Рішення № 42909556, 25.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р.Справа № 922/112/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Вударт" м. Харків до відповідач 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінта", м. Харків , відповідач 2: Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Харків 3- тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м. Київ прозняття арешту з майназа участю представників сторін:

позивача - Яковлєв Є.В., за довіреністю від 23.07.2014 року;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Веремейчик Л.В. (дов. № 010-01/540 від 28.01.2014 року);

3- тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Фоміна В.І. (дов. № 3-14/41/1369 від 29.12.2014 року);

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Вударт" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Клінта" (відповідач 1) та до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (відповідач 2) про усунення перешкод у здійснення позивачем права розпоряджатись своїм майном шляхом зняття арешту з нерухомого майна - підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1, що накладений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 43330946 від 06.06.2014 року.

Відповідач 1, 30.01.2015 року через канцелярію суду надав заяву про визнання позову у якій просить суд позовну заяву позивача задовольнити у повному обсязі та розгляд справи повести без участі представника відповідача 1.

30.01.2015 року позивач через канцелярію надав клопотання про залучення документів до матеріалів справи та 02.02.2015 року клопотання про долучення оригіналу довіреності на представника позивача.

Відповідач 2, 02.02.2015 року надав клопотання про долучення копії довіреності на представника відповідача 2.

3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м. Київ, 02.02.2015 року надав клопотання про долучення копії довіреності на представника 3-ї особи та усне клопотання про відкладення розгляду справи.

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 02.02.2015 року на 17.02.2015 року, а з 17.02.2015 року на 25.02.2015 року.

25.02.2015 року представник позивача надав клопотання (вх. № 7455) про долучення до матеріалів справи довіреності.

25.02.2015 року представник позивача надав заяву (вх. № 7435), в які просить суд покласти судовий збір з розгляду даної справи на ПП "Вударт".

25.02.2015 року представник позивача надав клопотання (вх. № 7434), в якому просить суд відповідно до ч. 2 ст. 83 ГПК України вийти за межі позовних вимог по даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.2015 року позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 2 в судове засідання 25.02.2015 року не з`явився, проте 05.02.2015 року надав до суду пояснення (вх. № 4442,), разом із документами для долучення до матеріалів справи.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (ДВС) в судовому засіданні 25.02.2015 року визнав позовні вимоги.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.02.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 24.01.2013 року між приватним підприємством «Вударт» (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Клінта» (відповідачем 1) було укладено договір купівлі - продажу, у відповідності до умов якого, відповідач 1 передав, а позивач прийняв у власність нежитлові приміщення підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1.

Як вбачається з пункту 2 даного договору, він був посвідчений Лаванда Н.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 27.05.2008 року, реєстр № 2446, зареєстрованого в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» - витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.06.2008 року, № 19043419, реєстраційний номер 23478212, номер запису 3090 в книзі 1, зареєстрованого в державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно, Лаванда Н.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 24.01.2013 року, індексний номер 127258.

Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до п. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 06.06.2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову про арешт майна відповідача 2 та оголошення заборону на його відчуження.

Вищезазначену постанову було винесено на виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 року по справі № 922/153/13 та наказу від 09.04.2014 року, яким стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "КЛІНТА" та товариства з обмеженою відповідальністю "Семенівська взуттєва фабрика" на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові заборгованість в сумі 1 683 228,76 долара США / еквівалент 13 454 047,48 грн. , пеню у сумі 87 214,45 грн. та судовий збір у розмірі 68820,00 грн. (на користь державного бюджету України).

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову, якою накладено арешт на нежитлові приміщення підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1, що належать боржнику (ТОВ "Клінта", відповідач 2).

За твердженням позивача, наявність арешту щодо нежитлових приміщень приміщення підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1, на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження ВП № 43330946 від 06.06.2014 року, є порушенням права власності позивача.

Як вбачається з письмових пояснень відповідача 2, 15.05.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 09.04.2014 року по справі № 922/153/13, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про відкриття виконавчого провадження від 15.05.2013 року.

Судом також встановлено, що на теперішній час виконавче провадження триває та заборгованість з ТОВ «Клінта» не стягнута в примусовому порядку та не погашена в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України кожна особа може звернутися до суду за захистом свого права.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та вимагати припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач, він не може в повній мірі здійснювати своє право власності щодо зазначеного вище нерухомого майна, а саме позивач обмежений у своєму праві розпоряджатися своїм майном, оскільки на його майно накладено арешт.

Стаття 60 Закону України "Про виконавче провадження" містить положення, про те що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК (пункт 5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України ").

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналіз наведених вище норм закону дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2013 року номер запису про право власності 38418 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер :116940 у розділі "власники" зазначено - Приватне підприємство "Вударт", форма власності - приватна. В даному випадку, суд дійшов висновку, що матеріалами справи наявні докази у підтвердження права позивача на нежитлові приміщення підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1, що підтверджується договором купівлі - продажу зареєстрованого в реєстрі за № 170 від 24.01.2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лаванда Н.О.(а.с. 12-13).

Відповідно до п. 11 Постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України "Про виконавче провадження"), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Згідно з п. 5 Постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини та приписи закону, суд дійшов висновку про те, що вищезазначені обставини заважають реалізовувати позивачеві його законне право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання позивача щодо виходу суду за межі позовних вимог суд вважає за необхідне залишити його без розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ГПК України вихід за межі позовних вимог допускається лише у разі необхідності захисту прав і законних інтересів позивача. Виходячи з матеріалів справи суд не вбачає підстав для такого виходу за межі позовних вимог. Вихід за межі позовних вимог - це винятковий випадок, але позивач не надав суду доказів винятковості обставин на які він посилається в своєму позові та клопотанні про вихід за межі позову. Крім того, позивач у своєму клопотанні не зазначив в якій саме частині позовні вимоги є недостатніми для захисту його прав і законних інтересів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до суду клопотання про покладення судового збору на Приватне підприємство "Вударт". За таких обставин, суд дійшов висновку про залишення судового збору за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження", ст. ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Усунути перешкоди у здійсненні Приватним підприємством «Вударт» (610363, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126/1, код ЄДРПОУ 36818153) права розпоряджатись своїм майном шляхом зняття арешту з нерухомого майна - підвалу №№ 6-:-17, 22, 23, 24, 43, 1-го поверху №№ 24, 27-:-39, загальною площею 617,8 кв.м., в літ. Д-11, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. № 126/1, що накладений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 43330946 від 06.06.2014 року.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 02.03.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова