Постанова № 42904762, 21.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 січня 2015 року 14 год. 15 хв. № 826/17551/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Фінансова грамота України" до Міністерства фінансів України, треті особи: Генеральна прокуратура України та публічне акціонерне товариство "Родовід Банк", про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 12 листопада 2014 року надійшов позов Всеукраїнської громадської організації "Фінансова грамота України" (далі - позивач) до Міністерства фінансів України (далі - відповідач), третя особа: Генеральна прокуратура України, про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не доопрацювання законодавства по врегулюванню діяльності публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") як санаційного або, в іншому випадку, процедури його ліквідації (далі - законодавство), та неподання на розгляд Кабінету Міністрів України відповідних висновків;

- зобов'язання відповідача у місячний термін дослідити питання доопрацювання законодавства та за результатами дослідження питання доопрацювання законодавства подати на розгляд Кабінету Міністрів України відповідні висновки.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не вчиняється будь-яких дій, направлених на приведення у відповідність до норм чинного законодавства діяльності санаційного банку, корпоративними правами якого він управляє. Чинна редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність" не містить норм, які визначають режим функціонування санаційного банку. Існування санаційного банку на даний час не відповідає нормам чинного законодавства. Дія норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на санаційний банк.

Ухвалою суду від 26 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів, а також, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, допущено Генеральну прокуратуру України (далі - третя особа-1) та публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - третя особа-2).

У судовому засіданні 17 грудня 2014 року судом прийнято ухвалу про витребування доказів.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування у судовому засіданні 10 грудня 2014 року.

Представники третьої особи-2 також просили відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті позову, наданих суду у судовому засіданні 10 грудня 2014 року.

Представник третьої особи-1 у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи третя особа-1 повідомлена своєчасно та належним чином. Поряд з цим, 10 грудня 2014 року до суду через канцелярію надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи-1.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 17 грудня 2014 року судом, згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 15 січня 2015 року через канцелярію від відповідача надійшли додаткові письмові докази, витребувані ухвалою суду від 17 грудня 2014 року, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 86-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України за поданням Національного банку України, узгодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, має право створити санаційний банк, який не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Основним завданням санаційного банку є захист інтересів вкладників (кредиторів) банків.

Банк набуває статусу санаційного з моменту видачі йому Національним банком України ліцензії санаційного банку та має право здійснювати лише операції, передбачені цією ліцензією.

Порядок видачі ліцензії санаційного банку, регулювання діяльності та нагляд за санаційним банком здійснюються в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Національного банку України, погодженими з Кабінетом Міністрів України та Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності.

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 880-р "Про утворення санаційного банку" (далі - Розпорядження № 880-р), відповідно до ст. 86-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з урахуванням рішення Експертно-аналітичної ради з питань участі держави у капіталізації банків та на підставі подання Національного банку, узгодженого з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, податкової та митної політики, утворено санаційний банк на базі ПАТ "Родовід банк", який набуває статусу такого банку з моменту видачі йому Національним банком ліцензії санаційного банку, з наданням йому права здійснювати лише операції, передбачені зазначеною ліцензією.

Згідно з п. 2 Розпорядження № 880-р, Міністерству фінансів за участю Національного банку доручено забезпечити вжиття заходів щодо: внесення в установленому законодавством порядку змін до статуту ПАТ "Родовід банк" для забезпечення виконання п. 1 цього розпорядження; проведення санаційним банком у строк, що не перевищує п'ять років, роботи з активами державних банків та банків, у капіталізації яких взяла участь держава.

Відповідно до ст.ст. 15, 55 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст. 66, 67, 86-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також з урахуванням Розпорядження № 880-р, з метою забезпечення безпеки та стабільності банківської системи постановою Правління Національного банку України від 23 грудня 2011 року № 471 затверджено Положення про порядок реєстрації, видачі ліцензії, регулювання діяльності санаційного банку та нагляду за ним (далі - Положення № 471).

Так, згідно з п.п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 розділу 1 Положення № 471, санаційний банк створюється у формі публічного акціонерного товариства на базі Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" (далі - АТ "РОДОВІД БАНК") за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим за поданням Національного банку, узгодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності.

Строк діяльності санаційного банку визначається в статуті санаційного банку.

Завданням санаційного банку є проведення роботи з активами державних банків та банків, у капіталізації яких взяла участь держава, спрямованої на максимізацію надходжень від повернення цих активів.

Предметом діяльності санаційного банку є активи, що виникли на підставі цивільно-правових договорів, укладених АТ "РОДОВІД БАНК" до дня набуття ним статусу санаційного банку, а також активи, які виникли на підставі цивільно-правових договорів, укладених санаційним банком з державними банками та банками, у капіталізації яких взяла участь держава.

Національний банк здійснює реєстрацію, видачу ліцензії, регулювання діяльності санаційного банку та нагляд за ним у порядку, визначеному цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Припинення діяльності санаційного банку здійснюється відповідно до законодавства України.

Діяльність санаційного банку припиняється у зв'язку з: а) ліквідацією за ініціативою власників санаційного банку, у тому числі у зв'язку із закінченням установленого строку діяльності; б) ліквідацією за рішенням Національного банку; в) продажем приватним інвесторам (з відкликанням ліцензії санаційного банку).

З урахуванням вище викладених норм суд зазначає, що Положенням № 471 визначений виключний перелік підстав для ліквідації санаційного банку.

Відповідно до п.п. 6.6, 6.7 розділу 6 Положення № 471, Національний банк здійснює контроль за виконанням санаційним банком: вимог банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку; вимог та обмежень, установлених Національним банком.

Санаційний банк є об'єктом перевірки уповноваженими Національним банком особами.

Перевірка санаційного банку здійснюється у порядку, установленому відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Під час розгляду справи судом також з'ясовано, що ліцензію санаційного банку № 1 третій особі-2 Національним банком України видано 15 червня 2012 року. Тобто, починаючи із 15 червня 2012 року третя особа-2 набула статусу санаційного банку.

У подальшому, нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набрав чинності 22 вересня 2012 року, внесено зміни до Закону України "Про банки і банківську діяльність", у результаті чого ст. 86-1 зазначеного Закону виключено.

При цьому, згідно з п. 4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", санаційний банк, утворений до набрання чинності цим Законом, продовжує провадити свою діяльність у порядку, встановленому нормативно-правовим актом Національного банку України, погодженим з Кабінетом Міністрів України та Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, податкової та митної політики.

Тобто, як вбачається з вище викладених норм, на час судового розгляду справи існує законодавчо визначена норма Закону, яка регулює порядок діяльності санаційного банку.

Суд звертає увагу, що Розпорядження № 880-р та Положення № на час судового розгляду справи також є чинними та регулюють діяльність санаційного банку.

Крім того, як зазначено протягом судового розгляду справи представниками відповідача і третьої особи-2 та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2014 року в адміністративній справі № 826/5409/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, відмовлено повністю у задоволенні позову Всеукраїнської громадської організації "Фінансова грамота України" до Національного банку України, третя особа: ПАТ "Родовід банк", про визнання протиправною та скасування постанови від 23 грудня 2011 року № 471, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Зі змісту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2014 року у справі № 826/5409/14 вбачається, що правові підстави для відкликання ліцензії санаційного банку відсутні, що свідчить про можливість продовження діяльності санаційного банку.

Доказів оскарження зазначених судових рішень у справі № 826/5409/14 до суду касаційної інстанції представниками осіб, які беруть участь у справі, суду не надано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача у місячний термін дослідити питання доопрацювання законодавства по врегулюванню діяльності третьої особи-2 як санаційного банку або процедури його ліквідації та подання відповідних висновків на розгляд Кабінету Міністрів України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не доопрацювання законодавства по врегулюванню діяльності третьої особи-2 як санаційного банку або процедури його ліквідації та неподання відповідних висновків на розгляд Кабінету Міністрів України, за переконанням суду, також є необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, з метою забезпечення передачі до санаційного банку проблемних активів банків, у капіталізації яких взяла участь держава, Кабінетом Міністрів України внесено на розгляд Верховної Ради України проекти Законів України "Про особливості діяльності санаційного банку" (реєстраційний № 1154 від 24 грудня 2012 року) та "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо роботи санаційного банку з активами державних банків та банків, у капіталізації яких взяла участь держава" (реєстраційний № 1116 від 18 грудня 2012 року), якими передбачалось врегулювати питання переведення проблемних активів банків державного сектору до третьої особи-2.

04 червня 2013 року законопроект № 1154 Верховною Радою України відхилено та знято з розгляду при розгляді у другому читанні. На пленарному засіданні Верховної Ради України 18 червня 2013 року також не прийнято рішення про направлення на повторне друге читання законопроекту № 1154.

Поряд з цим, 06 серпня 2013 року народним депутатом України Пінчуком А.П. внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності санаційного банку" (реєстраційний № 3055), який по суті є аналогічним до законопроекту № 1154.

03 жовтня 2013 року законопроект № 3055 розглянуто на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти законопроект за основу.

02 вересня 2014 року законопроект № 3055 включено до порядку денного п'ятої сесії Верховної Ради України сьомого скликання (1655-VII), тобто доводи представників позивача про те, що законопроект № 3055 щодо регулювання діяльності санаційного банку відкликано ще у лютому 2014 року, є помилковими

Законопроект № 1116 від 18 грудня 2012 року Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики під час роботи третьої сесії Верховної Ради України не розглядався. При цьому, листом від 23 серпня 2013 року № 31-11010-01-2/25094 відповідач звертався до Голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики із проханням розглянути законопроект № 1116 на найближчому засіданні Комітету, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією зазначеного листа.

27 лютого 2014 року законопроект № 1116 відкликано у зв'язку із зміною Кабінету Міністрів України.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд зазначає, що на сьогоднішній день третя особа-2 повноцінно не запрацювала як санаційний банк, основним завданням якого є проведення роботи з активами державних банків та банків, у капіталізації яких взяла участь держава.

Поряд з цим, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, відповідач, як орган управління корпоративними правами держави у статутному капіталі третьої особи-2, підтримуючи необхідність розв'язання проблеми навколо неї, у співпраці з фінансово-банківським середовищем досліджує питання доцільності доопрацювання законодавства для врегулювання діяльності третьої особи-2 як санаційного банку.

Зокрема, листом від 20 серпня 2014 року № 31-14010-09-10/21527 відповідач звернувся до Українського кредитного банківського союзу та Незалежної асоціації банків України, які висловили необхідність удосконалення законодавчої бази з діяльності санаційного банку та концепції роботи з проблемними активами (листи від 18 вересня 2014 року № 787 від 29 вересня 2014 року № 2128-29/09).

18 листопада 2014 року проведено засідання щодо відпрацювання механізму передачі проблемних активів у єдину структуру. Учасниками засідання були представники відповідача, Українського кредитно-банківського союзу, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної іпотечної установи, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Roland Berger Strategy Consulting, Міжнародного інституту бізнесу, ПАТ "Укрексімбанк", третьої особи-2, ПАТ "Платинум банк", КБ "Приватбанк", ПАТ "ВТБ "Банк", КБ "Хрещатик", ПАТ "Пиреус Банк", ПАТ "УкрСиббанк", ПАТ "Апекс банк", Представництва Торгово-промислової палати Грузії в Україні. За результатами проведеної зустрічі вирішено: підтримати створення єдиної структури, до якої можна передати "погані" активи не тільки державних, але й приватних банків; створити ініціативну групу з напрацювання пропозицій зі створення єдиної структури, до якої можливо передати "погані" активи не тільки державних, але й приватних банків із залученням представників банківської спільноти, експертів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності (за їх згодою); доручити ініціативній групі напрацювати концепцію зі створення єдиної структури, до якої можна передати "погані" активи не тільки державних, але й приватних банків та направити її до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Комітету Верховної Ради України з фінансів та банківської діяльності.

На виконання умов Меморандуму про економічну та фінансову політику від 22 квітня 2014 року між Україною та Міжнародним валютним фондом та Програми (Матриці) стратегічних та інституційних реформ в рамках підготовки Другої позики на політику розвитку фінансового сектора, відповідачем разом з Національним банком України взято участь у розробленні проекту Закону України "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків".

Прикінцевими положеннями зазначеного законопроекту передбачено, зокрема, внесення змін до Податкового кодексу України, які дозволять банкам не включати до бази оподаткування збитки, зумовлені такими домовленостями з врегулювання боргу, а позичальники не будуть зобов'язані визнавати доходи, пов'язані з нарахуванням відсотків, штрафів та різниці обмінних курсів, що матимуть місце в контексті реструктуризації позик.

Протягом 2014 року відповідачем проводилась робота щодо залучення міжнародної технічної допомоги з метою вивчення найкращого світового досвіду з питань механізму передавання активів та пасивів ("хороших"/"поганих") від банку, який реорганізується, до банку правонаступника (банку "хороших"/"поганих" активів), а також щодо процедури аналізу і оцінки активів банків, що підлягають передачі/продажу, та роботи з такими активами.

Листами від 08 травня 2014 року № 31-12220-27-6/10966 та від 14 жовтня 2014 року № 31-12220-27-6/26344 до Національного агентства України з питань державної служби направлено відповідні пропозиції для залучення допомоги Європейської Комісії у рамках інструменту ТАІЕХ. 04 грудня 2014 року представниками ТАІЕХ надано згоду на надання технічної допомоги відповідно до запиту відповідача.

Крім того, у листах Німецького товариства міжнародного співробітництва (ОК) від 27 жовтня 2014 року № 388 та відповідача від 27 листопада 2014 року № 31-14010-11-12/29935 обговорювалась потреба відповідача у консультативно-дорадчій допомозі експертів ОІТ із вище зазначених питань.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем, у межах його компетенції, вживаються заходи, направлені на удосконалення норм законодавства у сфері діяльності санаційного банку.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

Тобто, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак, такі рішення, дія або бездіяльність повинні породжувати, змінювати або припиняти права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Верховний Суд України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі за позовом акціонерного товариства "Санофі-Авентіс Франція" до Міністерства охорони здоров'я України висловив наступну правову позицію: "суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача є підставою для відмови у позові".

При цьому, позивач, звертаючись до суду, не зазначив, які саме його права та інтереси порушено та яким чином бездіяльність, яка на думку позивача, допущена відповідачем, породжує, змінює або припиняє його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин чи права, свободи та обов'язки членів позивача.

Посилання позивача на норми Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними, оскільки вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Зокрема, згідно з п. 22 ст. 1, ч. 3 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Відповідно до ст.ст. 26, 28 Закону України "Про захист прав споживачів", звертатися до суду із позовами про захист прав споживачів мають право спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальні органи та органи місцевого самоврядування.

Згідно з п. 9 ст. 25 Закону України "Про захист прав споживачів", громадські організації споживачів можуть також звертатись до суду з позовом про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар.

Враховуючи вище викладені норми, суд зазначає, що відповідач не є ні виконавцем, ні виробником у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів". Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача як до суб'єкта владних повноважень.

Отже, оскільки позивач не є безпосереднім учасником спірних правовідносин щодо діяльності санаційного банку, визначена ним бездіяльність відповідача прямо не впливає на його права, свободи та інтереси, що, у свою чергу, свідчить про відсутність порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, які підлягають захисту.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2014 року у справі № 800/291/14.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов Всеукраїнської громадської організації "Фінансова грамота України" до Міністерства фінансів України, треті особи: Генеральна прокуратура України та публічне акціонерне товариство "Родовід Банк", про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Всеукраїнської громадської організації "Фінансова грамота України".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда