Постанова № 42902820, 16.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 лютого 2015 року № 826/137/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А., Катющенка В.П., Кузьменка В.А.

за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Молодницької І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києвіпро визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та визнання протиправним і скасування рішення від 18.08.2014р. №432-14, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про:

- визнання дій Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо вилучення у позивача посвідчення біженця серії НОМЕР_1 терміном дії до 16.10.2014 року - протиправними;

- зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві повернути позивачу посвідчення біженця серії НОМЕР_1 терміном дії до 16.10.2014 року;

- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014 року №432-14 про трату позивачем статусу біженця.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач стверджує про протиправність оскаржуваного рішення, який порушує права позивача, прийнятий всупереч діючого законодавства України та всупереч дійсним обставинам.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, вказавши при цьому, що дійсно за сімейними обставинами навідувався до країни походження - Афганістану, однак не звертався там за захистом, у зв'язку з чим підстав для прийняття рішення по позбавлення його статусу біженця відсутні.

Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні з підстав відповідності спірного рішення вимогам чинного законодавства. Письмово викладені доводи представника відповідача приєднані до матеріалів справи.

Заслухавши наведені в обґрунтування позову доводи позивача, а також заперечення представника відповідача по суті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, є громадянином Афганістану і на підставі рішення Держнацкомрелігій України від 06.10.2008 року набув статус біженця.

Водночас, 18 серпня 2014 року Державною міграційною службою України прийнято Рішення №434-14 «Про втрату статусу біженця». Відповідно до змісту оскаржуваного Рішення, за інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист від 18.03.2014 №55/248) ОСОБА_1 виїжджав до Афганістану, тобто добровільно скористався захистом країни громадянської належності, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Також в Рішенні зазначається, що Головним управлінням ДМС у м. Києві з метою з'ясування вищенаведених обставин справи на адресу ОСОБА_2 було направлено запрошення на співбесіду, однак останній на співбесіду з невідомих причин не з'явився.

На підставі викладеного та з посиланням на пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» вирішено визнати громадянина Афганістану ОСОБА_1 таким, який втратив статус біженця в Україні як особа, яка добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

В матеріалах особової справи міститься лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 18.03.2014 №55/248, адресований ДМС України, відповідно до якого Департаментом оперативної діяльності Адміністрації Держприкордонслужби здійснено перевірку фактів перебування окремих громадян Афганістану, які перетинали державний кордон України через повітряні пункти пропуску в країнах громадянської належності після набуття ними статусу біженця в Україні і в результаті проведених заходів встановлено маршрути кінцевого слідування та відомості з використаних авіаквитків громадян Афганістану, зокрема зафіксовано дати слідування ОСОБА_1 11.07.2012 - 22.07.2012.

Управлінням з питань шукачів захисту ДМС України отримані в ході проведення перевірочних заходів, які підтверджують перебування гр. Афганістану ОСОБА_1 в країні громадянської належності, супровідним листом від 27.03.2014 року за №17.1/312-14 направлені до Головного управління ДМС України в м. Києві із зазначенням про необхідність розпочати процедуру стосовно нього, передбачену ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

В матеріалах особової справи ОСОБА_1 також міститься копія повідомлення 16 квітня 2014 року вих. №12/315 на ім'я позивача, щодо необхідності терміново з'явитися до Управління. Водночас, доказів отримання позивачем даного повідомлення або доказів повернення поштової кореспонденції з незалежних від суб'єкта владних повноважень обставин відповідачем суду не надано.

21 липня 2014 року Головним управлінням ДМС України в м. Києві направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України подання про втрату статусу біженця, яке мотивовано тим, що ОСОБА_1 добровільно повернувся до Афганістану, який він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань і перебував там протягом 10 діб, що підтверджено роздруківками авіаквитків.

Даючи правову оцінку оскаржуваному позивачем рішенню суб'єкта владних повноважень та встановленим у справі обставинам з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд зважає на наступне.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії одночасно є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії чи допускається бездіяльності.

У відповідності до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Правові підстави і порядок розгляду питання щодо втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також порядок прийняття відповідного рішення з таких питань і наслідки прийняття такого рішення визначається статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (далі по тексту - Закон від 08.07.2011р. №3671-VI у відповідній редакції).

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 названого Закону статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту може бути особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, або клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади (ч.4 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Згідно ч.9 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до ч.10 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи.

Частинами 11, 12 статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI закріплено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання, а також у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, - звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (ч.13 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Згідно частини 14 статті 11 цього Закону, на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається разом з особовою справою біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до відповідних посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади (ч.15 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у відповідності до ч.16 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні (ч.18 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні (ч.19 ст.11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Як вбачається з оскаржуваного Рішення, як на правову підставу для його прийняття відповідач посилається на пункт 1 частини першої статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI, стверджуючи при цьому, що позивач добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

При цьому, Законом поняття добровільного захисту згідно вказаної норми не уточнена і не деталізована.

Вказане положення закону відповідає ст.1 Конвенції про статус біженців 1951 р., згідно якої -

C. Положення цієї Конвенції більше не поширюються на особу, яка підпадає під визначення розділу A, та яка 1) добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадянської належності.

Тлумачення поняття «добровільне поновлення використання захисту країни громадянської належності» надано в Керівництві з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (Женева, 1992), згідно п.п.119-121 якого:

« 119. Це положення про припинення передбачає три умови:

а) добровільність: біженець має діяти добровільно;

b) намір: біженець повинен мати намір вчинити дію з метою знову скористатися захистом своєї громадянської належності;

c) поновлення: біженець має дійсно отримати такий захист.

120. Якщо біженець діє не добровільно, він не перестає бути біженцем. Якщо він отримав розпорядження країни, наприклад, країни свого перебування, здійснити всупереч своїм намірам вчинок, що може бути розцінений як використання захисту країни свого громадянського походження, наприклад, звернення до консульства за національним паспортом - він не перестає бути біженцем лише тому, що підкорився такому розпорядженню. З причин, що не залежать від його волі, він може бути змушений скористатися засобами захисту країни свого громадянського походження...

121. При з'ясуванні питання, чи втрачено статус біженця саме за таких обставин, необхідно розрізняти дійсне використання захисту свої країни та випадковими, несуттєвими контактами з владою цієї країни...»

Надані суду документи та пояснення учасників по справі свідчать про те, що в даному випадку підстави для застосування п.1 ч.1 ст.11 Закону відсутні.

Так, згідно наявних у справі доказів підставою для висновку про наявність підстав для позбавлення статусу біженця став виключно факт відвідування позивачем країни громадянської належності, тоді як відповідач не з'ясовував, з яким наміром особа, що отримала статус біженця відвідувала країну походження, а також чи мав біженець мати намір вчинити дію з метою знову скористатися захистом своєї громадянської належності, які дії ним для цього вживалися і чи дійсно він отримав такий захист. Сам по собі факт перебування на території Афганістану, хоча і міг би викликати сумніви щодо правдивості тверджень позивача про наявність у нього обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні походження, однак, не може свідчити про намір або факт отримання біженцем добровільного повторного захисту в країні своєї громадянської належності.

Позивач стверджує, що відвідував Афганістан у зв'язку із сімейними обставинами. Як вбачається з наявних у особовій справі ОСОБА_1 матеріалів, у останнього в країні виїзду залишились батько і мати.

При цьому відповідачем не надано доказів в спростування наявності у позивача особистих (сімейних) причин для відвідування країни походження, у зв'язку з чим суд не має підстав ставити під сумнів вказане твердження позивача.

Таким чином, намір позивача скористатися захистом країни громадянської належності не може вважатися доведеним, як і фактичне використання позивачем такого захисту в будь-якій формі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про не доведення ДМС України правомірності рішення від 18 серпня 2014р. №432-14 про втрату статусу біженця, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.08.2014 року №432-14 про трату позивачем статусу біженця.

Щодо вимоги позивача визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо вилучення у позивача посвідчення біженця серії НОМЕР_1 терміном дії до 16.10.2014 року, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 7.10 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649, орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:

а) протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи про прийняття щодо неї відповідного рішення;

б) протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі письмове повідомлення про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 34), з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень;

в) вилучає посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає недійсними ці документи, що оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (додаток 35), про що робиться запис у журналі реєстрації видачі посвідчення біженця або у журналі реєстрації видачі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та в журналі реєстрації видачі проїзних документів для виїзду за кордон.

У разі використання особою права на оскарження рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на два місяці з подальшим щомісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги (пункт 7.11 Правил №649).

З аналізу наведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що протягом часу оскарження, зокрема, рішення про втрату статусу біженця, документи, що підтверджуються такий статус залишаються на зберіганні в органі міграційної служби, а особі видається довідка про звернення за захистом в Україні.

У зв'язку з наведеним суд не вбачає правових підстав для визнання неправомірними дії відповідача-2 щодо вилучення у позивача посвідчення біженця серії НОМЕР_1 терміном дії до 16.10.2014 року, відтак і для задоволення позовних вимог в цій частині, а також в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві повернути позивачу посвідчення біженця серії НОМЕР_1 терміном дії до 16.10.2014 року, оскільки наслідком скасування у судовому порядку рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту про втрату статусу біженця є вчинення уповноваженим органом дій щодо видачі біженцю документів відповідно його статусу, а відтак не потребує судового втручання у дану процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 вказаної норми Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним Державна міграційна служба України як суб'єкт владних повноважень не надала суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довела правомірності прийнятого нею рішення від 18.08.2014р. №432-14.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Зважаючи на вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів визнає викладені в позовній заяві вимоги позивача частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню в певній частині.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69-71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 18 серпня 2014 року №432-14 «Про втрату статусу біженця».

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Н.А. Добрівська

Судді: В.П. Катющенко

В.А. Кузьменко