Ухвала суду № 42903971, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2015 р. м. Київ К/800/55734/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Дівілон»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 у справі №826/8391/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дівілон»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дівілон» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві з проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких складено акт від 08.04.2014 №1105/26-55-22-08/38946179 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівілон» (податковий номер 38946179) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.12.2013 по 28.02.2014»; та щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту («Податковий блок» аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) у розрізі контрагентів на підставі акту; а також зобов'язати відповідача вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту («Податковий блок» аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) у розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем згідно з п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України здійснено відповідні заходи з метою проведення зустрічної звірки позивача з платниками податків за період діяльності з 01.12.2013 по 28.02.2014, за результатами якої 08.04.2014 складено акт №1105/26-55-22-08/38946179 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дівілон».

В акті зазначено, що на момент проведення звірки, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність його за місцезнаходженням. Фактичне місцезнаходження позивача та його посадових осіб станом на 08.04.2014 не встановлено, а тому вручення позивачу письмового запиту від 08.04.2014 №16612/10/26-55-22-08-10 стало неможливим. Відсутність позивача за податковою адресою, унеможливила проведення зустрічної звірки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що, звертаючись до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправними дій контролюючого органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що незгода позивача з висновками, які містяться в акті, не є підставою для визнання протиправними дій, факт вчинення яких відсутній, оскільки вчинення таких дій виключає їх протиправність. При цьому, суд першої інстанції зважаючи на відсутність підстав для задоволення основної вимоги позивача (з проведення заходів зустрічної звірки), дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення похідних від неї вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача у відповідній автоматизованій системі у розрізі контрагентів на підставі акту, а також зобов'язання відповідача вилучити з діючих відповідних автоматизованих систем у розрізі контрагентів інформацію, внесену на підставі акту.

В той же час, апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вказав, що, ані акт перевірки, ані викладені у ньому правові висновки не мають обов'язкового характеру, не створюють жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінюють стану його суб'єктивних прав, у зв'язку з чим висновки акту перевірки не є предметом оскарження в адміністративному суді. Зокрема, внесення до інформаційних баз даних показників податкової звітності на підставі акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дівілон» є лише статистичною інформацією, яка самі по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків у формі виникнення або зміни прав та обов'язків, змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту, оскільки внесення такої інформації не призводить до коригування (збільшення) податкових зобов'язань платника податків.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 6.2.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Судами попередніх інстанцій при розгляді даного спору не було враховано, що згідно чинного законодавства вчинення податковими органами дій по проведенню зустрічних звірок прямо передбачено у повноваженнях органів державної податкової служби. Тобто, дії по проведенню зустрічних звірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків.

Отже, виключно результат реалізації повноваження податкового органу (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (як то дії по проведенню зустрічних звірок та складанню акту) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення зустрічної звірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами звірки.

Також поза увагою судів залишилось те, що позивачем була заявлена позовна вимога про визнання протиправними дій з проведення заходів зустрічної звірки, при розгляді якої суди обмежились виключно оцінкою дій зі складання акту. Суд першої інстанції не розглянув вказану позовну вимогу та не дав їй належної правової оцінки. Не виправив цієї помилки й суд апеляційної інстанції.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то при розгляді даного спору щодо визнання протиправними дій з проведення заходів зустрічної звірки відповідача судами має бути встановлено, чи є оскаржувані дії, зокрема, не лише зі складання акту та висновків у ньому, відповідача такими, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, та чи порушуються вони саме вчиненням відповідачем дій з проведення заходів зустрічної звірки.

Поруч з цим, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача по коригуванню показників податкової звітності позивача на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки не з'ясували питання прийняття податкових повідомлень-рішень. Крім того, суди взагалі не перевірили доводи позивача про вчинення відповідачем дій, які полягали у фактичній зміні відповідачем задекларованих позивачем податкових зобов'язань, зокрема не встановили на підставі належних доказів, на якій підставі вносились такі відомості інформаційних баз та чи вносились взагалі.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівілон» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош