Постанова № 42904470, 25.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 910/16879/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Олійник С. В. - представник за довіреністю № 346 від 10.04.2014

від відповідача: Ліпатов І. А. - представник за довіреністю від 01.07.2014

від прокуратури: Козакевич О. С. - прокурор за посвідченням № 024840 від 11.03.2014

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014

у справі № 910/16879/14 (головуючий судді Сташків Р. Б., судді Отрош І. М., Спичак О. М.)

за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі

195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710)

до Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.»

треті особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві

2. Павліченко Дмитро Олександрович

3. Павліченко Наталія Олексіївна

4. Павліченко Сергій Дмитрович

про розірвання договору зберігання № 01/02-11 від 01.02.2011 та зобов'язання вивезти товарно-матеріальні цінності з території 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710)

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про розірвання договору зберігання № 01/02-11 від 01.02.2011 та зобов'язання вивезти товарно-матеріальні цінності з території 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2014, повний текст якого підписаний 20.11.2014, у справі № 910/16879/14 позовні вимоги задоволено частково, відповідача зобов'язано вивезти товарно-матеріальні цінності з території позивача, у іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору зберігання № 01/02-11 від 01.02.2011 ґрунтується на тому, що вказаний договір не діє з 01.07.2013, а відтак, в суду відсутні підстави розглядати позовні вимоги заступника прокурора про розірвання такого договору, оскільки розірваним може бути лише діючий договір.

Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача вивезти товарно-матеріальні цінності з території позивача, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи, що спірний договір припинив свою дію 30.06.2013, відповідач як поклажодавець, в силу ст. 948 ЦК України, зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.», що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.», звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 по справі № 910/16879/14 в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вивезти товарно-матеріальні цінності з території позивач та в цій частині прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

В апеляційній скарзі відповідач Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» послалось на те, що оспорювань рішення є неправомірним, оскільки винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та суперечить принципу, закріпленому п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який встановлює що судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону, а одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Так, відповідач зазначив про те, що під час розгляду судами справи № 910/18450/13 (рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014) за позовом того ж самого позивача до того ж самого відповідача встановлено, що сторони фактично продовжили дію спірного договору на невизначний строк, а відтак, вказаний факт в силу приписів ст. 35 ГПК України не має доводитись знов під час розгляду даної справи по суті, проте, розглядаючи дану справу по суті, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та дійшов невірного висновку про те, що оспорюваний договір припинив свою дію 30.06.2013.

Крім того відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що вимога позивача про зобов'язання вивезти товарно-матеріальні цінності з території позивача може бути задоволена виключно з підстав, які є не тотожними підставам позову позивача по справі № 910/18450/13, за інших нових обставин, які можуть виникнути - тобто не тотожними підставам, які фактично судом було розглянуто у справі № 910/18450/13 та у задоволенні яких було відмовлено.

Ухвалою від 04.02.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Треті особи в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представники прокуратури та позивача проти її задоволення заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.02.2011 позивач як зберігач та відповідач як поклажодавець уклали договір про надання послуг зберігання № 01/02-11 (далі Договір), предметом якого є надання позивачем послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, вичерпний перелік яких визначений в Акті приймання-передачі (Акті опису майна, складеного державним виконавцем), в критому приміщенні (складі) позивача, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 5.

Згідно з п. 1.2 Договору він укладений на виконання вимоги державного виконавця від 25.11.2010 з метою забезпечення схоронності майна боржників - третьої особи 2, третьої особи 3 та третьої особи 4 під час провадження виконавчих дій щодо останніх починаючи з 13.12.2010 з 08 години 00 хвилин з приводу виселення із цегляної прибудови (наземної та підвальної частини) до квартири № 21 з бокового фасаду будинку № 33/34 на вулиці Богдана Хмельницького в м. Києві, яка розміщена на самовільно зайнятій третіми особами земельній ділянці двору будинку № 33/34 на вулиці Богдана Хмельницького в м. Києві, а також щодо знесення вказаної цегляної прибудови у зв'язку із недостатністю площ приміщення для зберігання майна, описаного державним виконавцем та переданого на зберігання фізичній особі Паршуку Ю. К. за договором зберігання від 10.12.2010.

На виконання умов Договору спірні товарно-матеріальні цінності були відповідачем позивачу передані, що сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання передачі майна на зберігання від 08.02.2011 (а.с. 32).

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник прокурора посилається на те, що згідно з наказом Міністерства інфраструктури України № 137 від 01.03.2013 «Про списання основних засобів з балансів 195 центральної бази та 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту» (а.с. 146-148) позивачу дозволено списання з балансу, серед іншого, складу ПММ заглибленого (інвентарний номер 1030057) (на даному складі зберігаються спірні товарно-матеріальні цінності - примітка суду), а відтак, у позивача відсутня можливість подальшого зберігання майна відповідача, з огляду на що заступник прокурора просить розірвати Договір та зобов'язати відповідача вивезти спірні товарно-матеріальні цінності з території позивача.

Суд першої інстанції відмовив заступнику прокурора у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 936 ЦК України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умови щодо строку дії Договору сторони погодили в розділі 5:

- Договір набуває чинності з моменту підписання Договору і діє до 31.05.2011 включно. Обчислення строку зберігання починається з моменту підписання Сторонами Актів приймання-передачі і закінчується датою закінчення дії Договору (п. 5.1);

- якщо Договір є таким, що пролонгований чи переукладений сторонами, останній набирає чинності з моменту підписання угоди про пролонгацію або з моменту переукладення (п. 5.1.1);

- дія Договору може бути продовжена або достроково припинена за згодою сторін, про що укладається додаткова угода. (п. 5.3).

Також п. 7.1 Договору встановлює, що умови Договору можуть бути змінені тільки за спільною згодою сторін, з укладенням письмового документу, підписаного повноважними представниками сторін.

Отже, умовами Договору сторони погодили, що продовження строку дії Договору можливо лише у випадку підписання сторонами відповідної додаткової угоди.

Вказані умови Договору узгоджуються з діями сторін в період дії Договору, а саме з тим, що сторонами було укладено ряд додаткових угод про продовження строку його дії (№ 1 від 16.05.2011, № 2 від 28.09.2011, № 3 від 29.11.2011, №4 від 29.01.2012, № 5 від 23.07.2012, № 7 від 30.12.2012 та № 8 від 31.03.2013 (а.с. 33-39) та останньою Додатковою угодою №8 строк дії Договору було продовжено до 30.06.2013.

Частина 1 статті 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи умови Договору, які погоджені сторонами та які, в силу положень чинного законодавства, є обов'язковими для сторін, продовження строку дії Договору за згодою сторін має відбуватись виключно шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Сторонами не заперечується той факт, що на строк дії Договору після 30.06.2013 відповідна додаткова угода підписана не була.

Приписи чинного законодавства надають сторонами можливість продовжити строк дії Договору в судовому порядку, проте доказів такого продовження матеріали справи також не містять.

З матеріалів справи слідує, що як позивач, так і відповідач посилаються на подальше продовження строку дії Договору після 30.06.2013, що, на їх думку, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 у справі № 910/18450/13 за позовом заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) до Компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві про стягнення 4 170 грн. та зобов'язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014, а тому, відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не потребує доведення.

Суд першої інстанції не погодився із вказаною думкою сторін, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом у справі № 910/18450/13 встановлено, що після 30.06.2013 року сторони продовжували взаємовідносини за договором зберігання та підписали акти наданих послуг за липень, серпень 2013 року, що відповідачем здійснено оплату по Договору за період з червня 2013 року по жовтень 2013 року, що підтверджується наданими платіжними документами та не заперечувалось представниками позивачів та відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до статті 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання договорі зберігання невстановлений і не може бути визначений виходячи з його умов зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що сторони фактично продовжили дію договору на невизначений строк шляхом власного волевиявлення та підтвердження надання послуг за договором.

На думку колегії суддів, фактичне продовження «договірних правовідносин» зі зберігання майна, на що вказується в рішенні від 06.11.2013 у справі № 910/18450/13, тобто продовження однією стороною зберігати майно, а іншою платити, та виконувати це все на попередньо погоджених умовах, свідчить про продовження дії умов Договору до взаємовідносин сторін щодо зберігання спірного майна, які продовжились після закінчення строку дії Договору, тобто про згоду сторін мати взаємовідносини зі зберігання майна на умовах, що раніше влаштовували та продовжують влаштовувати обидві сторони, та не може вважатися продовженням строку дії Договору у встановленому Договором порядку, тобто шляхом укладення додаткової угоди, а також продовженням строку (терміну) дії Договору в розумінні визначень «строку» та «терміну», наведених у ст.ст. 251, 252 ЦК України.

За таких обставин колегія, суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір діяв до 30.06.2013 та, відповідно, з 01.07.2013 припинив свою дію, з огляду на що позовні вимоги заступника прокурора про розірвання Договору задоволеними бути не можуть, оскільки розірваним може бути лише діючий договір, а відтак, у задоволенні вказаних вимог слід відмовити. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вивезти передані за Договором товарно-матеріальні цінності з території позивача слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Пункт 5.1 Договору встановлює, що обчислення строку зберігання закінчується датою закінчення дії цього Договору (тобто 30.06.2013 - примітка суду), а відтак, відповідно до приписів ст. 948 ЦК України, відповідача зобов'язаний забрати від позивача товарно-матеріальні цінності, які були передані на зберігання за Договором, чого ним виконано не було.

Слід зазначити і про те, що, як слідує з матеріалів справи, а саме з наданих позивачем копій протоколу комісії з розгляду питань щодо розпорядження майном 195 центральної бази Державної спеціалізованої служби транспорту № 1 від 20.01.2012, довідки про майно, що пропонується до списання, акту інвентаризації основних фондів (засобів), які пропонуються до списання від 26.01.2012, відомості про об'єкти основних фондів (засобів), які пропонуються до списання станом на 20.01.2012, техніко-економічного обґрунтування доцільності списання будівлі від 26.01.2012, акту технічного стану майна від 26.01.2012 та фотографій (а.с. 149-163), слідує, що склад майна інвентарний номер 1030057, на якому зберігаються спірні товарно-матеріальні цінності, перебуває в незадовільному технічному стані, непридатний для зберігання майна, відновлення та капітальний ремонт вказаного складу є недоцільним, з огляду на що наказом Міністерства інфраструктури України № 137 від 01.03.2013 «Про списання основних засобів з балансів 195 центральної бази та 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту» позивачу дозволено списання вказаного складу з балансу та фактично розібрання такої будівлі, а відтак, позивач в будь-якому випадку не матиме можливість надавати послуги зі зберігання спірного майна, а продовження перебування вказаного майна на складі позивача також порушує його право на розпорядження таким майном згідно із наданими йому органом управління майном вказівками.

Посилання відповідач на відсутність доказів того, що спірне майно зберігається на складі, дозвіл на списання та розібрання якого наданий позивачу , є припущенням яке жодним документальним доказом не підтверджується.

Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача вивезти товарно-матеріальні цінності з території позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.», задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 у справі № 910/16879/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватну компанію з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» («GOOIOORD B.V.»), що діє в Україні через представництво «Гоойоорд Б.В.» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 у справі № 910/16879/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 у справі № 910/16879/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16879/14.

Повний текст постанови складено: 02.03.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха