Постанова № 42905225, 25.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року Справа № 814/3844/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф., суддів Єнтіної А.П., Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження справу

за позовом: ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача: Державної міграційної служби України, м. Київ

Суть спору: про зобов'язання вчинити певні дії.

в с т а н о в и в:

Громадянин ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду із позовом про зобов'язання Державну міграційну службу України (надалі - відповідач) вчинити певні дії, а саме, переслати його звернення на розгляд до Кабінету міністрів України.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

На підставі частини 3 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

24.11.14 р. позивач по справі подав до Кабінету міністрів України заяву із проханням затвердити для нього новий зразок паспорта без тексту російською мовою.

25.11.14 р. Кабінет міністрів України направив вищевказану заяву на адресу відповідача для розгляду і надання відповіді, що на думку позивача є помилковим, оскільки порушені у листі питання щодо затвердження нового зразку паспорта не входять до компетенції міграційної служби.

Позивач зазначає, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" відповідач повинен був протягом п'яти днів повернути його заяву від 24.11.14 р. до Кабінету міністрів України для розгляду по суті.

Дослідивши надані сторонами матеріали справи на підтвердження позову та обґрунтування заперечень, суд вважає вимоги не доведеним з наступного.

Згідно частини 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) він визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Стаття 1 КАС України до предмета регулювання цього Кодексу відносить також порядок звернення до адміністративних судів.

Зацікавлені особи при зверненні до адміністративного суду зобов'язані дотримуватись встановленого процесуального порядку звернення до суду з питань захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У контексті зазначеного таким безпосереднім завданням є не що інше, як розгляд і вирішення адміністративно-правового спору про поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і юридичних осіб у сфері державної влади та управління.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені саме будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Органи виконавчої влади становлять єдину систему, до якої Кабінет міністрів України, центральні органи виконавчої влади та місцеві органи. Статус названих представників влади визначаються законами України "Про Кабінет міністрів України" від 27.02.14 р. № 794-VII (надалі - Закон України № 794-VII) та "Про місцеві державні адміністрації".

Цілі, завдання, функції і повноваження зазначених органів визначаються Конституцією України, а також приписами окремих законів і підзаконних актів.

Тобто, органи законодавчої, виконавчої та судової влади України здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, частиною першою статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до пункту 9 статті 116, частини першої статті 117 Конституції України Кабінет міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно частини другої статті 1 Закону України № 794-VII Кабінет міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Згідно частини другої статті 21 Закону України № 794-VII міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Відповідно до частин першої-другої статті 49 Закону України № 794-VII Кабінет міністрів України на основі та на виконання вимог Конституції, законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.11 р. № 3166-VІ міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету міністрів України, іншими актами законодавства України. Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету міністрів України.

Пунктом першим Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.08.14 р. № 360, визначено, що відповідач є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом міністрів України через міністра внутрішніх справ, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів і у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету міністрів України, іншими актами законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Кабінету міністрів України визначених у листі від 25.11.14 р. № 41-1-020718/14 П відповідач розглянув заяву позивача від 24.11.14 р. та надав відповідь листом від 02.12.14 р. № 1-3184/6-14.

Суд вважає, що об'єктом даного спору є правовідносини, що виникли у зв'язку з розглядом заяви позивача від 24.11.14 р. у розумінні та застосуванні саме положень законодавства у сфері звернення громадян з наступного.

Реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.96 р. № 393/96-ВР (надалі - Закон України № 393/96-ВР). Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно частини першої статті 1 Закону України № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно абзацу третьому статті 3 Закону України № 393/96-ВР заявою (клопотанням) є письмове звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності, а також звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України № 393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

З наведеного, суд дійшов висновку про те, що вищезазначеною нормою не передбачено повернення заяви до органу який її надіслав, у зв'язку з чим звернення позивача по справі було розглянуто в частині, що відноситься до компетенції відповідача.

Також, суд зазначає про наступне. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно статті 20 Закону України № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Суд вважає, що про результати розгляду заяви, отриманої відповідачем позивач був своєчасно поінформований листом від 02.12.14 р. № 1-3184/6-14. Крім того, відповідачем по справі листами від 23.07.14 р. № 1-1714/6, від 08.09.14 р. № 1-2357/6-14, від 25.09.14 р. № 1-2497/6-14, від 16.10.14 р. № 1-2655/6-14 та від 29.01.15 р. №1- 3565/6/260-15 позивачу вже надавались роз'яснення з порушених ним питань щодо обміну (заміни) і таке інше належного йому паспорта.

Враховуючи, що позивач по справі не порушує перед судом питань стосовно оскарження дій або бездіяльності Кабінету міністрів України чи безпосередньо ДМС України, не зазначає, в чому конкретно порушено його право у розумінні імперативних приписів процесуального закону щодо диспозитивності, суд дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для отримання саме судового захисту.

За таких обставин, позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа

судді: А.П. Єнтіна

Є.В. Марич