати і компенсації у формі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, через що позивач опинилася у скрутному матеріальному положенні і змушена була докласти значних зусиль для забезпечення себе їжею, товарами першої необхідності, що завдало позивачу душевних хвилювань та глибоких страждань. На підставі викладеного позивач просила суд стягнути на її користь із відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку із 04.06.2014р. по 31.12.2014р. у сумі 33877,20 грн.; доплату за час затримки заробітної із 11.07.2012р. по 31.12.2014р. у сумі 9056,45 грн.; втрати від інфляції за період з 11.07.2012р. по 31.12.2014р. у сумі 33876,92 грн.; три проценти річних за період з 11.07.2012 по 31.12.2014р. у сумі 7031,46 грн.; збитки у вигляді упущеної вигоди за період з 11.07.2012р. по 31.12.2014р. у сумі 38659,87 грн.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,0 грн.

Позивач подала суду заяву про розгляд справи без її участі у судовому засіданні за наявними у справі доказами, якою позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги повністю, не заперечила проти заочного розгляду справи судом.

Відповідач, повідомлений про дату та час судового розгляду у порядку ст.74ЦПК України, не забезпечив явку свого повноважного представника у судове засідання, про поважність причин неявки не повідомив суд.

У зв'язку із наведеним суд ухвалив проводити заочний розгляд справи згідно ст. 224 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Врахувавши пояснення позивача у позові, з'ясувавши обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність задовольнити позов частково, виходячи з наступного.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03.06.2014р. по справі № 752/5534/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановлено що позивач в період з 01.09.2009р. по 11.07.2012р. працювала на посаді доцента кафедри загальноосвітніх дисциплін, математики та інформатики Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва», а наказом останнього від 10.07.2012р. за № 57-к було звільнено позивача із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому згідно довідки від 24.03.2014р. за № 24 відповідач має заборгованість із заробітної плати перед позивачем за період з 01.07.2011р. по 01.06.2012р. у сумі 48354,02 грн.

Наведеним рішенням стягнуто на користь позивача із відповідача середній заробіток за затримки розрахунку при звільненні в розмірі 109185,30 грн.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази щодо сплати відповідачем як роботодавцем на користь позивача як працівника коштів у сумі 109185,30 грн., в тому числі 48354,02 грн. заборгованості із заробітної плати за період з 01.07.2011р. по 01.06.2012р.

Враховуючи наведене суд зазначає, що положеннями ст. 21 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. за № 108/95-ВР (далі - ЗУ «Про оплату праці»), закріплено та гарантовано право працівника на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Аналогічне визначено положеннями ч. 4 ст. 97 КЗпП України

Згідно вимог ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Аналогічне визначено положеннями ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Разом з цим положеннями ч. 1 і 2 ст. 174 КЗпП України унормовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, наявність судового рішення щодо задоволення вимог позивача про виплату йому заборгованості із заробітної плати, яке не виконано відповідачем, не припиняє зазначеного обов'язку відповідача та не позбавляє права позивача на отримання компенсації за весь час затримки по день проведення відповідачем фактичного розрахунку із позивачем, шляхом виплати останньому всієї суми заборгованості із заробітної плати.

Аналогічну правову позицію зазначено Верховним Судом України у постанові по справі № 6-144ц13.

Згідно п.п. «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. за № 100 , цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до абз. 3 п. 2 і п. 8 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача із відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку із 04.06.2014р. по 31.12.2014р. у сумі 33877,20 грн., де: 148 робочих днів х 228,9 грн. середнього заробітку = 33877,2 грн. При цьому 228,9грн. = (3683,86 грн. заробітної плати за травень 2012р. + 5014,19 грн. заробітної плати за червень 2012р.)/ 38 робочих днів за травень і червень 2012р..

Крім того згідно п. 10 Порядку, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

При цьому Верховним Судом України у постанові по справі № 6-203цс14 зазначено правову позицію, згідно якої при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, які було проведено.

Разом з цим згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005р. за № 557 із змінами відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 20.06.2011р. за № 595 на виконання постанови Кабінету міністрів України «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011р. за № 524, а також наказу Міністерства освіти і науки України від 26.01.2012р. за № 67 на виконання постанови Кабінету міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.01.2012р. за № 10 і з урахуванням постанови Кабінету міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 27.03.2013р. № 197 доплата позивачу за час затримки заробітної плати і збереження середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту збільшених посадових окладів складає 9056,45 грн., що підлягає стягнення із відповідача на користь позивача.

Крім того, щодо вимог про стягнення із відповідача на користь позивача суми інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 35 закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Положеннями ст. 3 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо такі умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду та подальшою невиплатою роботодавцем коштів працівнику.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про необхідність задовольнити вимогу щодо стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань за період з липня 2012р. по грудень 2014р. включно у сумі 33876,92грн.

Крім того, щодо вимоги про стягнення із відповідач на користь позивача за прострочення грошового зобов'язання компенсації у сумі 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у листі Верховного Суду України «Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 2010 - 2011 рр.» від 1 червня 2012 року роз'яснено, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про необхідність задовольнити вимогу щодо стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних за період з 11.07.2012р. по 31.12.2014р. у сумі 7031,46 грн.

Проте, стосовно вимог позивача про стягнення на його користь із відповідача коштів упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, визначено, що упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Положеннями ч. 3 ст. 10 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак позивачем не будо надано суду докази на підтвердження існування у нього на час існування спірних правовідносин відкритого у банку депозитного рахунку (вкладу), реальної можливості і наміру розміщення котів на такому вкладі, фактичного розміру ставки річних за таким вкладом.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У зв'язку із наведеним суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволені вимог позивача щодо стягнення на його користь із відповідача коштів упущеної вигоди.

Разом з цим суд зазначає, що згідно вимог 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, в положеннях п. 5 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. за № 10-1389/0/4-12 роз'яснено: «ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним».

Враховуючи зазначене та зважаючи на значну суму заборгованості відповідача із заробітної плати перед позивачем, що в декілька разів перевищує розмір середньомісячної заробітної плати позивача, а також враховуючи значний строк прострочення відповідачем виплати кошів заробітної плати, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо його перебування у скрутному матеріальному становищі та необхідність докладати значних зусиль для забезпечення себе їжею і товарами першої необхідності, в наслідок чого позивачу було завдано душевних хвилювань та страждань.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про необхідність задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 2000,0 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судовий збір за майновий характер позовної заяви складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто судовий збір із ціни майнових вимог наведеного позову складає 1425,0 грн., з яких із відповідача підлягає стягненню на користь держави кошти у сумі 1000,0 грн.

Керуючись ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215, 224-229 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул.. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за період затримки розрахунку з 04 червня 2014р. по 31 грудня 2014р. включно в сумі 33877,20 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул.. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) доплату за час затримки заробітної плати за період з 11 липня 2012р. по 31 грудня 2014р. включно в сумі 9056,45 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати від інфляції за період з 11 липня 2012р. по 31 грудня 2014р. включно в сумі 33876,45 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул.. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) три проценти річних за період з 11 липня 2012р. по 31 грудня 2014р. включно в сумі 7031,46 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул.. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000,0 грн.

Відмовити в задоволені іншої частини позовних вимог.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (03680, м. Київ, вул.. Малинська, 4, код ЄДРПОУ: 33238967) на користь держави кошти судового збору у сумі 1000,0 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя