Постанова № 42906442, 24.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа№ 910/14970/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом - Кравченко Наталії Григорівни

Прибильський В.Г.

від відповідача за первісним позовом - Савченко А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Наталії Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 (головуючий суддя - Літвінова М.Є. судді: Босий В.П., Полякова К.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кравченко Наталії Григорівни

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

про витребування існуючих договорів оренди, визнання недійсним

пункту договору

за зустрічним позовом

Приватного акціонерного товариства "Київстар"

до Фізичної особи-підприємця "Київстар"

про звільнення приміщення та стягнення неустойки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 по справі №910/14970/14 в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги задоволено та зобов'язано Фізичну особу-підприємця Кравченко Наталію Григорівну звільнити приміщення Приватного акціонерного товариства "Київстар", а саме: частину нежитлових (офісних) приміщень, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна,103 літера "А", 1-й поверх, кімнати №№125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 119, 118, 117, 116, 115 та частина кімнати 114, загальною площею 181,97 кв.м., що були об'єктом оренди за договором оренди №2 від 01.08.2013 року.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кравченко Наталії Григорівни на користь Приватного акціонерного товариства "Київстар" неустойку в розмірі 96836,40 грн. та 3154,60 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, Фізична особа-підприємець Кравченко Н.Г. звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2015 прийнято апеляційні скарги до провадження та призначено до розгляду 24.02.2015.

24 лютого 2015 року, від представника Приватного акціонерного товариства "Київстар", через відділ документального забезпечення суду, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 24.02.2015 з'явились позивач за первісним позовом та представники позивача та відповідача за первісним позовом.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014.

Позивач за первісним позовом та його представник в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 серпня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Київстар" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди №2 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування об'єкт оренди на умовах цього Договору, а орендодавець - прийняти об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату за користування ним.

Згідно з п. 2.1 Договору, сторони домовились, що об'єкт оренди надається орендарю з метою розміщення закладу громадського харчування і роздрібної торгівлі. Об'єкт надається в строкове платне користування з дати підписання сторонами акту приймання-передачі строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 31.07.2016.

Додатковою угодою від 31.12.2013 до Договору оренди №2 від 01.08.2013, сторони погодили, що за щомісячне користування об'єктом оренди орендарем сплачується орендна плата, яка з урахуванням індексації становить 10 918,20 грн. за місяць з ПДВ.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору, відповідач за первісним позовом передав позивачу за первісним позовом в строкове платне користування належну орендарю частину нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 103 літера А, 1-й поверх кімнати №№125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частини кімнати 114, загальною площею 181,97 кв.м.

Розділом 10 Договору врегульовано строк дії останнього та його припинення, зокрема п. 10.4 Договору визначено, що сторони можуть за взаємною згодою припинити достроково дію цього договору, підписавши відповідну угоду про припинення. Орендодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, направивши орендареві повідомлення про розірвання не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2014 відповідач за первісним позовом направив позивачу за первісним позовом лист №6708/0/09/06/02/01 відповідно до якого, на підставі п.10.4 Договору, повідомив останнього про дострокове припинення дії Договору, в зв'язку з неможливістю подальшої його передачі в оренду та зазначив, що останнім днем дії вказаного договору - день підписання акту приймання-передачі - 31.07.2014.

Листом №16-1707 від 16.07.2014, позивач за первісним позовом заперечив проти дострокового припинення дії Договору, та зазначив, що в п. 10.4 Договору встановлено припинення договору за взаємною згодою.

Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги позивач зазначив, що друге речення п. 10.4 є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства України, оскільки розірвання Договору в односторонньому порядку, без будь-яких порушень з боку позивача є грубим порушенням моральних засад.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно зі ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши п.10.4. Договору, зазначає наступне.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що зазначено в ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 1 статті 604 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняються за домовленістю сторін.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Колегія суддів зазначає, що Договір оренди №2 від 01.08.2013 спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне та відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, позивач за первісним позовом підписавши договір оренди та виконуючи його погодився з усіма його умовами.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач виконав умови Договору щодо направлення повідомлення про розірвання договору, шляхом направлення повідомлення орендареві за 30 календарних днів до дати розірвання цього Договору

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання недійсним п. 10.4 Договору оренди №2 від 01.08.2013.

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалося вище, позивач за зустрічним позовом, направив відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору та зазначив, що останнім днем дії вказаного договору є день підписання акту приймання-передачі - 31.07.2014.

Беручи до уваги, що останнім днем оренди є 31.07.2014, то договір оренди №2 від 01.08.2013 слід вважати припиненим з 01.08.2014.

Відповідно до п. 2.3 Договору, у разі дострокового розірвання цього договору, незалежно від підстав його розірвання, строк оренди закінчується у відповідну дату яка припадає на день розірвання цього Договору.

Орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві протягом 2 календарних днів після закінчення строку оренди. Таке повернення оформлюється актом приймання-передачі об'єкта оренди із строкового платного користування (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору, фактичною датою повернення об'єкта оренди є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення, який є невід'ємною частиною цього Договору.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за зустрічним позовом відмовився від підписання акту приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди та не повернув позивачу за зустрічним позовом об'єкт оренди.

Місцевим господарським судом встановлено, що 26.09.2014 позивач звернувся до відповідача з листом №16755/0/09/06/02 та повідомив останнього про негайне повернення об'єкта оренди.

Листом від 20.10.2014 №1/2010/14 відповідач за зустрічним позовом повідомив позивача за зустрічним позовом про свою незгоду щодо повернення об'єкта оренди.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки. (п. 4 ч. 1ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з п. 6.4 Договору у випадку прострочення повернення орендарем об'єкту оренди орендодавцеві, згідно з умовами цього Договору, орендар на вимогу орендодавця сплачує йому неустойку у розмірі орендної плати за 2 звітні місяці. У випадку прострочення повернення орендарем об'єкта оренди більше ніж на 3 календарні дні, починаючи з 4 календарного дня, розмір неустойки зростає на 5000,00 грн. за кожний календарний день прострочення повернення орендарем об'єкту оренди.

Враховуючи, що після закінчення строку дії Договору відповідач за зустрічним позовом не повернув об'єкт оренди, позивачем за зустрічним позовом нараховано неустойку в розмірі 96836,40 грн. за період з 04.08.2014 по 21.08.2014.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок неустойки, який складено арифметично вірно, прийшла до висновку, що зустрічні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено підстав та нормативно-правового обґрунтування щодо необхідності витребування у відповідача за первісним позовом всіх існуючих договорів оренди, які укладались останнім в період з 01.08.2013 щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 103 літера А, 1-й поверх кімнати №№125, 124, 123, 122, 121, 120, 119, 118, 117, 116, 115 та частини кімнати 114, загальною площею 181,97 кв.м.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кравченко Наталії Григорівни та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Наталії Григорівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року по справі №910/14970/14 - без змін.

Матеріали справи №910/14970/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.02.2015