Рішення № 42905554, 11.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/26461/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення», м.Київ, ЄДРПОУ 37469814

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Індбуд», м.Київ, ЄДРПОУ 18093516

про стягнення 1 611 499,72грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Луценко Р.О. - по дов.

від відповідача: Макух Н.А. - по дов.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Індбуд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 209 287,48 грн., пені в розмірі 92 159,79 грн., 3% річних в сумі 105 933,58 грн. та інфляційних втрат в розмірі 204 118,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» посилається на порушення відповідачем умов договору №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора у зобов'язанні), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення».

Відповідач у відзиві №258 від 12.12.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що договір №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги було укладено без письмової згоди Приватного акціонерного товариства «Індбуд», що, на думку вказаного учасника судового процесу, свідчить про неправомірне передання заявнику прав постачальника за договором №24/09-10 від 24.09.2010р. У клопотанні №265 від 30.12.2014р. відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» (відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців припинене 20.11.2013р.) (постачальник) та Закритим акціонерним товариством «Інбуд» (організаційно-правову форму якого змінено на Приватне акціонерне товариство «Інбуд») (покупець) було укладено договір №24/09-10 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Предметом постачання є товар, перелік і найменування якого зазначається у специфікації (п.1.2 договору №24/09-10 від 24.09.2010р.).

У специфікації контрагенти погодили, що на підставі спірного правочину поставляються такі матеріали: зубчаста шина, розпірка, анкер, пластина зубчаста, боді анкер, несучий анкер, тощо.

Загальна сума договору (з урахуванням додаткової угоди №3 від 02.09.2011р.) становить 37 429 824,18 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань та від відповідальності за його порушення (п.п.10.1, 10.4 договору №24/09-10 від 24.09.2010р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №24/09-10 від 24.09.2010р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» та Приватного акціонерного товариства «Інбуд» взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою вказаний правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, предметом постачання є товар, перелік і найменування якого зазначається у специфікації (п.1.2 договору №24/09-10 від 24.09.2010р.).

За умовами п.1.3 договору №24/09-10 від 24.09.2010р. товар постачається на виконання робіт на об'єкті Національного спортивного комплексу «Олімпійський», розташованого за адресою: 03150, м.Київ, Печерський район, вул.Червоноармійська, 55.

Поставка товару здійснюється на умовах СТР відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотерм 2000». Пунктом поставки є будівельний майданчик Національного спортивного комплексу «Олімпійський». Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі продукції та підписання сторонами накладних (п.п.4.1, 5.7 договору №24/09-10 від 24.09.2010р.).

У п.6.2 договору №24/09-10 від 24.09.2010р. визначено, що ціни на товар зафіксовані у національній валюті.

У відповідності до п.6.5, 6.6 спірного правочину розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковому порядку, у національній валюті. В платіжному дорученні обов'язковим є вказівка на найменування продукції, номер та дату рахунка, або видаткової накладної. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться по мірі його поставки, після підписання акта прийому-передачі продукції.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» було належним чином виконано свої обов'язки з поставки товару у період з листопада 2010р. по листопад 2011р. за договором №24/09-10 від 24.09.2010р. Вказана обставина також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними.

Одночасно, за даними заявника, які також було підтверджено Приватним акціонерним товариством «Інбуд», покупець свої зобов'язання з оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» на суму 1 209 287,48 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача на підставі договору №24/09-10 від 24.09.2010р. виникло грошове зобов'язання в розмірі 1 209 287,48 грн., а у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» виникло право вимагати його виконання.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» (первісний кредитор) було укладено договір №02/07, яким у відповідності до п.1 врегульовані відносини щодо відступлення первісним кредитором новому кредитору право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Інбуд» (боржник).

Вказаний правочин підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За умовами п.2 вказаного правочину правом вимоги, яке передається новому кредитору, є право вимагати і отримати від боржника оплати за договором №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки з урахуванням передбачених чинним законодавством та договором штрафних санкцій.

Договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами й скріплення печатками та діє до припинення існування відступлених за правочином прав щодо отримання суми боргу за договором №24/09-10 від 24.09.2010р.

Наразі, господарським судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору про відступлення права вимоги, а отже, договорі №02/07 від 01.07.2013р. було вчинено 01.07.2013р. з моменту узгодження всіх істотних умов, його підписання сторонами та скріплення печатками господарських товариств.

Проте, за висновками суду, вказаний вище правочин не є належною підставою виникнення у позивача права вимоги до Приватного акціонерного товариства «Індбуд» з огляду на наступне:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Пунктом 2.3 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Тобто, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд має перевірити правомірність укладання цього правочину. При цьому, як зазначалось вище, реалізація судом визначеного права приписами господарського процесуального законодавства України не пов'язується з наявністю відповідного клопотання учасників судового процесу. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 06.02.2014р., від 28.10.2014р., від 26.11.2014р. та від 15.12.2014р. Вищого господарського суду України по справах №9/72/5022-1037/2012, №910/9486/14, №910/13245/14, №923/1319/14.

За таких обставин, дослідивши матеріали справи, а також враховуючи наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» підстави позовних вимог, суд вважає за можливе в порядку п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України надати правову оцінку договору №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора у зобов'язанні).

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вказувалось вище, відповідно до п.1 ч. 1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 Цивільного кодексу України ).

З аналізу наведених норм слідує, що, за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі.

Утім, враховуючи, що норма ст.516 Цивільного кодексу України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 03.07.2014р. та від 14.05.2014р. Вищого господарського суду України по справах №910/12929/13 та №922/846/13-г.

За умовами п.13.2 договору №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки жодна зі сторін не має права передавати свої права за даним правочином третій особі без письмової згоди другої сторони.

Таким чином, господарським судом встановлено, що у наведеному вище пункті договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» та Приватним акціонерним товариством «Інбуд» фактично було погоджено необхідність отримання згоди боржника на відступлення кредитором своїх прав, в тому числі, права вимоги до покупця.

Проте, за твердженнями відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» дозволу на передання Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» права вимоги виконання грошового зобов'язання до Приватного акціонерного товариства «Інбуд», що виникло на підставі договору №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки, не отримувало. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

У судовому засіданні 14.01.2015р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» на запитання суду щодо отримання від відповідача відповідного дозволу було наголошено, що письмового дозволу на відступлення прав та укладання договору 02/07 від 01.07.2013р. отримано не було.

Одночасно, господарським судом не приймаються до уваги до уваги твердження заявника про те, що договір №02/07 від 01.07.2013р. було у подальшому схвалено боржником, що на думку, заявника, виключає його недійсність.

При цьому, суд зазначає, що подальше схвалення правочину має юридичне значення для його дійсності лише у разі укладання такого договору від імені суб'єкта господарювання особою з перевищенням повноважень. Аналогічну позицію наведено у п.3.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, викладені обставини у їх сукупності свідчать про недотримання сторонами вимог, встановлених ст.516 Цивільного кодексу України та п.13.2 договору №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки щодо необхідності отримання дозволу покупця на передання продавцем своїх прав за вказаним правочином, що за висновками суду, є підставою для визнання недійсним договору №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення», у відповідності до ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд зазначає. Що припинення юридичної особи - контрагента за договором не нівелює права суду визнати недійсним договір №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні) в порядку п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, визнання правочину недійсним вказує на невинекнення у контрагентів такого договору взаємних прав та обов'язків.

Наведені вище висновки суду стосовно недійсності договору №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення» вказують на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» не виникло право вимагати і отримати від Приватного акціонерного товариства «Індбуд» оплати за договором №24/09-10 від 24.09.2010р. поставки з урахуванням передбачених чинним законодавством та договором штрафних санкцій.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» до Приватного акціонерного товариства «Індбуд» про стягнення основного боргу в сумі 1 209 287,48 грн. є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

З огляду на вищевикладене, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» про стягнення пені в розмірі 92 159,79 грн., 3% річних в сумі 105 933,58 грн. та інфляційних втрат в розмірі 204 118,87 грн. не підлягають задоволенню як похідні.

Наразі, господарський суд зазначає, що заява №265 від 30.12.2014р. Приватного акціонерного товариства «Індбуд» про застосування строків позовної давності залишена судом без задоволення з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

За змістом п.3.17.3. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог, господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

За приписами ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2014р. становить 1218 грн.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, судовий збір в сумі 1218 грн. підлягає стягненню з позивача на користь державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Визнати недійсним договір №02/07 від 01.07.2013р. про відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні рішення».

Відмовити в повному обсязі в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Індбуд», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 209 287,48 грн., пені в розмірі 92 159,79 грн., 3% річних в сумі 105 933,58 грн. та інфляційних втрат в розмірі 204 118,87 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Сучасні будівельні рішення» (04050, м.Київ, вул.Глибочицька, буд.40 Х, офіс 1, ЄДРПОУ 37469814) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 грн.

У судовому засіданні 11.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя М.О Любченко