Постанова № 42904280, 26.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

26 лютого 2015 року № 826/19486/14

За позовомОСОБА_1 доДержавної міграційної служби Українипро визнання неправомірним та скасування рішення

Головуючий суддя: Кротюк О.В.

Судді: Бояринцева М.А.

Мазур А.С.

.

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 14.10.2014 №525-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем.

В порядку частини 6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 було подано заяву 08.10.2012 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі висновку від 25.12.2012 року ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року у справі 826/4767/13-авизнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2013 року № 88-13 про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Державну міграційну службу України потворно розглянути заяву громадянина Білорусії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі вказаного судового рішення Державна міграційна служба України прияла рішення зобов'язати Головне управління ДМС у місті Києві повторно розглянути заяву громадянина Білорусії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС України.

За наслідком реалізації подальшої процедури розгляду заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 було підготовлено висновок від 23.07.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок).

На підставі мотивів, викладених у вказаному від 23.07.2014 року висновку Державною міграційною службою України вирішено відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 (далі - оскаржуване рішення).

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до пунктів 1, 4, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08.07.2011 (далі - Закон):

o біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

o додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

o особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається строком на п'ять років (с.11 ст. 10 Закону).

Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.1 ст.72 КАС України).

КААС в постанові від 17 вересня 2013 року справа № 826/4767/13-а (за позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1, до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення) встановлено, що з пояснень представника позивача вбачається що однією з причин для визнання біженцем в Україні є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичну діяльність. На підставі відомостей матеріалів справи КААС дійшов висновку що сам факт ситуації у країні громадянської належності позивача є доказом того, що позивач, займаючись політичною діяльністю, зазнає переслідувань у країні свого походження за політичні переконання. Вказані обставини підтверджені доказами, які було надано Державній міграційній службі Україні та було досліджено судами першої та апеляційної інстанції.

У відповідності до положень абзацу 7 ч.1 ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка, зокрема, до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Оскільки ОСОБА_1 перебував у третій безпечній країні близько року (Республіка Польща), суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність оскаржуваного рішення відповідача в частині відмови у визнанні його біженцем, оскільки положення абзацу 7 ч.1 ст.6 Закону мають місце відносно позивача.

Окрім того, доводи позивача про неможливість звернутися до уповноважених органів Республіки Польща щодо отримання статусу біженця не підтверджується будь-яким належним і допустимим доказом (зокрема контрактом на навчання, який передбачає такі умови) та спростовується поясненнями у співбесіді від 11 липня 2014 року щодо звернення друзів позивача до компетентних органів Республіка Польща та отримання ними статусу біженця.

Посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається строком на п'ять років (с.11 ст. 10 Закону).

Аналізуючи зміст Висновку в частині розділу 4 на предмет відповідності заяви вимогам п.13 ст. 1 Закону (відносно додаткового захисту) суд не може з ним погодитися з огляду на таке.

Так, КААС в постанові від 17 вересня 2013 року справа № 826/4767/13-а покликався на відомості міжнародних організацій, зокрема доповідь Емністі Інтрнейшнл стосовно політичної ситуації в республіці Білорусь, зокрема, наявності переслідувань будь-якої форми громадської діяльності, які не санкціоновані державою, саджання у тюрми опозиціонерів за мирні висловлювання своїх думок.

Як ці, так і інші відомості щодо наявності підстав для надання додаткового захисту заявнику відповідачем не враховано та не відображено у висновку, на якому ґрунтується оскаржуване рішення. Окрім того, не з'ясовано обставини, викладені у протоколі співбесіди від 19 жовтня 2012 року (розділ 4) відносно першого інциденту щодо застосування сили до нього та обумовлених цим побоювань. Вказані обставини повинні бути проаналізовані з урахуванням наявних та вільнодоступних об'єктивних даних відносно країни походження позивача.

Розділ 4 Висновку жодних обставин, викладених ОСОБА_1 у матеріалах співбесід та заяви-анкети від 09.10.2012р., і джерел оцінки (щодо ситуації в країні походження заявника) для вирішення питання відносно наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не містить.

Вказане свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині вирішення питання про наявність/відсутність підстав для надання додаткового захисту ОСОБА_1

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (ч.2 ст.11 КАС України).

Враховуючи зазначене у сукупності, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині, необхідності виходу за межі позовних вимог, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути і прийняти рішення відносно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 щодо надання йому додаткового захисту.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не повністю спростував покликання позивача і довів лише в частині відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в цілому.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.10.2014 року № 525-р в частині відмови визнання громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 від 08.10.2012 року, на предмет наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (№ 3671-VI від 08.07.2011).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Головуючий Суддя О.В. Кротюк

Судді М.А. Бояринцева

А.С. Мазур