Рішення № 42909097, 03.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №910/28921/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

До Житлово-будівельного кооперативу «Атек»

Про стягнення 668 705,67 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Березова І.Г. - по дов. № 564 від 31.12.2014

від відповідача Науменко С.В. - по дов. № 003 від 05.01.2015

Муренко Г.В. - по дов. № 010 від 05.01.2015

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Атек» про стягнення 668 705,67 грн. заборгованості, яка складається з: 543 764,15 грн. боргу за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з 01.12.2011 по 30.06.2014, 11 701,66 грн. пені, 27 188,21 грн. штрафу, 63 704,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 22 347,65 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06092/4-08 від 14.11.2005.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28921/14 та призначено справу до розгляду на 22.01.2014.

Відповідачем 20.01.2015 до відділу діловодства суду подано заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідач у поданому 21.01.2015 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що пред'явлені позивачем вимоги по сплаті боргу за надані послуги за листопад та грудень 2011 року знаходяться поза межами строку позовної давності, оскільки позов подано 24.12.2014. Вважає, що позивачем самовільно змінено призначення платежу за перераховані позивачем кошти в розмірі 159 130,93 грн. та безпідставно зараховані за попередній період. Зазначає, що постачання води за кодом № 8-940 було обумовлено сторонами при укладенні договору, а за кодом № 8-50940 позивач включив самостійно без погодження з відповідачем в односторонньому порядку. Вказує на те, що існують розбіжності в показниках лічильників. Позивачем не подано доказів виставлення відповідачу рахунків на оплату, оскільки на поданих платіжних вимогах відсутні відбитки банківської установи.

В судовому засіданні 22.01.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 03.02.2015.

Відповідачем 02.02.2015 до відділу діловодства суду подано додаткові заперечення на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.02.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.11.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Атек» (абонент, відповідач) укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі № 06092/4-08 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, сторони погодили, що даний договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання».

За цим договором постачальник зобов'язався надати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язувався здійснити своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрований в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість послуг з водопостачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в зв'язку з чим у відповідача за період з 01.12.2011 по 30.06.2014 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 543 764,15 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 11 701,66 грн., штраф в розмірі 27 188,21 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 63 704,00 грн. та 3% річних в сумі 22 347,65 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 7.1. договору цей договір укладено строком на один рік і набуває чинності з моменту його підсипання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні правовідносини не подано.

В силу положень п. 1.3. договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку, який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильників та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п.2.1.4 договору та п. п. 21.1, 21.2 Правил).

Згідно з п. 2.1.2. договору зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Згідно з п. 2.1.5. договору абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється абонентом та представником постачальника.

Відповідно до п. 2.1.6. договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за наданні послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Згідно з п. 2.2.2. договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Відповідно до п. 2.2.3. договору у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Згідно з пунктом 2.2.4. договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Позивач обгрунтовує свої вимоги актами про зняття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними відповідачем, які підтверджують факт падання послуг та їх об'єми; дебетово-інформаційними повідомленнями та/або їх реєстрами, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача.

Судом встановлено, що в суму заборгованості позивачем включена заборгованість за холодну воду та стоки за кодом 8-940 та заборгованість за воду, що іде на підігрів та стоки за кодом № 8-50940.

Пунктом 2.1.1. договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі - Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як «питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Суд також враховує, що договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06092/4-08 від 14.11.2005 не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, відповідно договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем належними засобами доказування не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, приймаючи до уваги наведене, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу, що обліковується за кодом 8-50940 (постачання питної води, що використовується для підігріву) та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів.

Суд враховує, що код 8-50940 включає в себе як послугу з постачання питної води, що йде на підігрів, так і послугу з приймання стічних вод (вода + стоки).

При цьому, умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Згідно з п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку по коду 8-50940 вбачається, що сума заборгованості відповідача за послуги з приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої води, становить 111 314,05 грн.

За таких обставин суд визнає доведеним факт наявності у відповідача боргу у розмірі 111 314,05 грн., що обліковується за кодом 8-50940 (послуги із приймання стічних вод гарячого водопостачання), у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З приводу заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 8-940 на суму 13 016,41 грн. та за кодом 8-50940 на суму 2 996,53 грн. то суд вважає зазначити наступне

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

З розрахунку заборгованості за воду за кодом № 8-940 (перша строчка розрахунку) за грудень 2011 року нараховано суму до сплати в розмірі 13 890,47 грн.; за воду за кодом № 8-50940 (перша строчка розрахунку) за грудень 2011 року нараховано суму до сплати в розмірі 2 996,53 грн.

Проте, з поданих позивачем платіжних вимог-доручень № 6127055 від 06.12.2011 та № 6127054 від 06.12.2011 виставлених відповідачу на оплату в розмірі 13 890,47 грн. та відповідно в розмірі 2 996,53 грн. в призначенні платежу зазначено - по коду абонента 8-940 та по коду абонента 8-50940 за воду та каналізацію за період з 01.11.2011 по 01.12.2011, тобто за послуги, що були надані у листопаді 2011 року.

Як зазначалось вище, умовами п. 2.2.3. договору визначено, що оплата вартості наданих послуг має здійснюватись абонентом не пізніше 5-го числа наступного місяця.

Отже, з урахуванням викладеного, строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за воду за кодом 8-940 та за кодом № 8-50940 за листопад 2011 року починається обчислюватись з 06.12.2011 та відповідно закінчується 06.12.2014.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позовна заява позивача подана до суду 24.12.2014.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у поданих відзиві та поясненнях просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлялось, поважності причин його пропуску та мотивів поновлення позивачем не заявлено, не надано та не доведено.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимог по сплаті за воду за кодом № 8-940 (перша строчка розрахунку 2011.12) станом на день звернення до суду з позовом пропущено, в зв'язку з чим в позові в цій частині суми боргу в розмірі 13 016,41 грн. слід відмовити. Строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимог по сплаті за воду за кодом № 8-50940 (перша строчка розрахунку 2011.12) також пропущений.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід зазначити, що відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за спірний період послуг не повідомляв, свого представника з необхідними обліковими документами для проведення звіряння та підписання акту не направляв. Тому, в силу положень договору, кількість та вартість наданих позивачем з листопада 2011 року по червень 2014 року послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі вважаються безумовно погодженими відповідачем.

Матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами 8-940 та № 8-50940 та існування заборгованості у відповідача за період з 01.12.2011 по 30.06.2014 згідно договору послуги у загальному розмірі 381 503,86 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за постачання води та приймання стічних вод частково в розмірі 381 503,86 грн.

Посилання відповідача на те, що кошти в розмірі 159 130,93 грн. не були сплачені ним в рахунок погашення боргу, а тому позивач самовільно змінив призначення платежів не приймається судом до уваги, оскільки умовами п. 2.2.2. договору передбачено право постачальника в разі утворення боргу зараховувати оплату, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово в рахунок погашення боргу.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за наданні послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.6. договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати платежів за договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами п. 4.2. договору сторони визначили інший період нарахування штрафних санкцій - протягом року з дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені та штрафу, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було невірно здійснено розрахунки даних вимог, зокрема, взято в розрахунок вартість води, яка йде на підігрів за абонентським кодом 8-50940 та розраховано на суму боргу строк пред'явлення якого пропущено.

За таких обставин, господарський суд виконав власний розрахунок, згідно з яким підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 8 069,35 грн. пені та 19 075,19 грн. штрафу.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 63 704,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 22 347,65 грн. - 3% річних.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок з урахуванням води, яка йде на підігрів за абонентським кодом 8-50940, а також на суму боргу строк пред'явлення якого пропущено, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок даних вимог.

Суд приходить до висновку, що підлягають стягненню 45 473,80 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 16 321,49 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Атек» (м. Київ, вул. Уборевича, 20, код ЄДРПОУ 22908958) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 381 503 (триста вісімдесят одну тисячу п'ятсот три) грн. 86 коп. основного боргу, 8 069 (вісім тисяч шістдесят дев'ять) грн. 35 коп. пені, 19 075 (дев'ятнадцять тисяч сімдесят п'ять) грн. 19 коп. штрафу, 45 473 (сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 80 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 16 321 (шістнадцять тисяч триста двадцять одну) грн. 49 коп. - 3% річних, 9 394 (дев'ять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 82 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.02.2015.

СуддяВ.В.Сівакова