Рішення № 42902677, 26.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2015№910/27862/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., при секретарі судового засідання Грабовській А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/27862/14

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м. Київ,

до державного підприємства «Антонов», м. Київ,

про стягнення 786 174,30 грн.,

за участю представників:

позивача - Харченка Р.М. (довіреність від 30.01.2015 № 637);

відповідача - Деяка Я.В. (довіреність від 15.01.2015 №35/296).

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - Установа) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного підприємства «Антонов» (далі - ДП «Антонов») 702 470,30 грн. втрат від інфляції та 83 704,25 грн. 3% річних (всього у сумі 786 174,30 грн.), нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов інноваційного договору від 05.10.1998 №07/98 (далі - Договір).

Позов мотивовано тим, що: Установа на виконання умов Договору перерахувала відповідачу грошові кошти у сумі 16 165 194 грн., що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 05.11.1998 № 5 на суму 7 000 000 грн.; від 02.03.1999 № 1 на суму 4 000 000 грн.; від 24.12.1999 № 6 на суму 2 000 000 грн. та від 30.12.1999 № 10 на суму 3 165 194 грн.; ДП «Антонов» завершило інноваційний проект, а тому зобов'язано повернути інноваційну позику; 17.09.2014 позивач надіслав відповідачу вимогу № 12-555, в якій просив повернути позику; названа вимога отримана ДП «Антонов» 22.09.2014; таким чином, відповідач мав би повернути позику протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги, тобто до 30.09.2014; ДП «Антонов» умови Договору не виконало та грошові кошти у сумі 16 165 194 грн. Установі не повернуло, внаслідок чого на відповідну суму нараховано втрати від інфляції та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2014 порушено провадження у справі.

ДП «Антонов» 19.01.2015 подало суду відзив на позов, в якому зазначило таке: право позивача вимагати стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідним від права вимагати від відповідача повернення інноваційного внеску за Договором, яке є первинним; Установа до цього часу не виконала свої зобов'язання з фінансування інноваційного проекту в обсягах і строки, передбачені Договором; з огляду на невиконання позивачем зобов'язань за Договором у ДП «Антонов» відсутня можливість завершити інноваційний проект та досягнути інноваційного результату відповідно до пункту 4.1 Договору, який передбачений описом і характеристиками інноваційної продукції до проекту; позивач помилково ототожнює у своїй позовній заяві факт отримання ДП «Антонов» сертифікату типу ТЛ 0010, виданого 25.04.2000 на літаки Ан-140 та Ан-140-100, з фактом завершення інноваційного проекту.

06.02.2015 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи та заперечення на відзив, в яких вказав таке:

- право Установи вимагати повернення позики настало, а тому є право вимагати стягнення втрат від інфляції та 3% річних, оскільки відповідач не повертає грошові кошти у сумі 16 165 094 грн.;

- посилання відповідача на преюдиційні факти, встановлені рішеннями судів зі справ № 36/472 та № 14/40-30/414-6/388-38/258, є безпідставними;

- преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійснених іншим судом;

- на думку позивача, висновки судів, викладені у рішенні господарського суду міста Києва від 13.02.2008 зі справи № 36/472 та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 зі справи № 14/40-30/414-6/388-38/258, є правовою оцінкою, а не преюдицією.

У судовому засіданні 26.02.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.10.1998 Установою (інвестор) і державним підприємством «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова» (правонаступником якого є ДП «Антонов», підприємство) укладено Договір, за умовами якого:

- предметом Договору є реалізація інноваційного проекту № 30-0019/98 «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань» (далі - Проект) з впровадження нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект.

Для цього сторони домовляються докласти максимум зусиль для здійснення Проекту, а саме: інвестор зобов'язується внести для здійснення Проекту цільовий внесок у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а підприємство - виконати всі роботи з реалізації і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, вказаних у плані повернення платежів (стаття 1 Договору);

- наукові, технічні, економічні та інші вимоги до Проекту, а також вимоги до виробництва та реалізації інноваційної продукції містяться в описі та характеристиках інноваційної продукції (або у техніко-економічних умовах до Проекту) (пункту 2.1 Договору);

- загальна вартість Проекту 20 000 000 грн. Строки виконання Проекту: початок 05.10.1998; закінчення 05.10.2001 (пункту 2.2 Договору);

- інвестор зобов'язується внести у реалізацію Проекту цільовий внесок у сумі 20 000 000 грн. (пункту 3.1 Договору);

- інвестор зобов'язується перераховувати внески підприємству в розмірах і строки, вказані у календарному плані робіт (пункт 3.2 Договору);

- підприємство зобов'язується реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проекту (пункту 4.1 Договору);

- підприємство зобов'язується використовувати внесок інвестора (кошти, майно, об'єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проекту відповідно до його календарного плану робіт та кошторису витрат (пункт 4.2 Договору);

- підприємство зобов'язується повернути інвестору його внесок у строки і розмірах, вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору - 05.10.2001 (пункт 4.9 Договору);

- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 № 1575 «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140» повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 № 1625-19/07 (пункт 7.1 Договору);

- Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками інвестора та підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором. Дія Договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з Договору та у зв'язку з ним (пункт 12.1 Договору).

Відповідно до статті 325 Господарського кодексу України (далі - ГК України) інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Згідно із частиною першою статті 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Частиною другою статті 326 ГК України встановлено, що формами інвестування інноваційної діяльності є: державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону; комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва; соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер; іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами; спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Відповідно до частини другої статті 327 ГК України інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

За приписом підпункту «а» пункту 3.1 Порядку укладання інноваційних договорів при залученні інвестиційного керуючого, затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 03.03.1998 № 59 «Про затвердження нормативних актів щодо порядку фінансування інноваційних проектів» і зареєстрованого Міністерством юстиції України від 26.03.1998 за № 200/2640, інноваційна позика - це господарська операція, яка передбачає передачу підприємству коштів інвестора у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та цільового характеру їх використання.

Частиною першою статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частини другої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 16 165 194 грн., що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 05.11.1998 № 5 на суму 7 000 000 грн.; від 02.03.1999 № 1 на суму 4 000 000 грн.; від 24.12.1999 № 6 на суму 2 000 000 грн. та від 30.12.1999 № 10 на суму 3 165 194 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Установа зазначає про те, що ДП «Антонов» завершило інноваційний проект, здійснює серійне виробництво літаків Ан-140 та його такі модифікації: Ан-140-100; Ан-140-Т; Ан-140-100Т; Ан-140-300Т; Ан-140ТК; Ан-140VIP та IrAn-140.

Так, на сайті відповідача www.antonov.com розміщена така інформація:

- серійне виробництво Ан-140 розгорнуте на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, підприємстві «Авіакор-авіаційний завод» (м. Самара, Російська Федерація) і заводі HESA (м. Ісфахан, Іран), де перший серійний літак злетів 07.02.2001;

- регулярні пасажирські перевезення на Ан-140 почалися в березні 2002 року;

- на сьогодні літаки типу «Ан-140» серійно виробляються в таких модифікаціях: Ан-140-100, Ан-140Т, Ан-140-100Т, Ан-140-300Т, Ан-140ТК, Ан- 140VIP та IrAn-140.

Разом з тим, на сайті Державної авіаційної служби України avia.gov.ua розміщені дані про те, що станом на 27.07.2012 повітряні судна типу Ан-140 та Ан-140-100 схвалені для експлуатації в цивільній авіації України згідно із сертифікатом типу ТЛ 0010.

На сайті Міждержавного авіаційного комітету, який здійснює координацію практичної реалізації Угоди про модернізацію цивільної авіації держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - СНД), від 03.11.1995 розміщена така інформація:

- відповідачу 25.04.2000 видано сертифікат СТ184-Ан-140 типу на літак Ан-140, виробництва країн СНД;

- ДП «Антонов» внесено до Переліку організацій, які мають сертифікат розробника цивільної авіаційної техніки, як таке, що отримало 24.07.2013 сертифікат № Р-2 як розробник ряду літаків, у тому числі Ан-140;

- Харківському державному авіаційному виробничому підприємству видано свідоцтво від 27.03.1997 № ОП19-ПВС (останнє продовження мало місце 19.12.2013) про схвалення виробництва зразків авіатехніки, зокрема Ан-140 та Ан-140-100;

- ДП «Антонов» видано свідоцтво від 14.01.1998 № ОП23-ПВС (останнє продовження мало місце 24.09.2012) про схвалення виробництва зразків авіатехніки - на доопрацювання літака Ан-140 до типової конструкції;

- закритому акціонерному товариству «Авиакор-авиационный завод» (м. Самара, Російська Федерація, далі - ЗАТ «Авиакор-авиационный завод») видано свідоцтво від 06.09.2001 № ОП-50ПВС (останнє продовження мало місце 17.12.2012) про схвалення виробництва зразків авіатехніки, зокрема літаків Ан- 140 та Ан-140-100.

У свою чергу, на сайті ЗАТ «Авиакор-авиационный завод» www.aviacor.ru розміщена презентація регіонального турбогвинтового літака Ан-140, у якій містяться відомості про проведення сертифікації названого літака авіаційним реєстром Міждержавного авіаційного комітету у відповідності з чинними на території СНД Авіаційними правилами АП-25, ідентичними за структурою та вимогами нормам FAR-25 і JAR-25.

Вказана інформація підтверджується поданими позивачем роздруківками Інтернет-сторінок, завіреними належним чином та скріпленими печаткою Установи, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, судом у підготовці справи до розгляду здійснювався перегляд відповідних інтернет-сторінок.

Пунктом 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що подані позивачем роздруківки інтернет-сторінок є належними доказами та підтверджують таке: літак Ан-140 сертифіковано належним чином; наразі здійснюється серійне виробництво літака Ан-140 у модифікаціях; інноваційний проект, визначений Договором, завершено.

ДП «Антонов» просило у задоволенні позову відмовити, посилаючись на таке:

- право позивача вимагати стягнення інфляційних втрат та 3% річних є похідним від права вимагати від відповідача повернення інноваційного внеску за Договором, яке є первинним;

- Установа до цього часу не виконала свої зобов'язання з фінансування інноваційного проекту в обсягах і строки, передбачені Договором; з огляду на невиконання позивачем зобов'язань за Договором у ДП «Антонов» відсутня можливість завершити інноваційний проект та досягнути інноваційного результату відповідно до пункту 4.1 Договору, який передбачений описом і характеристиками інноваційної продукції до проекту;

- позивач помилково ототожнює у своїй позовній заяві факт отримання ДП «Антонов» сертифікату типу ТЛ 0010, виданого 25.04.2000 на літаки Ан-140 та Ан-140-100, з фактом завершення інноваційного проекту.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач не зобов'язаний звертатися з позовом про стягнення основного боргу, а лише потім 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до пункту 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Отже, Установа вправі сама обирати право та інтерес, які, на її думку, необхідно захищати в даний момент (стягнення основного боргу чи втрат від інфляції і 3% річних).

Доводи відповідача про незавершення інноваційного проекту спростовуються доказами, поданими позивачем.

Так, з уточненого календарного плану виконання робіт з інноваційного проекту (додаток № 2 до Договору) вбачається, що сторони узгодили такі заходи (етапи роботи): виготовлення стендів систем та обладнання літака; сертифікаційні стендові випробування систем та обладнання літака; завершення побудови літака № 01-02 та проведення сертифікаційних міцностних випробувань; сертифікаційні випробування нових модернізованих комплектуючих виробів; сертифікаційні наземні та льотні випробування.

Оскільки відповідач здійснює серійне виробництво модифікацій літака Ан-140, то доводи ДП «Антонов» про незавершення робіт з проекту «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань» є безпідставними.

Під результатом завершення робіт з інноваційного проекту слід розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Коли відповідач налагодив серійне виробництво літака Ан-140 та його модифікацій було досягнуто соціальний ефект та повністю реалізовано інноваційний проект шляхом створення нового літака.

Також безпідставними є доводи відповідача про те, що інноваційний проект не завершено, у зв'язку із нереалізацією варіантів спеціального призначення літака Ан-140 внаслідок неповного перерахування позивачем суми інноваційної позички.

Уточнений календарний план не містить такого виду робіт як створення варіантів літака спеціального призначення.

З опису та характеристики інноваційної продукції (додаток № 1 до Договору) вбачається таке: створення та серійне виробництво літака Ан-140 визначено пріоритетним напрямом авіаційної промисловості до 2000 року; на базі літака Ан-140 передбачається створення різних варіантів літаків спеціального застосування.

Таким чином, відповідач, описуючи та характеризуючи інноваційну продукцію (літак Ан-140), вказав на можливість створення різних варіантів літаків спеціального застосування.

Доказів того, що сторони узгодили створення різних варіантів літаків спеціального застосування чи призначення на базі Ан-140, суду не подано.

Що ж до тверджень відповідача про часткове виконання Установою обов'язку з перерахування інноваційної позички, то слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 3.1 Договору позивач повинен був перерахувати відповідачу цільовий вклад у сумі 20 000 000 грн., у свою чергу, Установа перерахувала грошові кошти у сумі 16 165 194 грн.

ДП «Антонов» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Установи про спонукання до виконання Договору шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2008 зі справи № 36/472, залишеним без змін в порядку апеляційного та касаційного перегляду, позов задоволено та зобов'язано Установу належним чином виконати умови Договору шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн. на користь ДП «Антонов».

Таким чином, ДП «Антонов» захистило своє право на отримання інноваційної позики в повному обсязі у судовому порядку.

Невиконання Установою рішення зі справи № 36/472 не є підставою для звільнення ДП «Антонов» від обов'язку повернути інноваційну позику, яка фактично була надана позивачем.

17.09.2014 позивач надіслав відповідачу вимогу № 12-555 про повернення позики у сумі 16 165 194 грн. Направлення названої вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.09.2014 та фіскальним чеком від 17.09.2014 № 9864, копії яких долучені до матеріалів справи.

ДП «Антонов» отримало вимогу 22.09.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, відповідач мав би повернути позику протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги, тобто до 30.09.2014.

ДП «Антонов» умови Договору не виконало та у встановлений частиною другою статті 530 ЦК України строк грошові кошти у сумі 16 165 194 грн. Установі не повернуло.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, 08.10.2014 ДП «Антонов» перерахувало Установі грошові кошти у сумі 100 грн.

Таким чином, відповідач зобов'язаний повернути позивачу інноваційну позику у сумі 16 165 094 грн.

Установа звернулася до суду з вимогами про стягнення 702 470,30 грн. втрат від інфляції та 83 704,25 грн. 3% річних.

Позивач визначає період прострочення з 30.09.2014 по 31.11.2014, проте листопад містить 30 календарних днів.

З розрахунку вбачається, що фактично Установа розрахувала втрати від інфляції та 3% річних з 30.09.2014 по 01.12.2014.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вони неправильні в частині визначення розміру втрат від інфляції.

Проте здійснення перерахунку судом інфляційних втрат фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог (за перерахунком суду вказана сума становить 702 470,32 грн.).

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи наведене, у зв'язку з тим, що клопотання в порядку, передбаченому вказаним пунктом частини першої статті 83 ГПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, а тому стягненню з відповідача підлягає 702 470,30 грн. інфляційних втрат та 83 704,25 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів, які б спростовували доводи позивача, не подав.

За таких обставин позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1; ідентифікаційний код 14307529) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б; ідентифікаційний код 00041467): 702 470 (сімсот дві тисячі чотириста сімдесят) грн. 30 коп. втрат від інфляції; 83 704 (вісімдесят три тисячі сімсот чотири) грн. 25 коп. 3% річних і 15 723 (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн. 49 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.02.2015.

Суддя О. Марченко