Ухвала суду № 42905506, 18.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1871/14

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення заборгованості в сумі 28602,75 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2013 рік в сумі 28602,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідачем порушено вимоги законодавства про соціальний захист інвалідів, а саме у 2013 році відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, не подано звіт форми № 3-ПН до Миколаївського обласного центру зайнятості за лютий та грудень 2012 року, не подано звіт форми № 3-ПН до служби зайнятості за січень 2013 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нову постанову, в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що СТОВ "Прогрес" використовує найману працю і в порядку ст. 19 Закону України "Про основні соціальної захищеності інвалідів Україні" йому встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, що становить для даного підприємства 3 робочих місця. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, на підприємстві працювало 2 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2013 року підприємством до Березнегуватського районного центру зайнятості протягом року подавались звіти форми № 3-ПН про наявність вакансії двірника для працевлаштування інваліда.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду обставини, які б свідчили, що відповідач не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, ст.ст. 18-1, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За змістом ч. 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був повинен інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільне робоче місце та вакантну посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Формою подання зазначених адміністративних даних є форма звіту № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затверджена Наказом Міністерства юстиції України 21.12.2012 року за № 1534/11814.

В ході судового розгляду позивачем належним чином не доведено, що підприємство не виконало норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2013 році.

Так, позивач в адміністративному позові зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Тобто, якщо на підприємстві з будь яких причин не було працевлаштовано необхідної кількості інвалідів дане підприємство є таким, що не виконало норматив. У зв'язку з цим, не можна вважати подання звітів за формою № 3-ПН до районного центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів виконанням нормативу.

Отже, виконання підприємствами, установами, та організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів в першу чергу пов'язується із створенням робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформуванням центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в порядку та строки, передбаченому законодавством.

Слід зазначити, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а відтак не може відповідати за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності. Крім того чинним законодавством не встановлений обов'язок підприємства займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

До того ж, відповідач з метою працевлаштування інвалідів на вакантні місця звертався до соціальної служби Новосевастопольської сільської ради, однак, жодна особа, якій призначено інвалідність, не виявила бажання працювати в СТОВ «Прогрес».

В ході розгляду справи позивач не довів суду обставини, які б свідчили, що відповідач не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доводи позивача про те, що сам по собі факт невиконання зазначеного нормативу є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів не сприймає, оскільки відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, та оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами на підприємство необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2010 року у справі № 2-а-2137/10/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян