Ухвала суду № 42904053, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року м. Київ К/800/9016/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 р.

у справі № 2а/1570/5854/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бонум-Інітіум»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бонум-Інітіум» (далі - позивач, ТОВ «Бонум-Інітіум») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.02.2011 р. №0001292310/0 та № 0001302310/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 р., адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21.02.2011 р. № 0001292310/0 та №0001302310.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.11.2010 р. по 26.01.2011 р., на підставі направлень від 26.11.2010 р. № 001972/1763, від 24.12.2010 р. № 002155/1950, посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Бонум Інітіум» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18.12.2008 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 18.12.2008 р. 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт від 04.02.2011 р. № 209/23-3/36289841 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування у сумі 2 478 806 грн., занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 371 881 грн.; - пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 26 декларації за березень 2010 року) на суму 396 758 грн. та занижено суму податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 161 493 грн., у тому числі у червні 2010 року на суму 161 493 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.02.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001292310/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 464 851 грн., з яких 371 881 грн. сума основного платежу та 92 970 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0001302310/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 201 866 грн., з яких 161 493 грн. за основним платежем та 40 373 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом - є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат і будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Як слідує з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про невідповідність даних податкового обліку даним бухгалтерського обліку, що призвело до заниження показника скоригованого валового доходу та зазначено, що позивачем не надано до перевірки жодних первинних документів, підтверджуючих напрямок використання товару, що відображено проводками Дт 281 Кт 631, Дт 902 Кт 281 у господарській діяльності підприємства.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, під час податкової перевірки було складено узагальнений перелік документів, які використовувались при проведенні перевірки ТОВ «Бонум-Інітіум» за період з 18.12.2008 р. по 30.09.2010 р., з якого вбачається, що під час перевірки були досліджені первинні документи підприємства, які підтверджують валові доходи та витрати, амортизаційні відрахування, податкові зобов'язання по податку на додану вартість, податковий кредит по податку на додану вартість, дотримання вимог касової дисципліни та нарахування інших податкових зобов'язань.

При цьому і в матеріалах справи наявні документальні докази, що підтверджують факт виконання господарських операцій, за якими було сформовано валовий дохід.

Також, в акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про те, що позивачем нібито безпідставно включено до складу валових витрат відсотки по кредитним договорам: № 46/12/09 від 08.12.2009 р. та додаткової угоди до нього №б\н від 08.12.2010 р.; № 65/07/10 від 08.07.2010 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 30.07.2010 р., укладеним з АКБ «Фінбанк», оскільки перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду доходу від діяльності, на яку було витрачено кредитні кошти, підприємством не отримувалось і таким чином нараховані відсотки не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Разом з тим, відповідно до вимог підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Бонум-Інітіум» отримало кредит для здійснення своєї господарської діяльності, що, в свою чергу, підтверджується наданими до перевірки та наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу цінних паперів та надання зворотної фінансової допомоги, а також перерахування коштів повіреним на придбання товарів (матеріалів) по договорам доручення, первинними та розрахунковими документами.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на додану вартість, то відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у 2 (двох) примірниках. При цьому, оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі. коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої НБУ для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які складені за результатами проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валового доходу та валових витрат за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 21.02.2011 р. № 0001292310/0 та № 0001302310, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 р. у справі №2а/1570/5854/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко