Рішення № 42906256, 24.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21275/14 24.02.15 р.

За позовом Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства

"Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового

обслуговування" виконавчого органу КМР (Київської міської державної

адміністрації)

до Київського міського територіального відділення Антимонопольного

комітету України

про визнання недійсним рішення

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: Трохлюк О.П. за довіреністю № 2 від 12.01.2015 р.;

від відповідача: Якусевич А.М. за довіреністю № 2 від 05.01.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ритуальна служба Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.02.2015 р.

09.02.2015 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.02.2015 р. подала відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 10.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 24.02.2015 р.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2015 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.

У судовому засіданні 24.02.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач) від 31.07.2014 № 79/01-р/к «Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», на Ритуальну службу Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач) накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн. за вчинення порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання ритуальних послуг з оформлення свідоцтва про поховання, передбачених Необхідним мінімальним переліком, у межах території кладовищ (місць поховань), функціонування яких забезпечується Підприємством, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів та було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку; зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом припинення висування користувачам місць поховання умови щодо переоформлення свідоцтва про поховання.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, просить суд визнати його недійсним, посилаючись на те, що висновки Комітету про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції є безпідставними та не відповідають вимогам закону, а стягнення накладено протиправно і з порушенням компетенції.

Як вбачається з матеріалів справи, Відділенням проведено позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем законодавства про захист економічної конкуренції на ринку надання ритуальних послуг.

У ході перевірки виявлено, що Ритуальною службою здійснюється надання місць для майбутніх поховань на кладовищах шляхом збільшення земельних ділянок до розмірів подвійного місця поховання лише за умови здійснення переоформлення свідоцтва про поховання.

Таким чином, Антимонопольний комітет вважає, що позивач, виділяючи місця на кладовищах, на яких були наприкінці 2012 року, у 2013 році здійснені поховання померлих; відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу» користувачам місця поховання видавала відповідні свідоцтва про поховання. При зверненні цих же користувачів місця поховання у 2013 році щодо збільшення місця поховання до розміру подвійного Ритуальна служба зобов'язувала користувачів місць поховання «переоформляти» видані Ритуальною службою наприкінці 2012 року, у 2013 році свідоцтва про поховання, що, в свою чергу, призводить до понесення Замовниками послуг (користувачами місць поховання) додаткових фінансових витрат у вигляді отримання нового свідоцтва про поховання, може призвести до ущемлення інтересів останніх.

При цьому, Комітет вказує, що свідоцтво про поховання, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, видається спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання), після здійснення поховання померлого.

Свідоцтво про поховання не є документом, що засвідчує право користування місцем майбутнього поховання. Отримання (переоформлення) користувачами місця поховання свідоцтва про поховання при нездійсненому похованні чинним законодавством у ритуальній сфері не передбачено.

Позивач у своєму позові зазначає, що особи, які отримали Свідоцтва про поховання, зверталися до Ритуальної служби із заявами щодо розширення меж існуючих місць поховання за певним номером, з метою забезпечення можливості поховання на цьому місця ще однієї померлої особи (як правило, родича, чоловіка, жінки першого похороненого).

При цьому, на момент звернення родичів вже існували Свідоцтва про поховання, згідно яких на певному місці за відповідним номером захоронено одну померлу особу (із зазначенням її П.І.П.). У свою чергу, форма і бланк Свідоцтва про поховання не передбачають можливості внесення виправлень шляхом закреслень і дописок.

Крім того, вартість наведеного переоформлення є рівною вартості оформлення нового свідоцтва, тобто споживачі не несуть жодних додаткових витрат чи переплат.

Положеннями ч. 2 і 5 ст. 25 закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що за бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання).

Таким чином, позивач посилається на те, що закон виділяє поняття: місце поховання (могила) - для поховання однієї особи; родинне місце поховання - для поховання двох і більше осіб. Користувачі зверталися до Ритуальної служби за розширенням місця поховання (могили), на якому вже було поховано одну особу, для можливості здійснення поховання другої особи. Внаслідок розширення місця поховання (могили) для забезпечення ховання двох осіб, останнє змінювалося на родинне поховання. Оскільки на момент звернення користувачів останні мали Свідоцтва про поховання, в яких зазначався вид могили як «місце поховання», виникала необхідність внесення зміни до раніше виданого свідоцтва щодо виду такого поховання, шляхом виключення запису - «місце поховання», адже наведений запис не відповідав дійсності та фактичному виду поховання.

У зв'язку із наведеним Ритуальна служба повідомляла про необхідність переоформити такі свідоцтва, а у випадку відмови заявника внести зміни у Свідоцтво про поховання, у Ритуальної служби відсутні підстави для зміни виду вже зареєстрованого поховання.

Проте, Антимонопольний комітет зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання.

Згідно з пунктом 2.3 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193 (далі - Порядок), поховання померлих чи їх праху після кремації здійснюється лише на підставі свідоцтва про смерть та оформленого в установленому порядку договору-замовлення на організацію та проведення поховання (надалі - договір-замовлення).

Пунктом 2.4. Порядку передбачено, що за зверненням виконавця волевиявлення чи особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, суд вважає, що вирішення питань, пов'язаних з використанням місця поховання, в тому числі питань щодо розширення меж існуючих поховань та віднесення таких місць до родинних поховань, здійснюється на підставі вже виданого свідоцтва про поховання, про що Ритуальною службою має бути прийнято відповідне рішення, виходячи з фактичної можливості для такого розширення.

При цьому, суд звертає увагу не те, що законодавством України взагалі не передбачено таких дій, як здійснення «переоформлення» свідоцтв про поховання. Свідоцтво про поховання не є документом, що засвідчує право користування місцем майбутнього поховання. Отримання (переоформлення) користувачами місця поховання свідоцтва про поховання при нездійсненому похованні чинним законодавством у ритуальній сфері не передбачено.

Більш того, твердження Ритуальної служби про те, що у разі відмови заявника внести зміни у Свідоцтво про поховання, у Служби відсутні підстави для зміни виду вже зареєстрованого поховання, порушують права користувачів на належне вирішення питань, пов'язаних з використанням місця поховання.

Так, не може бути законною відмова у розширенні меж існуючих поховань та віднесення таких місць до родинних поховань з підстав відмови користувача від «переоформлення» вже виданого у встановленому законом порядку Свідоцтва.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з позицією Антимонопольного комітету щодо наявності порушень Ритуальною службою Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання ритуальних послуг з оформлення свідоцтва про поховання, передбачених Необхідним мінімальним переліком, у межах території кладовищ (місць поховань), функціонування яких забезпечується Підприємством, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів та було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

За правилами ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Крім того, суд погоджується з позицією відповідача щодо необґрунтованості тверджень про те, що стягнення накладено протиправно і з порушенням компетенції, оскільки Ритуальна служба, як юридична особа, що здійснює господарську діяльність на ринку надання ритуальних послуг, є суб'єктом господарювання та у даному випадку виступає як суб'єкт господарювання на ринку надання ритуальних послуг з оформлення свідоцтва про поховання, оскільки надає такі послуги на платній основі.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 02.03.2014 р.

Суддя Н.І. Зеленіна