Ухвала суду № 42908168, 19.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17099/14 Головуючий у 1-й інстанції:Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомбудсервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Житлокомбудсервіс» з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Гранд-Снрвіс» ТТМ» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідач склав акт від 17.10.2014 року №1526/2652/2202/35137041.

Згідно висновків вказаного акта, відповідач встановив порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет за березень 2014 року на загальну суму 554 510,00 грн..

На підставі акта перевірки від 17.10.2014 №1526/2652/2202/35137041 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0014842202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 831765,00 грн., в т.ч. основний платіж - 554510,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 277255,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про задоволення позову, Окружний адміністративний суд м. Києва посилався на те, що в ході розгляду даної справи було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» у спірному періоді, та як наслідок дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Житлокомбудсервіс» (Підрядник) та ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» (Субпідрядник) укладено чотири договори субпідряду, а саме: від 21.01.2014 №22/01-2014 ЛЦ, від 29.01.2014 №29/01-2014 РС, від 14.02.2014 №14/02-2014 ПАР, від 05.03.2014 №05/03-2014 РЗЦ.

Згідно умов зазначених договорів субпідряду, субпідрядник за завданням підрядника зобов'язується на свій ризик власними або залученими за свій рахунок силами та/або засобами виконати на об'єкті будівельно-монтажні та спеціальні роботи.

На підтвердження виконання зазначеного договору субпідряду за період, який перевірявся, позивач надав суду копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних.

У вказаних актах приймання виконаних будівельних робіт наведено детальний перелік робіт, які виконувались на об'єктах та кількість і види будівельних матеріалів, які були використані.

Позивач зазначив, що договори субпідряду із ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» були укладені з метою забезпечення своєчасного виконання умов договорів, укладених позивачем із ТОВ «Холдингова компанія «Енергомонтажвентиляція» (Генпдрядник). До матеріалів справи позивач надав копії договорів підряду, договорів субпідряду, укладених із зазначеним товариством, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, договірних цін (а.с. 10-114 Т. ІІ).

Між ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» (Первісний кредитор), ТОВ «ОПТ-Стандарт» (Новий кредитор) та позивачем (Боржник) укладені договори відступлення права вимоги від 04.04.2014 №11/03-14 ПАР, від 01.04.2014 №21/03-14 РЗЦ, від 07.04.2014 №18/04-14 ОПТ, від 10.04.2014 №27/02-14 РС, згідно яких право вимоги за вищезазначеними договорами субпідряду від ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» перейшло до ТОВ «ОПТ-Стандарт».

Розрахунки з ТОВ «ОПТ-Стандарт» позивач здійснював у безготівковій формі, на підтвердження чого надав банківські виписки та платіжні доручення.

Зазначені господарські операції були відображені позивачем у бухгалтерському та податковому обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Гранд-Сервіс ТТМ» позивач включив у березні 2014 року до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 554 509,59 грн.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість, придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими первинними документами, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.